Академія Аматерасу - Наталія Ярославівна Матолінець

— Заксове? Ні, значно довше. І сміх, що луною сипався попід арками. І слова, яких дівчина не могла розчути, але розуміла, що вони важливі. То не була проста мрія про високу оцінку, ні. У полоні тонкого скла причаїлося заповітне бажання…

— Савітрі! — Голос професорки Нут вирвав з коловороту чужих емоцій. — Савітрі, негайно поверніть сферу Нортонові.

— Чому? — Дівчина інстинктивно притиснула її до грудей. Непоясненне бажання зайнятися цією мрією пускало міцне коріння в думках.

— Давайте, давайте… Нортоне, я, здається, попереджала вас

особисто ]]> , що мрія повинна бути простою. І здійсненною — від слова «здійснитись».

— О, Савітрі мене сама запевняла, що вона знається на таких завданнях, — хмикнув хлопець, і Рен примітила, що в його очах набагато більше багрянцю, ніж карого.

— Нортоне, якщо ви вважаєте, що в такий спосіб дуже дотепно познущалися з новенької, то попрошу вас покинути моє заняття.

— Не просіть, — осміхнувся Закс і миттю рвонув геть із аудиторії.

Ніхто не надав цьому значення: студенти зосередилися на своїх завданнях, і лише декотрі зацікавлено зиркнули в бік виходу. Тож, мабуть, вогняний однокурсник нерідко так поводився — вирішила подумки Рен.

— Ідіть уже, обговоріть із директоркою ваш розклад, — наказала викладачка.

Сфера Нортона досі пульсувала закличним світлом. Дівчина закусила губу. Вдома вона могла б зайнятися цією мрією, зростити її — повільно та виважено. Вдома вона була однією з кращих. Тож і зараз руки самі тяглися до важкого завдання, але не суперечити ж викладачці.

— Я хочу скласти практичне, — мовила дівчина. — Я чудово знаюся на роботі мрієростів.

На підтвердження своїх слів Рен відгорнула волосся та продемонструвала те, чим пишалася, — довгасту сережку в лівому вусі. Темний футляр для крейди подарували їй до випуску — як відзнаку. Лаковане чорне дерево, схоплене двома рядами срібних гілок, завжди було з Рен. Хоча використовувати крейду, заховану всередині, не випадало ще жодного разу — вона чекала найскладніших завдань. Викликів — таких, як мрія Закса Нортона.

Професорка Нут не звернула на сережку уваги. Вона роззирнулась аудиторією і покликала для Рен нового напарника. Ним виявився невисокий хлопець із червоною пов’язкою на голові, з-під якої виривалося пишне, пещене волосся. Викличний погляд одразу ж згасив вітальну усмішку, яка була готова з’явитися на вустах Рендалл.

Студент без зайвих питань обмінявся з нею сферами. Дівчина занурилася в читання — цього разу мрія не здавалася чимось неймовірно далеким чи хвилюючим. Хлопець лише хотів високий бал із практичного. Подумки вибудовуючи вузли підтримки, яких і знадобилося небагато, Рен раділа — напарник працював акуратно, вміло та сам наближався до здійснення бажання.

За кілька хвилин професорка Нут зауважила, що в юнака (звали його Веретрагною) вдалася чудова схема, тож він цілком заслуговує на найвищий бал.

— А що у вас, Савітрі? — Викладачка повернулася до дівчини й примружила темно-сині очі.

— Щось не так? — насторожилася Рендалл. Внутрішній голос підказував, що вона припустилася помилки, але якої? — Я повністю виростила мрію. Вибачте, трохи захопилася, поки будувала схему… — краєм ока дівчина помітила, що й сусідні дуети позирають у їхній бік.

Професорка Нут поморщилася, наче погано розчула.

— Ви зробили

що ]]> ?

Розділ 2

Всесвітній потоп вирішує всі проблеми

— Вітаю, ви нас усіх здивували! — повідомила директорка після довгих перемовин із колегами.

Останню годину Рен провела в кабінеті Аматерасу, вслухаючись у розмову тієї з професоркою Нут і грізним на вигляд сивим викладачем. Виявилося, що того звати Одіном і він не абихто, а перший заступник очільниці.

Зі слів викладачів випливало, що Савітрі зробила щось геть незвичайне, а також що

ця Савітрі ]]> — це не та Савітрі ]]> . Бо тій ]]> Савітрі ]]> сили мрієрости не приписували. Хто така «та Савітрі» ]]> , Рендалл не уявляла.

Поки точилася суперечка, вона розглядала прилади на полицях. Один із них нагадував автомат, який за дріб’язок із кишень видає круглі цукерки. Тільки замість цукерок усередині ховалися медові намистини з яскравим полиском — зовсім як її кулон. Дівчина не могла їх роздивитися зі свого місця в м’якому кріслі. Та вставати й підходити ближче, поки про неї говорять сама директорка і двоє викладачів, здавалося нечемним. Хоча ті й не звертали на Рен жодної уваги.

— …Але якщо вона не

та ]]> Савітрі, — стишила голос професорка Нут, — то маємо ще одну кандидатку.

— Так, на жаль, — погодилася директорка. — Це обговоримо згодом. Наразі треба призначити їй координатора.

— Інакше вона ж тут помре. — Нут поправила масивні окуляри. Вони, як і її обтяте над плечима волосся, відсвічували синявою.

Рен втиснулась у спинку крісла. Помирати їй, певна річ, не хотілося. Не після аварії, яка вже відібрала ледь не всі спогади та півроку життя.

Заступник захрускотів пальцями.

— Знадобиться сильна противага. Та й захист не зашкодить, поки вона така слабка, як…

— Як і всі новенькі, — хутко перебила Аматерасу. Здається, вона єдина пригадувала, що Рендалл їх слухає. — То кого порадите? Може, Енліля? Він останнім часом має знудьгований вигляд на індивідуальних.

— Я

категорично ]]> проти того, щоб навантажувати його турботою про нових студентів, — заперечив Одін. — Претендент на Тріаду повинен зосередитися на завданнях вищого рівня.

— Може, Дін? — запропонувала Нут. — Вона товариська і доволі сильна, проте не настільки, щоб опинитися поруч із Енлілем та Агні.

— Фрігг Дін зайнята. А ще — я б не радив нікого скидати з рахунків, поки ми не зняли бодай стихійного ліміту.

— А чому б не Нортона? Він, звичайно, не дарунок Колеса Долі, зате і спуску їй не даватиме.

Зачувши ім’я рудого студента, Рен прислухалась уважніше.

— А це ідея, варта спроби. Вони сьогодні вже мали спільне завдання від мене і навіть не повбивали одне одного, — погодилася директорка, постукуючи кісточками пальців об край