Українська література » Фантастика » Принц Каспіан - Клайв Стейплз Льюїс

Принц Каспіан - Клайв Стейплз Льюїс

Читаємо онлайн Принц Каспіан - Клайв Стейплз Льюїс
часто.

– Тільки не тут, – озвався Пітер.

– Тільки не тут, – здригнувся Каспіан. – Потрібно попросити когось прибрати тіла.

– Пóгані цій місце у ямі, – розпорядився Пітер, – а тіло нещасного Нікабрика треба передати гномам – нехай вони поховають його за звичаями свого народу.

…Королівський сніданок, на який хлопці так прагнули встигнути всю дорогу від Кейр-Паравеля, все-таки відбувся в одному з численних темних закутків кургану. Утім, це навіть сніданком не назвеш: то був не той сніданок, що подають у палацах, і навіть не той, що зазвичай випадає англійським дітям. Каспіан і Корнеліус могли скільки завгодно мріяти про пиріг з олениною, а Пітер і Едмунд про яйця в мішечок і гарячу каву – замість цього кожен отримав по маленькому куснику холодної ведмедини (із кишені), по шматочку твердого сиру, невеличкій цибулинці й по ковтку студеної води з глечика. Сніданок відбувся у тиші.

Розділ 13

Великий король кидає виклик

– Отже, – сказав Пітер після того, як усі закінчили трапезу, – отже, з’ясуймо собі наше становище. Аслан і дівчатка, тобто я маю на увазі королеви Сьюзан і Люсі, перебувають десь недалеко від нас. Але як вони діятимуть і коли, ми не знаємо. Та добре знаємо інше: сидіти, склавши руки, вони не будуть. І ми, у свою чергу, маємо зробити все, що в наших силах… а сил у нас не так уже й багато. Їх не вистачить не лише для того, щоб узяти гору над Міразом, але навіть і для того, щоб дати йому бій у чистому полі. Чи не так, Каспіане?

– На жаль, так, Великий королю, – відповідав Каспіан. Багато в чому він був схожий на Пітера, проте страшенно ніяковів у розмові, мабуть, від того, що зустріч із великими королями з далекого минулого справила на нього надто глибоке враження.

– Тоді я відішлю йому виклик на двобій.

На якусь мить усі постовпіли – ідея була хоч і проста, та смілива, а головне – досі чомусь нікому не спадала на думку. Першим отямився Каспіан.

– Перепрошую, Великий королю, – промовив він, – але я б не хотів поступатися вам цим правом. Я мушу поквитатися за батька.

– Бач, – Пітер добирав слова, намагаючись не образити самолюбство Каспіана, – по-перше, тебе важко поранено, а по-друге, Міраз може попросту розсміятися на виклик від свого небожа. Ми ж знаємо, що ти справжній король і витязь, але він цього не знає і, як колись, вважає тебе за малого хлопчика. Тож йому буде якось і не до снаги відповідати на твій виклик.

– Але, сір, – звернувся до Пітера Борсук (він сидів поруч Пітера й просто-таки зазирав йому до рота), – із тим самим успіхом він може не прийняти виклик і від вас. А що йому до того: у нього й військо більше, і зброя краща; ще день-два – і нас можна брати змором… Навіщо ж йому лізти на кулю й ризикувати власною головою – не такий він бовдур!

– Може й не прийняти, – погодився, але не зніяковів Пітер, – а може і прийняти, це ми ще побачимо. Але навіть якщо і не прийме, то на обмін герольдами і всяку іншу нісенітницю у нас піде мало не весь день. А за цей день багато що може змінитися. Може статися таке, що Міразу й зовсім буде не до бойових дій – не забуваймо про Аслана! А ми тим часом учинимо огляд нашого війська, укріпимо позиції… Ні, я цілковито певен: необхідно посилати виклик, до того ж негайно! Докторе, у вас є чорнило і перо?

– Без них учений – як без рук, – із готовністю відгукнувся доктор Корнеліус.

– Тоді, коли ваша ласка, запишіть моє послання. Я диктую…

Доки доктор розпрямляв пергамен, гострив перо і збовтував ріг із чорнилами, Пітер прихилився до стіни й, замруживши очі, гарячково пригадував високомовний тон послань; а за місцевим літочисленням він стикався з ним уже досить-таки давно: за золотої доби Нарнії, тобто наче за доісторичних часів.

– Гаразд, – нарешті вимовив він, – ви готові, докторе?

Доктор умочив перо в чорнило, і Пітер продиктував. Вийшло ось що:

«Ми, Пітер, з ласки Аслана, а також за правом обрання, повеління та завоювання, Великий король Нарнії, імператор Самотніх островів, а також лицар найшляхетнішого ордену Лева та інше, інше і таке інше… Міразу, недостойному нащадку Каспіана Восьмого, колишньому лорд-протектору, а нині – самозваному королю Нарнії, переказуємо привіт…»

Тут Пітер трохи замислився, а чи не підправити «привіт» на «привітання», а заразом «недостойного» замінити на «достойного», що, так би мовити, більше личить стилю, але потім вирішив залишити все, як є.

– Ви встигаєте, докторе? – запитав він.

– «Нарнії», кома, «переказуємо привіт», крапка, – оголосив доктор.

– Добре. Абзац. «Запобігаючи непотрібним кровопролиттю, смертовбивству й іншим лихоліттям, які спричиняються війною на землях увіреного нам королівства, так, як і в ім’я захисту королівської честі та достоїнства возлюбленого брата нашого, короля Каспіана, ми, Пітер і таке ін., виявили високе наше побажання стятися з тобою, ваша Міразосвітносте, у чесному герці, сиріч двобої, щоби, поваливши тебе в порох, тим самим воскресити зганьблену і зневажену справедливість, якої потоптання тобою, найміразотніший та найміразенніший Міраз, полягало у позбавленні влади законного правом, дарованим нами і заморським звичаєм, короля Каспіана, а також у суперечному природі, підлотному і кривавому вбивству твого наймилостивішого короля і брата, Каспіана Дев’ятого. А тому ми, Пітер і таке ін., беззаперечно пропонуємо, вимагаємо і приказуємо тобі, ваша самозвана величавосте, прийняти кинутий нами виклик на названий двобій; передати ж сіє посланіє припоручаємо возлюбленому брату нашому Едмунду, колись королю та співправителю Нарнії, герцогу Ліхтарної пустки, графу Західних багн, лицарю благородного ордену Скрижалі, якого й наділяємо всіма повноваженнями для визначення, спільно з вашою Міразостійністю, умов вищезгаданого герцю. Написано у нашій резиденції, Аслановому кургані, дванадцятого травня місяця зеленого листя в рік правління короля Каспіана Десятого Нарнійського перший». Має спрацювати, – зробивши глибокий віддих, сказав Пітер. – Тепер ось що: Едмунду, тобто королю Едмунду, не гоже йти одному. Необхідно надати йому двох осіб для почту. Одним я пропоную нашого доброго велетня.

– Так, але він не надто… е-е-е… красномовний, – заперечив Каспіан.

– Теж мені новина! Та говорити йому не доведеться, а вигляд він має досить-таки показний. Й, окрім того, нині йому конче потрібні наші довіра і підтримка, то відправимо його. Але хто ж буде другим?

– Якщо вашій величності бажається справити на ворога грізне враження, – запропонував Тиквік, – то кандидатури, кращої за Рипічипа, нам не знайти. Цей усіх тяжко вразить з одного маху: якщо не виглядом, то поглядом, а як не поглядом, то язиком.

– Усе це так, авжеж, – усміхнувся Пітер, – утім, ось лихо, дуже вже він малий, наш грізний Рипічип, боюсь, він наших ворогів не налякає, а радше насмішить, і вже тоді точно можна не розраховувати на

Відгуки про книгу Принц Каспіан - Клайв Стейплз Льюїс (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: