Білий замок на Чорній скелі - Костянтин Матвієнко

— Замовкни! — процідив він. — Мовчатимеш про почуте, тоді ми поговоримо із Самусом, щоб узяв тебе до експедиції.

— І сестрі ані словом не прохопися про нашу зустріч, — додав Нод.

— Залізно, — по-дорослому спробував відповісти хлопець.

— Тебе як звуть? — запитав Нод.

— Ярс. Простіше Яр, — він раптом узяв із сусіднього столу ложку і зачерпнув нею морозива з Рамирової піали. — А ви мене не надурите? Раптом просто зникнете! Шукай вас потім...

— Ходімо вже, — Нод підвівся, Рамир та Яр за ним.

Довізши рудого нахабу на таксі до його дому — маленького, акуратного особнячка неподалік старих доків, хлопці поїхали до парку. Там у своїй альтанці збуджено-здивований Самус уже наминав шоколадний торт.

— Був я у замку, — мовив він, жуючи. — І скажу вам: геть не очікував новин, що там почув!!! — від хвилювання барон мало не вдавився солодким куснем.

— Чекай! — Нод спробував зупинити зливу слів, готових зірватися з баронового язика. — У нас проблема. Називається Ярс або просто Яр.

— Коловорот рудих у природі перетворюється на вир, щоб ти знав, — додав Рамир.

— Наша проблема називається Дуаліада Еревса, панове! — пустив борцеві слова повз вуха Самус. — Знаєте, ким нині за сумісництвом працює перша камер-дама княгині?!

— Невже боцманом? — спробував іронізувати Рамир.

— Боцманом у неї теж вийшло б, — барон приклався до пляшки з гірською мінеральною. — Дуаліада — директор, себто директриса Управляння розвідки та спецоперацій Князівства Гирлон. Ця її посада, звісно, не афішується, але усі, кому слід, про це знають. В цьому Управлінні і працює мій добрий приятель по спортивній риболовлі...

— А про Еду ти щось дізнався? — зиркнув з-під лоба Рамир, одразу сховавши сподівання за опущеними віями.

— Я ж про неї й кажу! Вона таки князівна.

— Так я і знав, — насупився Рамир.

— Далі слухайте, — Самус зробив ще ковток мінералки. — Приятель сказав, що нині для Князівства кров з носа важливо якомога довше тягнути з весіллям Еради та Ліруда. Вирішили, що певний час посилатимуться на нездужання князівни, хоча довго це тривати не може, бо межиморці відразу запропонують, щоб її оглянули лейб-медики імператора. Відмовити буде непросто. Старий князь геть розгублений, а княгиня не відходить від сина, бо в того загострилася депресія...

— А канцлер? — запитав Нод.

— Це найгірше, — скривився барон. — Є підозра, що він на боці Імперії. Принаймні, повсякчас намовляє князя, усе зваживши та виторгувавши Князівству якісь гарантії, погодитися на пропозицію межиморців.

— От паскуда! — вилаявся Рамир.

— Це не все, товариство. Канцлер пропонує князеві видати едикт про визнання у Гирлоні Ратхарської віри. Мовляв, якщо її легалізувати, Імперія втратить монополію на підтримку секти. Це спричинить внутрішні конфлікти у самій секті. За задумом канцлера, слід буде стимулювати суперництво між впливовими адептами за статус верховного жерця Ратха у Гирлоні. Свари перекинуться на імператорський двір, бо членами секти вже стали багато придворних. Конфлікти послаблять Межимор'я, і воно стане стриманішим у своїй експансії...

— Покидьок який хитровироблений! — не витримав Нод. — Ратхари згуртовані та дисципліновані. Щойно секту буде визнано, вона заполонить усі сфери суспільного життя у Князівстві, підімне під себе владу, а отже, й фінанси. Визнання секти — надійніший шлях до колонізації Князівства, ніж навіть шлюб князівни з імперським принцом.

— Стратегічно мислиш, твоя ясновельможносте, — барон плеснув Нода по плечу.

— Самусе, а ти не дізнався, де саме зараз Еда? — повернувся до свого Рамир.

— У внутрішніх покоях замку. Під надійною охороною.

— Слухай, Самусе, — весь підібрався Нод, — нам треба зустрітися з Дуаліадою, бо схоже, лише вона зараз здатна приймати якісь осмислені рішення.

— Вона ж мене на дух терпіти не може!..

— Зателефонуй матері — нехай її величність негайно доручить своєму послу у Гирлоні домовитися про нашу зустріч з тією Дулею, — перервав барона Рамир.

— Справді, Самусе, — підтримав борця Нод. — Подзвони!

— Ну про що ти з Еревсою балакатимеш? — запитав у Нода рудань. — Чим Дуаліада може зарадити? Замало в неї можливостей, щоб опиратися Імперії.

— Маю один план! — наполягав Нод — От побачиш!

— Самусе, годі! Подзвони матусі! — зі свого боку вимагав Рамир.

— От напосілися! — пробурчав барон. — Гайда на поштамт дзвонити. То що воно за Ярс? До речі, так звали другого короля Ланоду — сина Тода Першого та Ральсіяти. Розповідайте тепер про вашого Ярса.

— Та просився тут один юний мрійник у експедицію за крегами. Хоче бути у ній фотографом...

Самусу дуже не сподобалося, що друзі так необачно дали себе підслухати. Він роздратовано пояснив, що якщо Нод з Рамиром обговорюватимуть перспективу зміни династії під кожним кущем, їм усім трьом зрештою доведеться тікати світ за очі. Друзі мусили визнати, що їх необачність ставить під загрозу спільну справу. Хоча кожен мав свою думку про те, у чому ця справа полягає...

Надвечір посольський фельд'єгер привіз баронові синій конверт із витисненою на ньому золотою короною Ланоду. Пробігши очима лист, Самус повідомив, що пані перша камер-дама сама прибуде до готелю для розмови з ними трьома. Конспіративна зустріч відбудеться на четвертому поверсі готелю, у стандартному номері, причому вже за півгодини.

Спустившись сходами замість ліфта та проминувши кілька поворотів, трійця опинилася у невеликому холі, куди виходили лише одні двері, позначені відлитими з бронзи цифрами 410. Барон легко стукнув по них, і двері відразу відчинилися. За ними стояла бачена минулого ранку молодиця. Вона помахом руки запросила заходити. Почекавши, поки Рамир, який увійшов останнім, щільно причинить двері, вона заговорила.

— Бароне, пан посол просив, щоб я зустрілася з Вами та Вашими приятелями, переказавши, що це прохання самої королеви Ауранії. Лише тому я погодилася. Проходьте, прошу, — вона відчинила двері до вітальні.

— Дуже вдячні за це, мадам, — Самус, підкоряючись владному жесту Дуаліади, сів у крісло, а Нод та Рамир — на дивані.

Тепер вони мали змогу краще роздивитися камер-даму, яка зайняла крісло навпроти. Масивне обличчя з трохи випираючим підборіддям та чималим пласким носом. Чорне із синім відливом волосся, скріплене кістяним гребенем, спускається кокетливим пишним хвостом на ліве плече. Темно-зелена простора сукня з декольте, з якого прагнуть вирватися на волю тугі білі перси.