Українська література » Фантастика » Сліпобачення - Пітер Уоттс

Сліпобачення - Пітер Уоттс

Читаємо онлайн Сліпобачення - Пітер Уоттс
наче її осяяло. Вона схопилася за хребтовий кабель і повернулася обличчям до мене.

— Тобі не варто себе недооцінювати, — сказала Аманда. — Сарасті також. Ти спостерігач, так? Закладаюся, що внизу є багато такого, за чим варто поспостерігати.

— Дякую, — відповів я.

Проте я вже знав, чому Сарасті відряджає мене на «Роршах», і головною причиною було не спостереження.

Троє цінних працівників у небезпеці. Підсадна качка зменшувала їхні шанси на враження до однієї четвертої.

Господь оволодіє тобою. Ти танцюватимеш і кричатимеш, і станеш іншою людиною.

Перша книга Самуїлова 10:6 [75]

— У процесі еволюції ми, певно, весь час були роздробленими, — сказала мені якось Джеймс у перші дні нашого знайомства. Вона постукала себе по скроні. — Місця всередині багато; мозок сучасної людини здатен виконувати десятки розумових процесів без жодних перевантажень. А паралельна багатозадачність має очевидні переваги у питаннях виживання.

Я кивнув.

— Десять голів краще, ніж одна.

— Насправді наше злиття могло відбутися зовсім недавно. Деякі експерти вважають, що за сприятливих умов ми можемо знову повернутися до множинних особистостей.

— Звісно, воно так і є. Ти — живий тому доказ.

Джеймс похитала головою.

— Я кажу не про фізичний поділ. Звісно, ми, вважай, витвір мистецтва, але теоретично хірургічне втручання в цьому процесі навіть зайве. Достатньо доволі сильного стресу. І якщо це трапиться в ранньому дитинстві.

— Жартуєш?

— Ну, в теорії, — визнала Джеймс і обернулася на Сашу, яка вела далі: — Фігня в теорії. Ще п’ятдесят років тому фіксувалися окремі випадки.

— Справді? — Я опирався спокусі скористатися імплантатами: мене міг виказати розфокусований погляд. — Не знав.

— Що ж, тепер про це мало хто говорить. У ті часи в ставленні до багатоядерників люди були довбаними варварами — називали це розладом і лікували, неначе якусь хворобу. Головною ідеєю лікування було зберегти одне ядро і вбити інші. Звісно, ніхто не називав це вбивством. Казали «інтеграція» чи ще якась хрінь. Ось такі були тоді люди: створювали інших людей, щоб ображати та катувати, а потім, коли в них відпадала потреба, знищували.

Це було сказано тоном, який ти не очікуєш почути на вечірці з нагоди першого знайомства. Джеймс м’яко повернулася на водійське крісло й відкоригувала розмову відповідно до звичних комунікаційних стандартів. Однак я ніколи не чув, щоб Банда називала одне одного «альтер его» — ні тоді, ні зараз. В устах Шпінделя це слово прозвучало зовсім необразливо. Я навіть здивувався, що вони так обурилися. А тепер я сидів на самоті у своєму наметі, марнуючи ті кілька хвилин перед початком операції, що в мене зосталися, і ніхто не бачив, як у мене оскліли очі після підключення до КонСенсусу.

Він мені повідомив, що слово «альтер» несло на собі тягар сотень років. Саша мала рацію — були часи, коли комплекс багатоядерної особистості називався розладом множинної особистості, тобто вважався розладом, а не комплексом, і його ніколи не викликали навмисно. На думку фахівців тих років, множинні особистості виникали спонтанно в незбагненних казанах насилля — друзки особистостей, принесені в жертву зґвалтуванням та побиттям, поки дитина перебувала у невідомому сховку в закапелках мозку. Це було водночас і стратегією виживання, і ритуальною самопожертвою: безсилі душі розриваються на клапті, покладаючи на вівтар тріпотливі шматки себе у марній надії власкавити мстивих богів — Маму і Татка.

Ніщо з цього, як виявилося потім, не було правдою; принаймні жодна з тез не знайшла підтвердження. Тогочасні спеціалісти майже нічим не відрізнялися від знахарів, які виконували імпровізовані ритуали: звивисті розмови на вільну тему, переповнені навідними запитаннями та невербальними сигналами, пошуки на смітнику нудотного дитинства. Часом — доза літію та галоперидолу, якщо не допомагали бубон і брязкальця. Технологія картографування мозку тільки-тільки розправляла крила; до технології його корекції залишалися ще довгі роки. Тож невропатологи та психіатри діймали своїх жертв та, придумуючи назви речам, яких вони не розуміли, сперечалися над вівтарями Фройда, Кляйна та давніх астрологів. Не було меж у їхнього бажання скидатися на представників справжньої Науки.

Зрештою, саме наука і розмазала їх по асфальту; дисоціативний розлад особистості обернувся на напівзабуте марення ще до появи синаптичної корекції. Але вираз «альтер его» зберігся і досі залишався резонансним. Серед тих, хто пам’ятав історію, воно було кодовою назвою «зради» та «людського жертвоприношення». «Альтер его» означало «гарматне м’ясо».

Уявивши топологію особистостей, що співіснували в Банді, я зрозумів, чому Саша зжилася з цим міфом. Я також усвідомлював, чому Сьюзан їй це дозволила. Зрештою, в концепті не було нічого неправдоподібного, що й доводило існування самої Банди. А коли тебе відлущили від ще не існуючої сутності, виліпили із порожнечі, відразу пустивши в доросле життя, коли ти радше фрагмент особистості, який навіть не має власного повноцінного тіла, — можна пробачити певну злостивість. Звісно, ви всі рівні, всі однакові. Звісно, жодна з особистостей не краща за інших. Однак лише Сьюзан має прізвище.

Краще спрямувати свою агресію на старі образи, байдуже — реальні чи вигадані, ніж зриватися на комусь, з ким ділиш одну плоть.

Оточений дисплеями, які фіксували невблаганне зростання Левіафана під нами, я зрозумів іще дещо. Не тільки те, чому Саші так не подобався цей вираз, а й те, чому Ісаак Шпіндель — звісно, мимоволі — вжив саме його.

З погляду Землі, усі на борту «Тезея» були альтер его.

Сарасті залишився на борту. У нього не було заміни.

Ми, всі решта, набилися у шатл, одягнені в індивідуально підігнані скафандри, які були настільки обвішані протирадіаційним захистом, що скидалися на костюми аквалангістів для глибоководного занурення із минулого століття. Треба було дотримуватися чіткого балансу: надмір захисту ще гірший, ніж його відсутність. Він розщеплював первинні частки на вторинні, настільки ж смертельні, проте численніші. Іноді доведеться терпіти підвищений радіаційний фон; тож єдиною альтернативою було закутатися в свинець і перетворитися на жуків.

Ми відбули за шість годин до перигею. «Скілла», наче нетерпляча дитина, мчала вперед, залишаючи батьків далеко позаду. Я не помітив особливого ентузіазму на обличчях моїх супутників. За винятком одного: Банда Чотирьох ледь не сяяла за забралом скафандра.

— Хвилюєшся? — запитав я.

Саша відповіла:

— Блядь, так. Польова робота, Кітоне. Перший контакт.

— А що як

Відгуки про книгу Сліпобачення - Пітер Уоттс (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: