Подорож до Ельдорадо - Вільям Олексійович Лігостов

— Що він хоче?

— Один протяжний, — відрапортував юнга, — дається в десяти випадках. При зустрічі, при підході до знаку “сигнал”, при підході до земснаряда, відповідь земснаряда на пропуск паротеплохода, що йде згори вниз, відповідь паротеплоходу, котрий обганяють, на знак згоди обгону, при підході до шлюзів…

— Не балакай лишнього! Що означає гудок саме січас?

— Вам видніше, товаришу капітан. Ви кінчали курси, а не я.

Галасун наморщив лоба, почухав потилицю і скомандував:

— Відповідай! Відповідай: “Біди не терплю, але потребую допомоги”.

- Єсть, товаришу капітан! — Купчик вихопив з кишені штанів сюрчик і дав три короткі, один довгий…

Чи то на дизель-електроході справді почули сюрчик Купчика, чи які інші причини у них були, а збавили хід, і незабаром, ледь-ледь погойдуючись, над аргонавтами проплив ніс корабля, а на ньому великими чіткими літерами напис “Одесса”.

Галасун зблід і зашипів:

— Мовчать! Ми — не наші!

Вгорі на поручнях повис бравий помічник капітана з мегафоном біля рота:

— What do you want? To render help?3

Галасун поклав голову на ліве плече і безпорадно розвів руками — нічого не розумію, мовляв. Помічник капітана повторив фразу німецькою, а потім французькою, іспанською — ніякого пуття. Біля нього зібралася чималенька купа туристів, що подорожували навколо Європи. Серед них, очевидно, були і викладачі, і професори, і всякий інший освічений люд. Туристи запропонували помічнику капітана свої послуги. Мегафон пішов по руках, і над океаном зазвучали італійська, арабська, індійська, китайська, древньоперсидеька, японська, фінська, турецька, староєврейська… Галасун і Купчик одностайно розводили руками. Помічнику капітана почали набридати переговори, що явно затягувалися, і ця непередбачена зупинка. Він відірвав у туристів рупор і гаркнув:

— Що ви за одні? Тупарики!!! Не з Марса ж звалилися?!

На човні ожили. Галасун відповів:

— Ми нє понімай, нікс ферштеген…

А Купчик ухопив пусту каністру і виразно заторохкотів по ній кулаком — мовляв, вийшло пальне. Галасун тим часом поляскав себе по запалому животу:

— Гам-гам! Гам-гам! — і для ясності простягнув руку.

Угорі зрозуміли, в чім справа, спустили вірьовку, до якої Купчик прив’язав каністру. Однак помічник капітана дав зрозуміти, що двигуни дизель-електрохода працюють на солярці, бензину немає. Годиться й солярка! — на мигах показали аргонавти. З корабля спустили на вірьовці повну каністру і чималенький пакунок. Від прісної води аргонавти відмовилися. Було б пальне, а прісну воду Л-6 вижене швидко. Взагалі за певних обставин і якби зладувати його на певний режим, Л-6 міг би, очевидячки, правити ще й за самогонний апарат. Але це вже моя індивідуальна гіпотеза. Не ручаюсь, наскільки вона вірогідна. Аргонавтам в океані було не до спиртного. Легко мені оце сидіти за столиком та розкидатися гіпотезами, а їм, сердешним, гей як далеко ще до мети!

Дизель-електрохід загув, за кормою спінилась вода. Аргонавти привітно замахали руками туристам, ті — їм. Купчика розпирало почуття вдячності, і він не встримався, захрипів:

— Рус карашо! Москва карашо! Спутнїк карашо! Салюдо русо! Салюдо русо!

— Ну, годі, годі! Розходився мітингувати! — зашипів на нього Галасун.

Корабель відійшов. Човен гойднуло на високій хвилі — і знову тиша та спокій. Аргонавти розгорнули пакунок. Дві хлібини, кавалок ковбаси, банка консервів.

— Геть! Руки по швах! — наказав капітан. — Переходимо на режим, на пайок. Заправить мотор!

Солярка припала моторові до смаку. Він завівся навіть без допомоги Кацо.

...Щоб узнати людину як слід, треба побути з нею бодай в одній космічній експедиції. Так, здається, полюбляли висловлюватися в наш час? А я з Туканом був у двох і, виявляється, помилявся. Гм! От тобі й Тукан! Місяця ж не міг спокійно просидіти на Землі, худнув від нетерплячки, не давав спокою Асоціації. Можна було подумати, що мине день-два, і зорі розтануть в небі, зникнуть безслідно. І не буде куди летіти, і не буде по чому орієнтуватися. І ось маєш — якої заспівав учора! Чим же він так зайнятий, цікаво, що його так утримує тут?

Садиба Тукана майже поряд, за якихось п’ятсот метрів, але навіть звідси, з антресолей астрономічної обсерваторії Тау, її не видно. Заважає пагорб. Тау спустився вниз, постукав у двері кабінету Міс-і-Сіпі. Дружина стояла перед робочим щитом. На аркуші паперу рясніли плавні лінії, полишені коричневим фламастером. Тау вдав, що не звернув уваги на креслення, але дружина сама завела розмову про свою роботу:

— Я починаю заздрити тим потойбічним, що знають чотири пори року. Зміна температури, зміни в природі. Вони, певно, не можуть не впливати на психологію, настрій. Га? Очевидно, доктор Синапс має рацію. Пам’ятаєш, він якось зауважив: одноманітний, сталий клімат, особливо тропічний, не сприяє розвиткові цивілізації, створює умови для культу пасивного споглядання. От я й подумала: а чому б нам не звести зимове містечко з штучним кліматом? Поглянь. Це, звичайно, поки що в загальних рисах. Тут пагорби, вкриті снігом, ось трамплін, а це ковзанка… І все під прозорою банею. І все хоч трохи нагадувало б усім нашу планету-праматір.

Тау глянув на її креслення, зауважив:

— Даруй, люба. У мене зараз інше на думці, інше непокоїть. Чи не відвідати нам Туканів? Приватна розмова в домашніх умовах може виявитися кориснішою, ніж дискусія в клубі.

— Не думаю, що він здатен змінити думку. Ти ж бачив учора, яким упертюхом виявився. Та й що, зрештою, важать якихось три голоси? Обійдемося й без них.

— Та ні, мене мало турбує кількість голосів, тобто я й так упевнений. Мені просто самому цікаво, що з ним сталося. До речі, я давно не був і на космодромі. Я