Академія Аматерасу - Наталія Ярославівна Матолінець
Пробудження видалося болісним. Вуха позакладало. Очі відшукали стелю: надламані арки стирчали, ніби старовинні кістки. Рен мимохіть подумала, що будівля головного корпусу — це насправді скелет чудовиська, і їй стало моторошно. Проте справжній страх прийшов, коли дівчина роззирнулась. Уламки даху валялись на підлозі, втім замість зоряного неба, яке мало б прозирати через величезну діру вгорі, досередини зазирала лише темрява.
Погляд вишукував крихітну постать, та Нікти ніде не було. Натомість серед уламків лежали студенти: хто непритомний, хто поранений… Інші просто отупіло роззирались і, здавалось, не могли зрозуміти, що відбувається і чим вони на таке заслужили. Краєм ока Рен помітила Діке, яка зосереджено віддирала поділ сукні: той застряг, притиснутий скульптурою грізного птаха. На око, з координаторкою було все гаразд, проте її обличчя втратило незворушність. На вилицях виступили червоні плями. Утім, щойно Нік підійшов до неї й зашепотів щось швидко-швидко, Діке негайно опанувала себе і лише стримано кивала на його слова.
— Ромі збожеволіла! — білявий хлопець в істериці схопився за голову і з криком побіг до виходу з бальної зали, проте перечепився через уламок балки і впав, здійнявши хмару пилу.
Нанна підхопила істеричні нотки білявця, проте Бальдр, котрий підійшов до неї, зажебонів щось заспокійливе.
— Куди зникла Нікта? — Рен смикнула за рукав найближчого студента, але він тремтів, мов у гарячці, й дивився поперед себе. Лише з третьої спроби дівчині вдалося його розворушити.
Здавалося, божевілля опановує всіх довкола — і найслабших, і найстійкіших. Умить самовпевнені молоді боги здалися перед хвилею, яка наповзала від темної, неосяжної сили.
— Ромі ледь не повбивала всіх, — пробурмотів хлопець. — Звідки в неї така могутність?
— Люди-и, навіть пані директорка не змогла зупинити її! — озвалася Баст, котра дмухала на поранену руку. — Це погано закінчиться, я вам кажу.
— Боги, богині, посоромтеся поводитись так, наче ніколи не стикалися з небезпекою! — втрутився професор Тот, який, попри перехняблені окуляри, видавався найспокійнішим з-поміж них усіх. — Групи, де є неушкоджені Мечі, збирайтеся біля мене, знадобиться допомога. Тим часом легко поранені допоможуть евакуювати важко поранених до госпіталю.
— А директорка, що каже робити директорка? — спитала Нанна.
— Вона щонайшвидше повернеться до нас.
Рен відшукала поглядом яскраво-червону пляму — Аматерасу лежала віддалік, просто на мозаїчній підлозі. Довкола неї кружляла Діта, діловито торкаючись незримих точок, від яких розбігалися золотаві сфери захисту. Директорка не розплющувала очей. Рен наблизилася — вона розуміла, що це не найкращий час для розпитувань, але відповідь, якої вона потребувала, мала прозвучати тепер.
Аматерасу, наче відчуваючи це, спроквола підняла повіки і жестом попросила дівчину підійти.
— Мойри не мали права робити цього… — тонкі пальці стиснули долоню. — Не мали права перерізати нитку Зіґфріда. Троє відтинають лише те, що добігло кінця. Це помилка… Знайди її, Савітрі. Ти зможеш. Знайди мрію Ромі… та її душу. Скажи їй це.
Директорка здригнулася всім тілом і замовкла. Діта наказала Рен відійти.
Щойно та зробила крок назад від захисних покровів викладачки, як усередині оселилася паніка, котру достеменно навіювали ззовні. Підсвідомий страх темряви, який живе в глибині кожної душі, виборсався на поверхню.
Сила Нікти вдарила новим імпульсом. Рен повалилася на підлогу.
* * *Коли темрява перед очима розсіялася, паніка не відступала. Нова й незнайома істота в тілі Нікти Ромі сиділа на обламаній арці під рештками зруйнованого куполу, погойдуючись і обпалюючи чорними очима зал унизу. На губах істоти танцювала свавільна посмішка.
Рен силкувалася зрозуміти, що хотіла від неї Аматерасу. Чим зараз, на богів, допоможе мрія — супроти цієї істоти, подих пітьми довкруж якої лякає куди більше, ніж усі Три Гості разом узяті?..
— Тримайся поруч! — гаряча й закривавлена рука Амона смикнула її плече. — Ми спробуємо пірнути у свідомість Нікти.
— Це божевілля. Проникнення й без того небезпечні, а коли вона в такому стані…
— Саме так. Це божевілля, — осміхнувся Амон, незмигно позираючи на тонку фігуру вгорі. — Треба врятувати її будь-що.
З того, як змінювались емоції на обличчі одногрупника, Рен зрозуміла, що він перемовляється з іншими подумки, але сама почувалася надто розгубленою, щоби приєднатися до гурту.
Проникати всередину чужої душі можна було з дозволу її власника або якщо він непритомний. Проте Нікта зараз не підпадала під жодне з цих визначень. Коли щось піде не так усередині, кожен з них постраждає. Якщо…
— Усі групи, готові до атаки, концентруйте силу, передавайте Мечам — і вперед! — голос Одіна прорізав шум.
— Боги Академії! Триматися! — вигукував неподалік професор Тот.
Черговий спалах енергії відштовхнув Рен назад. Амонова рука не дала впасти. Дівчина наступила на мереживний шлейф, і він розірвався, як рисовий папір. Невидима хвиля лезом продзвеніла з кутка зали аж до купола і майнула повз Нікту, небезпечно трощачи все за її спиною.
Істота в тілі Ромі підняла руку — тиск довкруж прибивав до землі. «Це і є Хаос?» — подумала Рен, силкуючись відірвати неслухняне тепер тіло від холодного каменю. Краєм ока вона бачила: інші не в кращій ситуації. Коли тиск зникав, то наповзали хвилі паніки — і доводилося зціплювати зуби та впевнювати себе, що це не так, що це навіяне, що це можна пересилити…
Коли Нікта знову ворухнула рукою, над її долонею зайнялася чорна куля, котра втратила форму і розтеклась уздовж зап’ястя істоти ламаною лінією. Лінія перетворилася на карколомний візерунок та розрослась в обидва боки. Прожилки перепліталися, ніби гілки химерного дерева, доки в руках істоти не опинилася чорна коса.
Наступну хвилю атаки істота розсікла одним помахом зброї. Другий помах розрізав повітря зі зловісним дзвоном, а за мить підлогою пролягла тріщина, наче слід драконового кігтя. Хвиля майнула — і всі, хто встиг звестися на ноги, попадали долі, мов шахові фігури, зметені з дошки.
