Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84 - Володимир Олексійович Кошута

Якусь хвилину панувала тиша.

— Подумайте добре, адже це стосується одного з вас, — ще раз нагадав Мендель.

Знову запала мовчанка, і знову її порушив Мендель:

— Гадаю, що можу навіть пояснити хід думок того, хто це зробив. Доповідь знищено. Про метод Вільєрса знаємо тільки ми четверо. Єдиним живим свідком вдалого експерименту залишаюсь тільки я. А ви знаєте про нього тільки зі слів Вільєрса, людини, яка, можливо, не сповна розуму. Отже, після його смерті й знищення доповіді буде дуже легко повірити у версію доктора Райгера, що, мовляв, ніякої трансференції маси не було і бути не може. А через кілька років, маючи в своїх руках матеріали Вільєрса, наш злочинець почне потроху використовувати їх, ставити експерименти, обережно публікувати статті к, зрештою, постане перед науковим світом як безперечний першовідкривач, якому відповідно належать і слава, і гроші. Навіть однокурсники анітрохи не сумніватимуться в його чесності. Вони просто гадатимуть, що тривале спілкування з Вільєрсом надихнуло і їхнього колегу на дослідження в цій галузі знань. Та й тільки.

Мендель закінчив і поволі обвів пронизливим поглядом обличчя присутніх.

— Але тепер розраховувати на такий варіант не випадає, бо кожен із вас, — а ви всі троє добре розумієте перспективність та вагу методу Вільєрса, — вважається зараз можливим злочинцем. Я не дам нікому скористатися з украдених матеріалів. Саме мені Вільєрс демонстрував експеримент, що підтверджує слушність його теорії, і я можу це засвідчити. І, нарешті, я знаю, що один з вас має копію доповіді Вільєрса.

Тут Мендель зробив паузу.

— Думаю, я переконав вас, що використати вкрадену інформацію не вдасться? Тому ще раз пропоную повернути плівку з записом доповіді Вільєрса.

Його звернення знову лишилося без відповіді.

Мендель рушив до дверей, але по дорозі затримався на хвилину.

— Сподіваюсь, ви зоставатиметесь тут, аж поки я повернуся. Це триватиме не довго. Хай винуватець використає цю паузу і добре все зважить. Якщо він боїться, що зізнання унеможливить його дальшу роботу в астрономії, нагадую, що зустріч з поліцією напевне закінчиться ув’язненням із застосуванням психічних методів дізнання. — Він замовк на секунду і додав: — Я тільки віддам проявити плівки з ваших сканерів.

На його сердитому й похмурому обличчі почали виразно проступати сліди безсонної ночі. Каунас спробував усміхнутись.

— А що як ми зробимо невеличку перерву на той час, поки вас не буде?

— Тільки один з вас має причину домагатись цього, — відказав Мендель. — Тому я сподіваюсь, що двоє невинних проконтролюють третього, бо цього вимагають їхні власні інтереси.

І він вийшов з кімнати.

Була вже п’ята година ранку, коли Райгер глянув на свій годинник.

— К бісу це все! — обурено вигукнув він. — Я хочу спати.

— Ми можемо подрімати тут, — з філософським спокоєм запропонував Тальяферо. — Чи хтось думає зізнаватись?

У відповідь Каунас відвернув очі, а Райгер зневажливо стис губи.

— Ну що ж, я теж не думаю. — Тальяферо приплющив очі, відкинув свою масивну голову на спинку крісла і вів далі стомленим голосом: — Хочу додому, назад на Місяць. Там зараз період затишшя. Ніч у нас триває два тижні, саме тоді ми всі при ділі — активно ведемо дослідження. Потім настає довгий двотижневий день, дослідження припиняються, всі беруться до розрахунків, обробляють дані спостережень, а вже тоді починаються нескінченні бесіди в чоловічому товаристві. Це важка пора. Я зненавидів її. Коли б там було більше жінок і коли б я міг якось влаштувати своє особисте життя…

Потім Каунас майже пошепки розповідав про труднощі спостереження повного диску Сонця телескопами на Меркурії. З теперішньої обсерваторії це неможливо, бо Сонце ніколи не піднімається над обрієм. Тому незабаром мають, закласти ще одну обсерваторію за дві милі від першої, звідки буде видно весь диск Сонця. Але це пекельний труд, бо все робитиметься під нещадно палючими променями Сонця. На жаль, вибору нема.

Навіть маломовний Райгер, наслухавшись гомону їхніх голосів, погодився розповісти дещо про Цереру. Період обертання Церери — всього дві години, й зірки переміщаються по небу в дванадцять разів швидше, ніж на Землі. Астрономічні спостереження, зрозуміло, значно ускладнюються. Довелося створити цілу спостережну мережу з кількох груп звичайних телескопів та радіотелескопів, і ці групи передають досліджуваний об’єкт одна одній у міру того, як він, переміщаючись небозводом, виходить з їхнього сектору досліджень.

— А чи не краще б поставити телескопи на одному з полюсів? — запропонував Каунас.

— Ти міркуєш так, ніби перебуваєш на Меркурії, а досліджуваний об’єкт — Сонце, — роздратувався Райгер. — Навіть на полюсах половини зірок ніколи не буде видно. Ось якби Церера була звернена до Сонця одним боком, як твій Меркурій, ми майже постійно бачили б у нічному небі зірки, бо період обертання становив би тоді аж три роки.

Небо поволі ясніло, надходив світанок.

Тальяферо дрімав, але принаймні половина його свідомості не спала. Решта двоє не спали, і він це знав — чи ж тут до сну? “Кожен з нас, — думав Тальяферо, — має такий вигляд, ніби весь час ставить собі запитання: “Хто? Хто це вчинив?” за винятком самого винуватця, звичайно”.

Тальяферо розплющив очі відразу ж, тільки-но повернувся Мендель. Небо у вікні ставало щораз голубіше. Вікно було зачинене, і це чомусь тішило Тальяферо. Готель, як водилося, був обладнаний кондиціонерами, але ці дивні земляни дуже любили розчахувати вікна в теплу пору року, уявляючи, що дихають свіжим повітрям. А Тальяферо, у чиїй свідомості під час пробування на Місяці міцно вкоренилось уявлення про космічний вакуум за вікном, уже на саму згадку про відчинене вікно ловив дрижаків і ледве долав страх. *

— Чи