Українська література » Фантастика » Крига. Частини І–ІІ - Яцек Дукай

Крига. Частини І–ІІ - Яцек Дукай

Читаємо онлайн Крига. Частини І–ІІ - Яцек Дукай
на похилому рожні, середньовічному ратищі, ноги його були ув’язнені в кризі, але, певно, й так не торкалися ґрунту, шмат землі викручував йому хребет під немислимим кутом, хлоп виглядав так, ніби йому перебито шию. Відірваної руки ніде не було видно. Під плечем примерз короткий шматок жовтого матеріалу.

Лівою рукою вказалося на небосхил на сході над дахами міста.

— Зараз сонечко покажеться. Лютий теж тягнеться у протилежному напрямку. Розтопишся, братику.

Він хотів сплюнути; слина замерзла в нього на губах.

— Так? — гарикнулося. — То ви отак? Прощавайте з миром!

Відвернулося.

Він розридався.

— Не залишайте мене так! Уже кажу, кажу! Що я знаю — кгр — отець наш студенійший у Пермській губернії велів, аби брати пильнували завзято, такий і такий польський пан на ім’я Вєнєдікт — кгр — Філіповіч Єрославскій їхатиме Сибірським експресом, і доїхати не може, відпустіть мене!

— А ви слухаєте своїх отців.

— Господи!

— А якби я з потягу не вийшов, то що?

— Але ж вийшли, ви вийшли, хоча ми не сподівалися, — о Матір Пренепорочна, краще б ви не виходили!..

— Чи правда, що вашим єдиним патріархом є Ґріґорій Єфімовіч Распутін?

— Господи! Пустіть!

— Ну, просто скажіть мені: в наступних містах теж мене чекають? А в потязі самому? Є хто? І з якої причини ненависть до мене така, га?

— Та звідки мені знати, що в інших містах, відпустіть! Що в потязі! Для мене важливе слово отця, крига на серці, наймилосердніший, відпустіть!

— Але в чому причина, причина мусить бути!

— Ну, така, як є! — мартинівець глипнув з-під чорної паморозі, що зліплювала йому вії. Змарнілий, з потовченою і потьмянілою від давніх обморожень шкірою обличчя, з кількаденним заростом на запалих щоках, він виглядав, наче карикатура на сибіряка-каторжника, бракувало тільки кайданів. Тепер його сковували пута, міцніші, ніж залізні. — Ви вже там самі знаєте найкраще, кгр. Розтальницька чума, чи троцькіст, чи народник, чи анархіст, западник петербургский, або ще який революціонер, завжди вам одне в голові: розморозити, розморозити, розморозити нам Росію.

— Що?

— Відпустіть!

— Та невже я там хочу зробити?..

— А навіщо ви їдете на святу землю? Ви всі однакові! Вогонь вам в очі! Але Бог послав Росії лютих. То вбити лютих! Убити Батюшку Царя! Погубити країну! Ви всі однакові!

— Ісусе Христе, на хресті стражденний, про що ви говорите?!

— Гармата, що льодом стріляє, у жмені, ще й перечить, русовбивець! — Він знову сіпнувся. Якби гнів і справді палив вогнем живим, то мартинівець протанув би навиліт крізь усю обмерзлину. — Вже на вас чекають! Черт с вами!

Роззирнулося по вулиці. Ця розмова нікуди не веде. Лівою рукою вийнялося обережно Ґросмайстра з правої руки. Повернулося за полотном й оксамитом.

— Відпустіть! — дерся заморожений. — Ви сказали, що відпустите!

Піднеслося ганчірки, загорнулося у них револьвер.

— Брехні розпізнати не можете?

Дедалі більше світел спалахувало в вікнах: — туди долинув гук пострілу Ґросмайстра й зойки мартинівця. У Єкатеринбурзі вулиці перетинаються під прямим кутом, місто побудоване за планувальником XVIII століття, навіть міст, перекинутий через Городской пруд Исетский, є звичайним продовженням вулиці. В одному напрямку — міст; в іншому — двірець. Сховавши Ґросмайстра, вирушилося хутким кроком на північ, розтираючи закрижаніле плече. Дякувати Богові за цей мороз, бо інакше, мабуть, уже якийсь розбуджений мещанин потурбувався б з’ясувати причину нічного галасу. Мартинівець і далі верещав.

На вершині вуличного схилу зупинилося, озирнулося через плече. Сніг не перестав сипатися, перші промені Сонця, що сходило, розщеплювалися на вируючих у повітрі сніжинках, сріблястих голочках, цукрових кристаликах. Довкола лютого й крижаного келиха кратера, довкола корони бурульок навколо нього й підвішеної на одній із них людини розцвітали блакитні заграви, било світіння зимово-літньої світанкової зорі. Пересувалися хмари в небі, замикалося у них сонячне віконце, й згасали заграви; а потім зразу розгорталися знову — коротше — довше — коротше… Припливи дня на мілководному шельфі ночі. Увесь Єкатеринбург було вкрито білиною, наче хтось поставив тут витинанку із чистого картону в формі міста замість міста; а під цим сонцем картон оживав, білина породжувала кольори. Навіть лютий випромінював тепліші барви, по розгалуженнях його асиметричної мерзлоти стікали крижлізні веселки. Тільки чоловік у жовтому пальті, чим тепліше світло торкалося його обличчя, чим вище підступалися у його бік хвилі дня — тим важчі вигукував прокляття. Коли крига нарешті зійде з його плечей, і мартинівець відчує рану від відірваної руки, — коли крига відпустить, і підвішені над мартинівцем маси впадуть йому на карк…

Хутким кроком помарширувалося до двірця.

Юнал Таїб Фессар стояв над трупом людоріза, спираючись на колесо порожніх дрожок, і курив свою цигару.

— О! — виплюнув він дим. — Вони не побігли за вами?

— Хто?

— Люди князя.

Візника побачилося у провулку, він присвічував ручним ліхтарем жандармові, той схилився над тілом із роздробленим черепом. Сніг падав на кров, розлиту в снігу.

— Думаю, що ми повинні повернутися до потяга. Місцевій поліції може захотітися затримати нас.

— Мгм?

— Щоб ми свідчили в справі.

Турок дивився із нездоровою цікавістю.

— Радник Дусін уже цим зайнявся. Що сталося з вашим плечем, пане Бенедикте? Вас поранено?

— Радник Дусін?

— Та ж кажу вам, що то люди князя.

— Хто?

Фессар стривожився.

— Ну, добре, краще й справді повертаймося до потяга. Прошу…

— Зі мною усе гаразд! — Відштовхнулося руку купця. — Звідки тут узявся Дусін?

— А хто їх підстрелив? Тобто отого, тут? Та ж люди князя Блуцького.

Знову зазирнулося углиб провулка. Жандарм обшукував кишені трупа.

— Ні, його ні, — сказав турок. — А якщо навіть і так, то не зізнаються, винятково неприємний вигляд. Ходімо.

Задрижалося.

— Хто…

— Та я ж бачу, що ви ледь тримаєтеся на ногах. Насправді, нас могли би підвезти, наш геній-поліцмайстер сам тут упорається, зараз…

— Ні!

— Ну то ходімо, ходімо.

Ішлося власними слідами. За ким побігла княжа прислуга? За хлопцем із чорними очима? За рештою людорізів? Мабуть.

— Сибирьхожето зробить усе, щоб зберегти монополію, — сказав негучно Юнал Таїб, дивлячись прямо перед собою і під ноги. — Коли Тіссен спробував спорудити студниці на гнізді над Дунаєм, трапилися чотири пожежі одна за одною, аж урешті люті порозходилися у різні боки. Вам потрібні протектори. Князь їде до Владивостока, то як же ви з ним домовилися? На кого ви можете покластися там, на місці? Хто в це вкладає гроші? Хто володіє акціями? Ми могли б вам допомогти. Скажімо, виняткові права на користування новими родовищами й студницями в Індії, Малій Азії та Африці на двадцять п’ять років. Як? Ну нехай буде п’ятнадцять. Гарантія на місці, і я відкриваю акредитиву на сто тисяч через

Відгуки про книгу Крига. Частини І–ІІ - Яцек Дукай (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: