Володар Світла - Роджер Желязни

— Де вони стоять?

— На стежці при стіні. І досі близько до верху. Спускаються повільно.

— Скількох ми втратили?

— Вісімнадцятьох.

— Тоді було помилкою припинити наше чекання, щоб розпочати цю битву. Ціна зависока, а навзамін ми нічого не виграємо... Семе, то що, пробуймо захопити колісницю?

— Варто ризикнути... Так, пробуймо.

— Тоді рушай, — проінструктував він ракаша, який розгалужувався й хитався перед ним. — Рушай, а ми — слідом, тільки повільніше. Ми піднімемося при протилежній від них стіні. Коли почнемо піднесення, атакуйте з подвійною силою. Повністю займіть їх, аж доки ми проминемо. Тоді стримуйте їх стільки, щоб ми встигли викрасти їхню колісницю з долини. Коли це буде зроблене, я повернуся до вас у своїй істинній формі, і ми зможемо покласти бою край.

— Слухаюся, — відказав ракаш і впав на підлогу, де зробився зеленим світляним змієм і поповз попереду них.

Вони кинулися вперед, вирішивши пробігти частину шляху, щоб заощадити силу демона для необхідного останнього ривка проти гравітації. Вони були вже дуже глибоко під Ратнаґарами, і мандрівка назад здавалася безконечною.

Та врешті вони вийшли на дно колодязя. Воно було освітлене досить, щоб Сем чітко бачив обстановку навіть очима власного тіла. Шум був оглушливий. Якби вони з Таракою мусили покладатися на мову в своїм спілкуванні, то жодного спілкування не вийшло б.

Мовби якась химерна орхідея на галузі чорного дерева, на стіні колодязя палав вогонь. Коли Аґні махав своїм жезлом, вогонь, звиваючись, змінював форму. У повітрі, наче світляки, танцювали ракаші. Пориви вітрів злилися в один гучний звук, а стукіт безлічі каменів — у другий. Над усім цим панував скиглявий вереск срібного черепа-колеса, що ним Калі, наче віялом, водила перед собою; ще страшніше було, коли вереск перевищував межу чутного, але не припинявся. Скелі тріскалися, розтоплювалися й розчинялися в повітрі, а їхні добіла розпечені кавалки розліталися й падали, неначе іскри в кузні. Вони підстрибували, котилися й червонясто жевріли в тінях Пекельного Колодязя. Колодязна стіна була подовбана, пощерблена й поборознена там, де її торкнулися полум’я та хаос.

— Пора! — мовив Тарака.

Вони здійнялися в повітря й полинули вгору вздовж стіни колодязя. Потуга атаки ракашів зросла, а з нею й сила контратаки. Сем затулив вуха долонями, але це не рятувало від палючих голок, що ворушилися в нього за очима щоразу, коли срібний череп повертався в його бік. Зовсім близько ліворуч зненацька зник цілий шмат скелі.

— Вони нас не помітили, — сказав Тарака.

— Поки що, — відповів Сем. — Цей клятий вогнебог і вертку піщинку в морі чорнила побачить. Якщо повернеться сюди, то, надіюсь, ти зможеш ухилитися від його...

— Ну, як тобі? — спитав Тарака, коли вони раптом опинилися на сорок футів вище й трохи лівіше.

Тепер вони мчали вгору, а їх наздоганяла лінія розтопленої скелі. Аж тут лінія перервалася, коли демони здійняли лемент і, повиривавши гігантські кругляки, пожбурили їх у богів, супроводивши це ураганами й стінами вогню. Утікачі досягли краю колодязя, піднялися над ним і рвонули за межі досяжності.

— Щоб дістатися коридору до дверей, мусимо обійти колодязь пішки.

Із колодязя вилетів ракаш і помчав до них.

— Вони відступають! — вигукнув він. — Богиня впала. Червоношатий допомагає їй тікати!

— Вони не відступають, — заявив Тарака. — Вони рухаються нам навперейми. Перетніть їм дорогу! Зруйнуйте стежку! Мерщій!

Ракаш метеором пірнув назад у колодязь.

— Ув’язнювачу, я втомлююся. Не знаю, чи зможу знести нас із карниза аж до самого долу.

— А хоч частину шляху здолаєш??

— Так.

— Перші триста футів чи десь так, де стежка вузька?

— Гадаю, зможу.

— Добре!

І вони побігли.

Поки бігли вздовж краю колодязя, здійнявся ще один ракаш і полетів із ними.

— Цим доповідаю! — прогорлав він. — Ми двічі руйнували стежку. Щоразу Володар Полум’я випалював нову!

— Тоді вже нічого не вдієш! Лишайся з нами! Нам знадобиться твоя допомога в чомусь іншому.

І ракаш полетів попереду кармазиновим клином, освітлюючи їм шлях.

Обігнувши колодязь, вони помчали в тунель. Добігши до кінця, розчахнули двері й вийшли на карниз. Ракаш, що летів був попереду, рвучко зачинив за ними двері, зауваживши: «Наздоганяють!»

Сем ступив за край карниза. Коли він падав, двері над ним на мить зажевріли, а тоді розтопилися.

За допомогою другого ракаша вони спустилися аж до самого низу Чанни й рушили стежкою вгору й за ріг. Тепер від богів їх захищало підніжжя гори. Але вже за мить на цю скелю впав полум’яний батіг.

Другий ракаш злетів високо в повітря, зробив коло й щез.

Вони побігли стежкою до долини, де ховалася колісниця. Доки добігли, ракаш повернувся.

— Спускаються Калі, Яма й Аґні, — доповів він. — Шива залишається позаду, утримує коридор. На чолі погоні Аґні. Червоношатий помагає богині, яка кульгає.

Перед ними, у долині, була громова колісниця. Витончена, нічим не прикрашена, кольору бронзи, хоч і не бронзова, стояла вона на широкій трав’янистій рівнині. Вигляд її нагадував повалену молитовну вежу, ключ до будинку велетня або якусь необхідну деталь небесного музичного інструмента, що вислизнула із сузір’я й упала на землю. Вона чомусь видавалася недовершеною, хоч око не могло знайти в її лініях жодної вади. Була в ній та особлива краса, властива зброї найвищого розряду, довершеність якої проявляється тільки в дії.

Сем наблизився до борту, знайшов люк і забрався всередину.

— Ти ж умієш нею керувати, Ув’язнювачу? — спитав Тарака. — Погнати її небесами, засіваючи землю руйнацією?

— Певен, що Яма не надто ускладнював керування. Він спрощує, що тільки можна. Літав я вже їхніми струменельотами, тож ставлю на те, що цей — того самого роду.

Він пірнув у кабіну, усівся на місце пілота й утупився в панель перед собою.

— Прокляття! — лайнувся він, простягнувши й одразу відсмикнувши руку.

Зненацька об’явився другий ракаш, пройшовши крізь металеву стінку корабля й зависнувши над пультом.

— Боги сунуть швидко, — оголосив він. — А надто Аґні.

Сем клацнув кількома перемикачами й натиснув кнопку.

Усю приладову панель залило світлом, під нею щось загуло.

— Чи далеко він? — запитав Тарака.

— Здолав майже півдороги вниз. Розширив стежину своїми вогнями. Тепер біжить нею, ніби це битий шлях. Палить перешкоди. Розчищає путь.

Сем потягнув за важіль і покрутив ручку, зчитуючи покази індикаторів перед собою. Корабель здригнувся.

— Готовий? — спитав Тарака.

— Холодний