Академія Аматерасу - Наталія Ярославівна Матолінець

Розділ 13

Нікта Ромі

— Заперечую. Нікта Ромі — повноправна студентка Академії! — відрізала Аматерасу. Вона швидко спустилася до центру зали.

У золотавому світлі Мойри нагадували сіро-білі тіні. Директорка — гаряче полум’я. Одін не відступав від Аматерасу ні на крок, наче готувався щомиті кинутися на її захист.

Рен не могла зрозуміти, чому Три Гості, які щойно говорили про співпрацю та підтримку, звинувачували Нікту — їхню Нікту!

— Ви знаєте: вона не зможе створити новий світ по цей бік, — мовила одна з Мойр. — Для чого вам богиня, яка не долучиться до Намиста?

— Ми приймаємо всі божественні душі, які прийшли в ці стіни, — парирувала Аматерасу. — Обговорімо деталі перебування в нас студентки Ромі, але зробімо це не на святі!

Рен озирнулася, та Нікти вже не було поруч.

— Хаос знищить усе, чого ви досягли.

Аматерасу задерла голову, і шпильки в чорному волоссі запаленіли, утворюючи над головою директорки німб.

— Нікта Ромі не давала волі темряві і не порушувала рівноваги жодного разу. Наголошую: це не тема для обговорення на урочистому прийомі. Попрошу вас…

— Не забувайте свого місця, директорко! — Мойри здійнялися навпроти Аматерасу сіро-білою стіною.

Торарей зірвався на ноги, і його плечі напружились від ваги зброї, що матеріалізувалася за спиною: меч і молот, перехрещені руків’ями.

— Не смій! — гаркнула на доцента директорка.

Викладач — його очі горіли незгірше від світильників — неохоче опустився на місце. Меч та молот розчинилися, ніби їх і не було.

— Я тут! — вигукнула Нікта Ромі.

Вона стояла, розкинувши руки, у центрі зали.

Студенти насторожено шепотілися. Мойри позирали на дівчинку, яка самотньо стояла на мозаїчній підлозі, наче й самі не вірили, що назвали породженням Хаосу цю підлітку із мідним волоссям.

Нарешті одна з Мойр простягнула кістляву руку до Нікти.

— Ти повинна піти, вічна ноче. Тобі не місце на стороні світла — знаєш це незгірше від нас. Якщо залишишся, то сила в тобі зрітиме й розростатиметься. А коли вона заповнить усе, ти ризикуєш власноруч ухопити вихор світів і зруйнувати їх, перетворити на первородний Хаос, із якого все витекло. Ти не здатна залишатися тут. Ти не здатна залишатися ніде.

— Вибачте, але час це припиняти, — Аматерасу блискавично опинилася поруч із Ніктою і заступила її. — Ніхто нікуди не йде. Шановні гості, пропоную продовжити розмову в моєму кабінеті.

— Ми не можемо погодитися на це.

— Тоді ми примусимо вас це зробити, — глибокий голос Адіті Агні прорізав невиразний шум студентського шепоту. — Ви не маєте права втручатись у внутрішні справи Академії. Усі душі тут під захистом.

Зірка неквапом вийшла в центр і стала праворуч від Аматерасу.

«Лахесіс відмотує, Атропос відміряє, Клото відрізає…» — слова, прочитані в якомусь підручнику, задзвеніли у свідомості Рен, навіюючи острах перед трьома постатями у вишитих плащах.

— Нема потреби нагадувати. Ми знаємо правила, бо ж укладали їх разом із вашими попередниками, — прошелестіли Мойри. — У нашій владі дати вам настанову, у вашій — прийняти її чи ні. Ми не перерізатимемо ниток життя — ви самі зробите це. Інакше Академія не витримає — ніхто не витримає натиску первородної темряви.

З цими словами трійця послів чинно рушила до виходу, де вже вирував сизий портал. Мертва тиша супроводжувала їхні кроки. Остання з Мойр озирнулася:

— Знайте — ще до світанку Нікта Ромі помре. Ви самі вб’єте її. Або… або, директорко Аматерасу, від Академії не залишиться нічого, крім кривавого попелища. Знову.

На кінчиках її пальців майнули срібні голки — і зникли. Мойра, напнувши каптура, розчинилась у сизому тумані слідом за двома іншими.

Гості пішли.

Коли розтанув портал, Нікта все ще стояла в центрі зали, поруч із Адіті та Аматерасу. Ті говорили до неї, дівчинка відповідала. Рен не чула нічого, переборюючи відчуття крижаного холоду, яке підступило до неї, і тонка сукня не рятувала.

— Студенти! — гримнула директорка. — Зберігайте спокій і…

Аматерасу перебив надривний скрик.

Нікта непомильно зрозуміла, хто кричить: Зіґфрід скорчився на мозаїчній підлозі. Його пальці конвульсивно шарпали плити, а з грудей випиналася довжелезна срібна голка-лезо. Та сама, що блискотіла в руках Мойри.

Нікта вже впала біля Зіґа й похапцем шукала, чим йому зарадити. Але тут друга голка видерлася з його грудей нижче за першу.

Дівчинка простягла руку і тут же відсахнулася: третя голка виступила назовні, прошиваючи Зіґфрідові груди, його чорний піджак і Ніктину долоню.

— Вони не могли… — видихнула Адіті, яка теж схилилася над хлопцем. — О боги, це порушення всіх…

Нікта прохрипіла щось нечутне. У всій залі блимнуло світло.

Рен не встигла ступити й двох кроків уперед, коли її змело хвилею незримої сили та притисло до підлоги. Світло блимнуло вдруге. Грона сфер затріщали, сяйво з них витекло назовні, задзебеніло вниз, мов плавлений віск, даючи повні права темряві, яка випивала це світло без останку, ненаситно поглинаючи кожну іскру та зблиск. З оглушливим хрускотом шибки та вітражі розлетілися на уламки під невловним наступом. Довкола розгорялися тільки вогники СВІТів.

Рен змогла підвести голову, щоб побачити, що в центрі зали тепер стояла лише Нікта Ромі. Принаймні раніше то була Нікта Ромі — тепер аура істоти змінилася, й істота змінилася, і боги знають, чи залишилася в ній хоч дрібка від тієї маски, котру вона носила раніше. Довкола неї срібне світіння кволо прорізало темряву.

Шкіру Нікти заливала сірість, чорні очі без білків не виражали анічого, з мідного волосся вітер вимив увесь блиск, і тепер воно срібними хвилями здіймалось над головою істоти, тіло котрої було людським, та ніщо людське в аурі не озивалось.

Вона, ця