Піраміда Сонця - Олександр Петрович Ємченко
Ще більше сюрпризів піднесли супутники Урана — п’ять відомих і десять нововідкритих, сім з яких, до речі, запропоновано назвати іменами загиблих на «Челленджері» американських космонавтів. Мужні дослідники космосу, вони гідні того, щоб їхні імена були увічнені на небі. Символічно — імена семи відважних над сьомою планетою.
З відомих супутників Урана привертає увагу своєю химерною конфігурацією Міранда. Враження таке, ніби це небесне тіло побувало в страшних обіймах одного з синів першого володаря світу — одноокого циклопа чи сторукого гекатонхейра. Один бік цього супутника роздутий, інший — сплющений. Маючи «шевроновий» рельєф, Міранда помережена синусоїдальними смугами та візерунками кратерів діаметром близько 5 кілометрів. Вчені вважають, що на цьому супутнику відбуваються тектонічні процеси.
Густо покритий ударними кратерами і супутник Титанія. Це найбільше небесне тіло над Ураном — його діаметр становить 1600 кілометрів. Розміри кратерів та глибоких долин поміж ними тут сягають 300 і більше кілометрів.
На Титанію схожий Аріель, поверхня якого також зграсована кратерами, долинами, тріщинами і ровами.
А тепер трохи пофантазуємо.
«…Дивовижним був цей, покинутий у просторі, віддалений від Сонця майже на три мільярди кілометрів маленький супутник Урана Оберон, чи Громовий Місяць, як називали його бувалі астрольотчики.
Похмуро-багряна куля, оточена неглибокою, просякнутою темним димом атмосферою… У морі розплавленої лави, що покривала поверхню планети, плавали вогненні острови. Крізь жерла вулканів вихоплювалося полум’я, наснажене високою радіоактивністю надр Оберона.
Громовий Місяць справедливо вважався пекельним місцем. Страхітливим і одночасно звабливим. Бо на Обероні було знайдено левіум — найтаємничішу і найдивовижнішу речовину у Всесвіті. Казковий левіум, що мав, як ми тепер сказали б, властивість антигравітації».
Йдеться про один із супутників Урана — Оберон. Таким його побачив у своїй повісті «Скарби Громового Місяця» американський пнсьменник-фантаст Едмонд Гамільтон.
Звичайно, ніякого левіуму у Сонячній системі немає. Якщо вже потрібен об’єкт для фантазування, то тут ліпше підійшов би наступний супутник Урана — Умбріель. Це найзагадковіше небесне тіло над планетою. Якщо решта супутників буквально поцятковані рубцями метеоритного та тектонічного походження, то Умбріель ніби щойно вийшов з чистилища — на його світло-попелястій, гладенькій, як гумова куля, поверхні не виявлено жодного сліду геологічної активності чи метеоритних ударів. А діаметр супутника чималий — 1100 кілометрів! Як же цей ураніанський красень зберіг свій чистосяйний лик? Що це — сприятливі космічні умови чи, може, косметичні операції… інопланетної технології?
Не будемо гадати на кавовій гущі, а проаналізуємо краще те істотне, що нам піднесли супутники Урана. Дослідження за допомогою інфрачервоних телескопів показали, що на їхній поверхні наявні чорні плями невідомого походження. Що це могло бути? Невідома на Землі речовина чи застигла вулканічна магма? Після ретельних лабораторних аналізів напрошувався висновок, що таємничі чорні плями на супутниках Урана — це відкриті родовища… деревного вугілля.
Вугілля в системі Урана? Чи не ще більша це фантастика? Адже вугілля — це життя, біосфера, вмерла органіка. Життя на Урані? Заманливо, але як на сьогоднішній рівень знань землян надто неправдоподібно. І тоді підозра впала на полімер темнуватого кольору, знайдений у метеоритах, цих промовистих вістунах космічних безодень. «Винуватцем швидше всього міг бути саме полімер, — писала кандидат фізико-математичних наук Аліна Лихачова. — Американські вчені С. Сквайрс і К. Саган висунули таку гіпотезу. Під дією ультрафіолетового сонячного випромінювання частина метану, якого вдосталь у системі Урана, розпадається на водень і вуглець, які} в свою чергу, вступають у реакцію з метаном і утворюють цілу серію складних вуглеводневих полімерів, у тому числі і чорного кольору. Саме такі полімери і були виявлені у метеоритах».
…Лине за сотні мільйонів кілометрів від Сонця планета Уран. Уже перший прорив землян у її володіння підняв запону над багатьма таємницями, але ще немало загадок і залишилося. Тому, хоч би як ми сьогодні стримували свої фантазії, майбутні космонавти, десантувавшись у системі Урана, побачать картини, гідні пера фантаста.
НЕПТУН:
«Я — моря цар і водної стихії повелитель. Мої пенати — лазурові і безкраї»
Свято Нептуна
Восьму планету Сонячної системи назвали ім’ям бога морів. Посейдон у греків, Нептун у римлян, він був сином Крона і Реї, братом самого егідодержавного Зевса. Античні скульптури зображували його у вигляді грізного сивобородого велетня з рибальською острогою в руках, якою він здіймав або гамував морські хвилі, викликав бурі і землетруси.
Коли після перемоги над Кроном його сини ділили між собою світ, Посейдону за жеребом випало царство моря.
— Там тобі й жити, брате, — сказав йому Зевс, якому дісталися лаври верховного бога.
Проте такий розподіл не сподобався норовливому Посейдону. Він назвав Зевса загарбником і не став коритися йому. Тоді громовержець перекрив зухвальцю дорогу на Олімп і пригрозив всеспопеляючим ударом блискавиць.
Посейдон змушений був піти у вигнання до людей і десять літ працював звичайним муляром на спорудженні фортечних стін. Нарешті верховний владика змилостивився і дозволив своєму братові повернутися на Олімп, але з однією умовою, що той більше не посягатиме на щонайвищий трон.
Упокорений Посейдон, згнітивши душу, прийняв морські володіння. Він опустився у підводні палаци і зажив там розкішним життям, одружившись з прекрасною Амфітрітою, донькою морського віщого старця Нерея.
Правив Посейдон морським царством мудро й розважливо. Своїх підданих не ображав, але тих, хто підіймав на нього руку, карав нещадно. Час від часу він з’являвся на Олімпі, де брав участь у пишних учтах, вів раду з Зевсом, намагаючись ні в чому не перечити.
Навчений гірким досвідом тих, на кого впала грізна рука Олімпійця, Посейдон відгукувався на кожен його поклик. Так було і тоді, коли Зевс задумав провчити людський рід, що зазнався і вийшов
