Таємничий острів - Жюль Верн
Узявши перший-ліпший злиток і прив’язавши до нього палицю замість руків’я, колоністи стали обковувати ним інші злитки на гранітному кувадлі й одержали метал хоч і грубого кування, проте придатний для виготовлення різних виробів.
Нарешті після великих зусиль і тяжкої праці на 25 квітня колоністи викували кілька залізних штаб, а з них уже — різне начиння: обценьки, кліщі, ломи, кайла, мотики й таке інше; Пенкроф і Наб оголосили їх справжніми коштовностями.
Та найбільше їм могло прислужитися не чисте залізо, а сталь. Що ж до сталі, то вона являє собою сполуку заліза й вуглецю, і її добувають або з чавуну, видаляючи з нього надлишок вуглецю, або із заліза, додаючи до нього ту кількість вуглецю, якої йому бракує. В першому випадку шляхом виведення вуглецю з чавуну одержують натуральну, або пудлінгову, сталь; у другому, коли залізо насичується вуглецем, одержують томлену сталь.
Дістаючи чисте залізо, Сайрес Сміт мусив віддати перевагу саме цьому, останньому способу. І він домігся свого, переплавляючи залізо в суміші з розтертим на порошок вугіллям у тиглі з вогнестійкої глини.
Потім ця сталь, що піддається обробці як у гарячому, так і в холодному стані, обковувалася молотом. Під умілим керівництвом Сайреса Сміта Наб і Пенкроф наробили сокир, розпекли їх до червоного і, швидко опустивши в холодну воду, добре загартували.
Наробили й іншого знаряддя, звичайно, грубого й неоковирного: лез для рубанків, сокир, топірців, стальних штаб, що мали згодом перетворитися на пилки, столярні ножиці, мотики, кайла, заступи, ломи, молотки, цвяхи і таке інше.
Нарешті 5 травня перший металургійний період закінчився; ковалі повернулися до Комина, а з часом нові види робіт надали їм можливість здобути нові професії.
Розділ XVI
Знову виникає питання про заміну житла. — Пенкрофові вигадки. — Дослідження північної частини острова. — Північний край плоскогір’я. — Змії. — Віддалений край острова. — Топів неспокій. — Топ кидається в озеро. — Боротьба під водою. — Морська корова.
Настало 6 травня — день, що відповідає 6 листопада в краях Північної півкулі. Уже кілька днів супилось небо, і виникала доконечна потреба підготуватися до зимівлі. Та все ж температура ще не дуже знизилася, і якби на острові Лінкольна був стоградусний термометр, він іще показував би від десяти до дванадцяти градусів вище нуля. В цьому немає нічого дивного, адже острів Лінкольна, розташований напевне між тридцять п’ятою і сороковою паралелями, мав підлягати у Південній півкулі таким самим кліматичним умовам, що й Сицилія або Греція в Північній півкулі. Але як у Греції чи Сицилії бувають люті холоди, морози й сніги, Так сама, очевидно, і на острові Лінькольна має місце, особливо в зимову пору, певне зниження температури, щодо якого належало вжити деяких застережних заходів.
У всякому разі, якщо холод іще й не загрожував, то все ж таки наближався сезон дощів, і на цьому самотньому острові, що загубився в Тихому океані й був відкритий всім вітрам, мабуть, нерідко бували несамовиті бурі.
Отож питання про зручніше, ніж Комин, житло мало бути серйозно обмірковане і невідкладно розв’язане. Пенкрофові, звичайно, подобалося відкрите ним пристановище, але й він зрозумів, що треба все ж таки шукати щось інше. Комин, як ми пригадуємо, якось уже зазнав морської навали, і гріх було допустити повторення такого нещастя.
— До того ж, — додав Сайрес Сміт, — котрий того дня розмовляв про це зі своїми товаришами, — ми повинні подбати про захист.
— Навіщо? — запитав журналіст. — Адже острів безлюдний.
— Може, й так. — відповів інженер. — Хоча ми не до кінця його дослідили. Але якщо на ньому й немає людей, то, як на мене, тут аж кишить усілякою небезпечною звіриною. Отож треба запобігти можливому нападу, інакше нам доведеться чергувати ночами, щоб підтримувати вогонь. Та й взагалі, друзі мої, потрібно все передбачити. Ми опинилися в тій частині Тихого океану, яку часто навідують малайські пірати…
— Що? — здивувався Герберт. — На такій відстані від будь-якої землі?
— Атож, синку, — відповів інженер. — Пірати — сміливі мореходи і небезпечні головорізи; нам конче треба вжити належних заходів.
— Гаразд, — відповів Пенкроф, — припустімо, ми спорудимо укріплення від двоногих і чотириногих звірів. Але, пане Сайресе, чи не варто нам перш за все до кінця обстежити острів?
— Ото було б найкраще! — додав Гедеон Спілет. — Хтозна, може, на тому боці острова ми знайдемо печери, яких не знайшли з цього боку?
— Ви маєте слушність, друзі мої, — відповів інженер. — Але забуваєте, що ми повинні розташуватися поблизу якоїсь водойми, а з вершини гори Франкліна на заході не помітно ні струмка, ні річки. Тут навпаки — ми перебуваємо між річкою Вдячності й озером Гранта; це важлива перевага, нею не можна нехтувати. До того ж цей берег більш захищений від пасатів, що віють із північного заходу в цій півкулі.
— Пане Сміт, то збудуймо дім на березі острова! — запропонував моряк. — Тепер нам не бракує ні цегли, ні інструментів. Ми вже були і цеглярами, і гончарами, і ливарниками, і ковалями, то чом би в чорта, нам не стати ще й будівельниками?
— Воно-то так, друже. Та перш ніж остаточно вирішити, треба ще спробувати щось пошукати. Якби знайшлося житло, споруджене самою природою, це позбавило б нас від важкої тривалої праці, й ми, безумовно, мали б надійне пристановище, захищене і від ворогів — мешканців острова, і від усіляких зайд.
— Ваша правда, Сайресе, — сказав у відповідь журналіст, — проте ми дослідили вже весь гранітний масив узбережжя і не знайшли жодної дірочки, жодної щілинки!
— Жоднісінької! — додав і собі Пенкроф. — Ех, якби ми могли видовбати його он у тій гранітній стіні на такій висоті, щоб ніхто не міг напасти на нас. Ото було б добре! Я так і бачу: фасад на море, шість або й сім кімнат…
— З широкими вікнами, крізь які лилося б багато світла, — сміючись мовив Герберт.
— Із кам’яними сходами! — додав Наб.
— Що тут смішного? — обурено крикнув моряк. — Чого ви смієтеся? Що я таке неможливе запропонував? Чи ми не маємо ломів і кайл? Чи пан Сайрес не може зробити пороху, аби висадити скелю в повітря? Скажіть, пане Сайресе, адже ви зробите для нас порох, коли буде треба?
Сайрес Сміт уважно слухав Пенкрофові вигадки, його фантастичні плани. Врізатися в гранітну стіну, навіть висадивши в повітря порохову міну, було б подвигом Геркулеса. Зоставалося лише пожалкувати, що природа не взяла на себе найважчої частини роботи.
