Бог Світла - Роджер Желязни

— Ти вмієш керувати нею, Приборкувачу? — спитав Тарака. — Зможеш піднятися в піднебесся і сіяти довкола руйнацію?

— Я певен, що Яма зробив керування нею якомога простішим. Раціональність у всьому — то його пристрасть. Я літав раніше на реактивниках Небес і гадаю, що цей від них не дуже відрізняється.

Він пірнув у кабіну, вмостився на місці пілота і видивився на панель управління перед собою.

— Прокляття! — буркнув він, простяг руку вперед і одразу ж відсмикнув.

Раптом знову з’явився ракшас, він проник крізь металевий корпус колісниці і завис над консоллю.

— Дуже швидко просуваються боги, — сповістив він. — А надто Агні.

Сам клацнув кількома перемикачами і натис на кнопку. Засвітилися індикатори всіх приладів на контрольній панелі, зсередини почулося приглушене гудіння.

— Далеко він звідси? — спитав Тарака.

— Майже на півшляху вниз. Він розширив стежку своїм полум’ям і тепер біжить по ній, наче по дорозі. Випалює всі перепони. Прокладає прямий шлях.

Сам узявся за важіль управління, звірився зі шкалою, зчитавши показники індикаторів. Корабель задрижав.

— Ти готовий? — спитав Тарака.

— Не можу злетіти, поки механізм не прогріється. Та й управління тут мудрованіше, ніж я сподівався.

— Нас ось-ось наздоженуть.

— Так.

Оддалік пролунало кілька вибухів, заглушивши наростаючий рик колісниці. Сам пересунув важіль ще на одну поділку і підрегулював шкалу.

— Я затримаю їх, — сказав ракшас і зник так само непомітно, як і з’явився.

Сам пересунув важіль одразу на дві поділки, десь щось зашипіло й заглухло все. Корабель знову стояв занімілий.

Сам вернув важіль на початкову позицію, відрегулював шкалу і знову натис на кнопку.

І знову колісницею пробіг дріж, десь щось замуркотіло. Сам пересунув важіль на одну поділку, підкрутив шкалу.

За мить він повторив усе це, і муркотіння перетворилося на приглушене рикання.

— Кінець, — промовив Тарака. — Загинув.

— Що? Хто?

— Той, хто намагався зупинити Владику Полум’я. Йому це не вдалося.

Знову почулися вибухи.

— Вони руйнують Пекельний Колодязь, — сказав Тарака.

Сам дожидав, не знімаючи руки з важеля, піт зросив йому чоло.

— А ось і він — Агні!

Сам подивився крізь довгий похилий захисний щит.

Бог Вогню ступив у долину.

— Прощавай, Сіддхартхо.

— Ні ще, — сказав Сам.

Агні поглянув на колісницю, підняв свій жезл.

Нічого не сталося.

Він стояв, спрямовуючи на них жезл, потім опустив його додолу, потряс ним.

Підняв іще раз.

А полум’я так і не було.

Ліву руку він завів за потилицю, поправив щось у ранці, а тим часом із жезла вихлюпнувся потік світла і пропік поряд нього в землі величезну дірку.

Він знову націлив свій жезл.

Нічого.

Тоді він кинувся бігти до корабля.

— Електролокація? — спитав Тарака.

— Атож.

Сам поторгав важіль, підрегулював прилади. Довкола все вже ревло.

Він натис ще на одну кнопку, і з хвоста корабля долинув якийсь скрегіт. Він покрутив іншу шкалу, і ту ж мить Агні дістався до люка.

Спалах полум’я і брязкіт металу.

Він схопився зі свого місця і вискочив з кабіни в коридор.

Агні вже був усередині і цілився в нього своїм жезлом.

— Стій, не ворушись, Саме, — чи Демоне! — закричав він, заглушаючи рев двигунів, і лінзи на його очах після короткого клацання стали червоними, він посміхнувся. — Демоне, — повторив він, — не ворушися, бо вмить згориш разом зі своїм господарем!

Сам стрибнув на нього.

Агні одразу впав, од першого ж поштовху, бо навіть уявити собі не міг, що на нього можуть напасти.

— Коротке замикання, га? — примовляв Сам, гамселячи його по шиї. — Чи сонячні плями? — і завдав йому замашного удару в скроню.

Агні перекинувся на бік, і Сам востаннє вдарив його ребром долоні під самісіньке адамове яблуко.

Він відкинув ногою жезл у коридор і побіг до люка, але одразу переконався, що вже запізно.

— А тепер тікай, Тарако, — сказав він. — Приспів час битись мені одному. Ти вже нічого не зможеш вдіяти.

— Я обіцяв допомогти.

— Тепер уже не зможеш. Тікай, поки цілий.

— Ну якщо така твоя воля. Але на прощання хочу тобі сказати…

— Облиш. Іншим разом, коли знову стрінемося.

— Приборкувачу, я про те, чого навчився в тебе… Мені так шкода. Я…

Сам відчув, як щось сіпнуло й скрутило його тіло і мозок, то погляд Ями впав на нього, проштрикнувши глибше самої сутності.

Калі теж уп’ялася йому поглядом в очі, тримаючи перед собою свій верескливий скіпетр.

Відчуття було таке, наче з нього скотився один камінь, але враз придушив другий.

— Прощавай, Приборкувачу, — виникли в його мозку слова.

І череп мало не луснув.

Він відчув, що падає.

Щось билося й пульсувало.

У нього в голові, всередині і довкола.

Від цієї пульсації він і прочнувся — і враз відчув, що оповитий болем, немов бинтами.

А руки й ноги немов у кайданах.

Він напівсидів на підлозі тісного відсіку. Біля дверей умостився, попахкуючи люлькою, Червоний.

Яма кивнув, але ні пари з уст.

— Чом я живий? — спитав його Сам.

— Ти живий, щоб відбулася зустріч, про яку ти домовився багато років тому в Махартсі, — сказав Яма. — Брахмі кортить побачити тебе знову.

— Але ж мені не кортить побачити Брахму.

— З плином років це ставало дедалі очевидніше.

— Бачу, пливун не підточив твоєї кмітливості.

Яма всміхнувся.

— Ти небезпечна погань, — сказав він.

— Знаю. І вправляюся, аби не втратити форму.

— Здається мені, оборудка твоя луснула?

— На жаль, це так.

— Можливо, ти ще зможеш відшкодувати собі те, що втратив. Ми на півдорозі до Небес.

— Гадаєш, у мене є шанс?

— Аякже. Часи змінюються. Може, на цьому тижні Брахма покаже себе як милосердне божество.

— Мій трудотерапевт радив мені тренуватися на безнадійних оборудках.

Яма здвигнув плечима.

— А що сталося з демоном? — спитав Сам. — З отим, що був зі мною?

— Я таки дістав його, — відповів Яма, — добряче йому перепало. Не знаю, порішив я його чи тільки відкинув. Але ти можеш про це більше не турбуватися. Я покропив тебе протидемонічним репелентом. Якщо ця тварюка ще жива, то не скоро оклигає від мого погляду. Може, й ніколи. Скажи краще, як тебе спіткала така халепа? Я гадав, що хто-хто, а ти непіддатливий демонічній владі та одержимості.

— Так само гадав і я. А що то таке — протидемонічний репелент?

— Я знайшов хімічний реактив, нешкідливий для нас, тоді як енергетичні істоти його не витримують.

— Зручна штукенція. Як би вона придалася у дні приборкання демонів.

— Атож. Ми пустили її в хід у Пекельному Колодязі.

— Судячи з того, що я бачив, то було бойовисько хоч куди.

— Еге ж, — сказав Яма. — А на що воно