Українська література » Фантастика » Понеділок починається в суботу - Аркадій Натанович Стругацький

Понеділок починається в суботу - Аркадій Натанович Стругацький

Читаємо онлайн Понеділок починається в суботу - Аркадій Натанович Стругацький
цього.

— Немов свиня напився він, — сказала Стелла. — Сам чорт йому не брат. У дім чужий ломився він колінками назад.

— Супер! — вигукнув я. — Записуй. А він ломився?

— Ломився, ломився.

— Чудово! — сказав я. — Ну, ще одну строфу.

— Погнався за дівицею колінками назад, — сказала Стелла замислено. — Перший рядок потрібно…

— Амуніція, — сказав я. — Поліція. Амбіція. Юстиція.

— Тулитися, — сказала Стелла. — Телитися. Ні митись, ні голитися…

— Він, — додав Дрозд. — Це правильно. Це у вас вийшла художня правда. Зроду він не мився й не голився.

— Може, другий рядок придумаємо? — запропонувала Стелла. — Назад — апарат — автомат…

— Гад, — додав я. — Зад.

— Мат, — сказав Дрозд. — Шах, мовляв, і мат.

Ми знову довго мовчали, безглуздо дивлячись одне на одного і ворушачи губами. Дрозд постукував пензликом об краї чашки з водою.

— І грає, веселиться він, — сказав я нарешті, — буянить, як пірат. Погнався за дівицею колінками назад.

— «Пірат» — якось… — сказала Стеллочка.

— Тоді: сам чорт йому не брат.

— Це вже було.

— Де?.. Ах так, дійсно було.

— Де слово, там і мат, — запропонував Дрозд.

У цю мить почулося легке дряпання, і ми обернулися. Двері до лабораторії Днуса Полуектовича повільно відчинялися.

— Ти диви! — здивовано вигукнув Дрозд, застигаючи з пензликом у руці.

У щілину заповз маленький зелений папуга з яскравим червоним чубчиком на маківці.

— Папужка! — вигукнув Дрозд. — Папуга! Ципаципаципаципа…

Він почав робити пальцями рухи, неначе кришив хліб на підлогу. Папуга дивився на нас одним оком. Потім він розкрив горбатого, як Романів ніс, чорного дзьоба і хрипко викрикнув:

— Р-реактор! Р-реактор! Дер-ритринітація! Треба витр-римати!

— Який ми-илий! — вигукнула Стелла. — Саню, злови його…

Дрозд рушив було до папуги, але зупинився.

— Він же, напевне, кусається, — боязко промовив він. — Он дзьоб який.

Папуга відштовхнувся від підлоги, змахнув крилами і якось незграбно запурхав по кімнаті. Я стежив за ним зі здивуванням. Він був дуже схожий на того, вчорашнього. Рідний єдинокровний брат-близнюк. Повно-повнісінько папуг, подумав я.

Дрозд відмахнувся пензликом.

— Ще дзьобне, чого доброго, — сказав він.

Папуга сів на коромисло лабораторних терезів, посмикався, урівноважуючись, і виразно крикнув:

— Пр-роксіма Центавр-р-ра! Р-рубідій! Р-рубідій!

Потім він начубився, втягнув голову і закрив очі плівкою. По-моєму, він тремтів. Стелла швидко сотворила кусень хліба з повидлом, відщипнула скоринку і піднесла йому під дзьоб. Папуга не реагував. Його явно лихоманило, і шальки терезів, дрібно потрушуючись, подзенькували об підставку.

— Здається, він хворий, — сказав Дрозд. Він розгублено взяв зі Стеллиних рук бутерброд і почав їсти.

— Слухайте, — сказав я, — хто-небудь раніше бачив у інституті папуг?

Стелла похитала головою. Дрозд знизав плечима.

— Щось забагато папуг останнім часом, — сказав я. — І вчора ось теж…

— Напевне, Янус експериментує з папугами, — припустила Стелла. — Антигравітація чи ще що-небудь таке…

Двері в коридор відчинилися, і увійшли Роман Ойра-Ойра, Вітько Корнєєв, Едик Амперян та Володя Почкін. У кімнаті стало гамірно. Корнєєв, який гарно виспався і був дуже бадьорий, почав переглядати замітки і голосно знущатися над стилем. Могутній Володя Почкін, як замісник редактора, та виконуючий здебільшого поліцейські обов’язки, схопив Дрозда за товстий загривок, зігнув його вдвоє і почав тицяти носом у газету, примовляючи: «Заголовок де? Де заголовок, Дроздилло?» Роман зажадав від нас готових віршів. А Едик, який не мав до газети ніякого стосунку, пройшов до шафи і почав з гуркотом пересувати в ній різні прилади. Раптом папуга заволав: «Овер-рсан! Овер-рсан!» — і усі завмерли.

Роман втупився у папугу. На його обличчі з’явився знайомий вираз, немов його щойно осяяла незвичайна ідея. Володя Почкін відпустив Дрозда і сказав: «Оце так штука, папуга!» Грубий Корнєєв відразу простягнув руку, аби схопити папугу за тулуб, але папуга вирвався, і Корнєєв схопив його за хвіст.

— Облиш, Вітько! — закричала Стеллочка сердито. — Що за манера — мучити тварин?

Папуга заверещав. Усі з’юрмилися навколо нього. Корнєєв тримав його, як голуба, Стеллочка гладила по чубчику, а Дрозд ніжно перебирав папузі пір’я у хвості. Роман подивився на мене.

— Цікаво, — сказав він. — Правда?

— Звідки він тут узявся, Сашко? — ввічливо запитав Едик.

Я кивнув головою у бік лабораторії Януса.

— Навіщо Янусові папуга? — поцікавився Едик.

— Ти це мене питаєш? — сказав я.

— Ні, це питання риторичне, — серйозно сказав Едик.

— Навіщо Янусові два папуги? — сказав я.

— Або три, — тихенько додав Роман.

Корнєєв обернувся до нас.

— А де ще? — запитав він, з цікавістю озираючись.

Папуга в його руці слабко тіпався, намагаючись ущипнути за палець.

— Відпусти його, — сказав я. — Бачиш, він хворий.

Корнєєв відпихнув Дрозда і знову посадив папугу на терези. Папуга скуйовдився і розчепірив крила.

— Бог із ним, — сказав Роман. — Потім розберемося. Де вірші?

Стелла швидко протараторила все, що ми встигли придумати. Роман почесав підборіддя, Володя Почкін неприродно загиготів, а Корнєєв скомандував:

— Розстріляти. З великокаліберного кулемета. Ви коли-небудь навчитесь писати вірші?

— Пиши сам, — відказав я сердито.

— Я писати вірші не можу, — сказав Корнєєв. — Я за вдачею не Пушкін. Я за вдачею Бєлінський.

— Ти за вдачею кадавр, — сказала Стелла.

— Пардон! — зажадав Вітько. — Я бажаю, щоб у газеті був відділ літературної критики. Я хочу писати критичні статті. Я вас усіх розтрощу! Я вам ще пригадаю ваше творіння про дачі.

— Яке? — запитав Едик.

Корнєєв одразу процитував:

— «Збудувати хочу дачу. Де? Для мене це задача! Місцевком же наш мовчить, знай собі все спить і спить». Було? Зізнавайтеся!

— Мало чого, — сказав я. — У Пушкіна теж були невдалі вірші. Їх навіть у шкільних хрестоматіях не повністю публікують.

— А я знаю, — сказав Дрозд.

Роман повернувся до нього.

— У нас буде сьогодні заголовок, чи ні?

— Буде, — сказав Дрозд. — Я вже букву «К» намалював.

— Яку «К»? До чого тут «К»?

— А що, не треба було?

— Я зараз помру, — сказав Роман. — Газета називається «За передову магію». Покажи мені там хоч одну букву «К»!

Дрозд, втупившись у стіну, поворушив губами.

— Як же так? — сказав він нарешті. — Звідки ж я взяв букву «К»? Була ж буква «К»!

Роман розлютився і наказав Почкіну розігнати всіх по місцях. Мене зі Стеллою віддали під команду Корнєєва. Дрозд гарячково заходився переробляти букву «К» у стилізовану букву «З». Едик Амперян намагався вшитися із психоелектрометром, але його схопили, скрутили і примусили лагодити пульверизатор, необхідний для створення зоряного неба. Потім надійшла черга самого Почкіна. Роман наказав йому передруковувати замітки на машинці з одночасною правкою стилю та орфографії. Сам Роман походжав лабораторією, зазираючи всім через плечі.

Якийсь час робота кипіла. Ми встигли скласти і забракувати кілька варіантів на тему лазні: «В нашій лазні завжди мода на холодну воду», «Хто до чистоти голодний, чи вдовольнить його наш

Відгуки про книгу Понеділок починається в суботу - Аркадій Натанович Стругацький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: