Сліпобачення - Пітер Уоттс

а в деяких натрапляла на магнітні аномалії, що виводили її з ладу. Роботи пролазили крізь дивні пащеки, що шкірилися дрібними зубами, рухалися повз тисячі спірально закручених паралельними рядами трикутних лез. Солдати обережно обходили хмари імли, що набували абстрактних фрактальних форм, які повсякчас змінювалися і повторювали самі себе. Заряджені частинки тягнулися за міріадами переплетених ліній електромагнітного поля.

Врешті-решт кожен солдат або вимикався, або просто зникав.

— Можна якось підвищити рівень захисту? — цікавився я.

Шпіндель зиркнув на мене.

— Ми і так закрили все, крім сенсорів, — пояснила Бейтс. — Якщо ми екрануємо і їх — осліпнемо.

— Але видиме світло відносно безпечне. Як щодо суто оптичного…

— Ми вже користуємося оптичним каналом зв’язку, комісаре, — огризнувся Шпіндель. — І ти мав би помітити, що гівно все одно просочується.

— Але ж є ще ці… як їх там… — я добирав потрібне слово, — смугові фільтри? Якісь прилади, що могли б пропускати видимі хвилі, відсікаючи смертельне випромінювання з обох боків.

Шпіндель пирхнув:

— Звісно. І називається такий прилад атмосферою. Якби ми прихопили її з собою і вона була разів у п’ятдесят товщою за земну, тоді вона справді могла б відсіяти частину того варива. Певна річ, Землі в цьому дуже допомагає магнітне поле, але, опинившись там, я б не довірив своє життя жодному ЕМ-захисту.

— Якщо ми й надалі стикатимемося з цими спалахами, — додала Бейтс. — матимемо справжні проблеми.

— Вони повторюються з випадковими інтервалами?

Шпіндель стенув плечима, неначе здригнувся.

— Сумніваюся, що в цьому місці є хоч щось випадкове. Та хто зна? Нам потрібно більше даних.

— Які ми навряд чи отримаємо, — сказала Джеймс, повзучи до нас по стелі, — якщо зонди й далі глючитиме.

Умовний спосіб був простою формальністю. Ми намагалися грати з випадковостями, один за одним приносили роботів у жертву в надії, що бодай комусь із них поталанить. Їхні шанси на виживання мірою віддалення від базового табору експоненційно наближалися до нуля. Ми намагалися екранувати оптоволокно, щоб знизити апертурні протікання; в результаті обмотаний такою кількістю шарів феррокераміки кабель вийшов жорстким і негнучким, тож ми фактично розмахували зондом на паличці. Спробували взагалі перерізати повідки, відправивши машини у вільний політ крізь радіоактивний буревій на самостійне дослідження території та фіксування знахідок для подальшого завантаження. Жоден апарат не повернувся. Ми перепробували все.

— Ми можемо самі туди піти, — запропонувала Джеймс.

Майже всі.

— Еге ж, — відповів Шпіндель голосом, який міг означати тільки одне: «А це вже навряд».

— Це єдиний спосіб дізнатися щось путнє.

— Так. Наприклад, скільки секунд знадобиться твоєму мозку, щоб перетворитися на синхротронний суп.

— Наші скафандри можна екранувати.

— О, так само, як і роботів Менді?

— Тільки не треба мене так називати, — буркнула Бейтс.

— Річ у тому, що «Роршах» уб’є тебе. Байдуже, з металу ти чи з плоті.

— Річ у тому, що м’ясо він убиває інакше, — відказала Бейтс. — На це йому потрібно більше часу.

Шпіндель похитав головою.

— Ти все одно загнешся вже за п’ятдесят хвилин. Навіть із захистом. Навіть у так званих «холодних зонах».

— Променева хвороба ніяк себе не проявлятиме десь три години або й більше. І навіть після цього знадобиться кілька днів, перш ніж хтось справді помре, а ми повернемося задовго до цього всього. Корабель нас підлатає — це вже напевне. Навіть ми це знаємо, Ісааку, воно все у КонСенсусі. А якщо це відомо нам, то і ти в курсі. Отже, тут немає про що сперечатися.

— Отже, таким є твоє рішення? Кожні тридцять годин ви просочуватимете себе радіацією, а тоді я буду змушений вирізати пухлини і по клітині склеювати вас наново.

— Капсули працюють автоматично. Тобі й пальцем не доведеться ворухнути.

— Я вже не кажу про те, скільки всякого з твоїм мозком можуть зробити магнітні поля. Ми почнемо галюцинувати щойно…

— Зафарадеїти[74] скафандри.

— Он як! Ми поліземо туди глухими і сліпими. Чудова ідея!

— Світло проходитиме. Тільки інфрачервоне…

— Це все ЕМ, Сьюз. Навіть якщо ми повністю замастимо чорним наші шоломи і користуватимемося відеосигналом, радіація проникне через кабельне гніздо.

— Так, трохи. Але це все одно краще, ніж…

— Боже, — через тремор з кутика Шпінделевого рота бризкала слина. — Дай мені поговорити з Мі…

— Ісааку, я вже все обговорила з рештою Банди. Ми всі погодилися.

— Усі погодилися? Ви приймаєте рішення не більшістю голосів, Сьюз. Той факт, що ти порізала свій мозок на шматки, зовсім не означає, що кожен із цих шматків має право голосу.

— Не розумію, чому ні? Кожна моя особистість настільки ж розумна, як і ти.

— Вони всі ти. Просто ти поділена на секції.

— Схоже, ти без жодних труднощів сприймаєш Мішель як окрему особистість.

— Мішель, вона… я маю на увазі, так, ви всі різні грані, але оригінал тільки один. Твої альтер…

— Не називай нас так! — втрутилася Саша холодним, наче рідкий кисень, голосом. — Ніколи.

Шпіндель спробував дати задній хід.

— Я не мав на увазі… ти ж розумієш, я не мав…

Але Саша вже зникла.

— Про що ти? — запитав замість неї м’якший голос. — Ти вважаєш, що я просто… просто Матуся, яка грає нову роль? Гадаєш, що коли ми разом, ти наодинці з нею?

— Мішель, — нещасним голосом вимовив Шпіндель. — Ні, я вважаю…

— Байдуже, — сказав Сарасті. — Ми тут не голосуємо.

Хижак витав над нами в центрі барабану, обличчя ховається за опущеним забралом. Ніхто з нас не бачив, коли він з’явився. Вампір повільно обертався навколо своєї вісі, не зводячи з нас погляду, поки ми кружляли навколо.

— Приготувати «Скіллу». Аманді потрібні два піхотинці без повідків з превентивним озброєнням. Камери від одного до мільйона ангстремів, екрановані мікрофони без автономного контролю. До 13:50 усім прийняти тромбоцитарний стимулятор, діменгідрінат та йодистий калій.

— Усім? — перепитала Бейтс.

Сарасті кивнув.

— Вікно відчиняється на 4 години 23 хвилини.

Він повернувся до хребта корабля.

— Крім мене, — сказав я.

Сарасті завмер.

— Я не беру участі в польових роботах, — нагадав я.

— Тепер берете.

— Я синтезист.

Вампір знав це. Звісно, він знав, усі знали: не можна спостерігати за системою, коли перебуваєш всередині неї.

— На Землі ви синтезист, — сказав Сарасті. — У поясі Койпера ви синтезист. А тут — частина екіпажу. Робіть, що вам кажуть.

Вампір зник.

— Ласкаво просимо у велику родину, — стиха вимовила Бейтс.

Я поглянув на неї. Решта команди вже розходилася.

— Ти знаєш, я…

— Ми надто далеко забилися, Сірі. Ми не можемо чекати чотирнадцять місяців на відповідь твоїх босів, і ти це чудово знаєш.

Майор підскочила з місця, легко по дузі пролетіла крізь голограми у невагомість центру барабана. Там вона раптово зупинилася, так