Академія Аматерасу - Наталія Ярославівна Матолінець

Рен завмерла з простягнутою вперед рукою та думала, з якої саме миті їй усе причулося. Студенти похмуро мовчали.

— Тепер — го-оловне, — вів далі викладач. — Завдання: полюбити вашого партнера. Жодного негативу, налаштуйтеся на хороше ставлення і світлі почуття. Аура вас викаже. О так, Савітрі, Бальдре та всі, хто в мене вперше, вам невелика фора, — Рен із надією подивилась на викладача. — Пальці! — він стулив і розтулив її долоню. — Одного-двох досить. Зіґфріде, ви з вашою невразливістю псуєте мені всю картину, але можете бути вільним чи спостерігати — на ваш розсуд. Розподіл на сьогодні такий: Енліль — Діке, Ромі — Агні…

Студенти заворушились і стали розбрідатися аудиторією по двоє. Рен прослухала свого напарника, бо її тіпало. Проте вогняні патли Закса неухильно наблизились, і хлопець бовкнув знудьговано:

— І знову ми разом. Готова до нових яскравих вражень?

— Та ясно, що ні, — дівчина розуміла, що тікати нікуди, але їй хотілося відтягти неприємний момент якомога далі. — Можна спершу подивитись на інших?

— Сподіваюсь, тобі не стане зле.

— Я теж на це сподіваюсь, — Рен перевела погляд на найближчу пару — Діке з незнайомим довготелесим студентом стояли зовсім поруч і без тіні страху дивились одне на одного.

— Я перша? — з придихом спитала координаторка. Хлопець кивнув.

Безкровні губи заворушились, чорне волосся розвіялось, і — її напарник здригнувся. Він не зронив ані слова. Тільки беззвучно схилився, притискаючи руку до себе. Русяве волосся впало йому на лице, але аура, сповита спокоєм, не змінилася.

— Чудово, зараховано! — Професор Діан негайно опинився поруч та огорнув руку студента бинтами, які висотувалися поміж його пальців. За кілька секунд бинти розтанули, а студент видихнув з полегшенням.

— Енлілю, ви далеко підете!

Хлопець відповів щось із лагідною усмішкою. Його чоло лискотіло від поту.

— Тепер готова? — нетерпляче озвався Закс.

Рен провела напарника Діке поглядом: сподівалася, що його погідне та відкрите обличчя після такої муки надихне її пережити завдання нового викладача. Та хоч якими красивими здавалися ясно-блакитні очі, перспектива перелому кісток не відступала.

Дівчина простягла руку і щосили намагалася не думати про те, що зараз буде. Спробувала витворити в уяві тепло, щоб спрямувати на Закса, коли гострі скалки пронижуть долоню. Але вона не знала, як діткнутися до нього цим вимареним теплом.

Спалах перед очима дав знати, що свою частину завдання Нортон виконав блискуче. Заболіло скажено, і здавалося, що вуха заклало ватою, та через кілька секунд — дві? двадцять? — цей спалах розчинився під покровом невагомих бинтів.

— Ви здійснили непогану спробу як на перший раз! — повідомив викладач. — Але тут були суцільний страх і розгубленість замість позитивних емоцій. Продовжуйте!

Закс простягнув руку і видушив із себе:

— Швидше, будь ласка.

Рен завмерла. Простягнута рука, стиснута в кулак, нагадувала чомусь стрілу на тятиві. І тут дівчина зрозуміла: вона без питань згодна ще раз витерпіти перелом, тільки б не завдавати шкоди напарникові. Хай навіть Діан і твердить, що це не насправді.

— Ну? — Тінь майнула в червонястих очах.

А йому, Заксові Самовпевненій Величності Нортонові, теж страшно — вирішила Рен. Йому теж не хочеться цього болю і не хочеться тягти. Дівчина глибоко вдихнула та перевела погляд на сині жилки на руці хлопця. Скрик, який пролунав в іншому кінці аудиторії, не дав їй зосередитись. Боковий зір вихопив бризки крові.

— Сете! — гаркнув професор. — Ще один відкритий перелом, і я засумніваюсь у вашій психічній готовності до моїх занять!

— Рендалл Савітрі, будь така ласкава, трясця, зроби це, — вимогливий голос Закса повернув дівчину до реальності.

Секунду ще вона сподівалася, що жодна сила їй не скориться. Проте варто було зосередитися на думці про перелом у тій одній точці, яку вона обрала, як легкий вітерець пробіг між нею і Заксом, пролунав хруст — і хлопець здушено захрипів, а тоді сперся здоровою рукою об парту позаду. Він зціпив зуби й не відривав очей від підлоги. Рен негайно гукнула професора Діана, та той був зайнятий із постраждалим, котрого поранив Сет. Лише по хвилині Заксового напруженого мовчання викладач швидко підбіг до них і провів закривавленими пальцями по руці студента. Білясті бинти виткались — і за кілька секунд напружений вираз зник із хлопцевого обличчя.

— Краще, Нортоне. Набагато краще. Мене завжди тішило ваше вміння терпіти біль, а от емоції — не дуже. Але зараз — краще, розраховуйте на хороший бал… Ви вільні. Савітрі, ви теж!

Дівчина на ватяних ногах вийшла з аудиторії, де знову лунав стогін, і сповзла по стіні. Їй шалено хотілося забути останні кілька хвилин і втекти додому. Зазирнути дорогою в крамницю з шоколадом, пороздивлятися перехожих, зануритися в натовп. Нагадати собі, що там, за стінами Академії, тече звичайне життя, яке не вимагає від тебе нічого і дозволяє просто бути. Адже і в тому, щоби просто бути, є своя неймовірна магія. Навіть коли нема неймовірних амбіцій, намистини зі СВІТом і занять з ламання чужих кісток.

— Тільки не кажи, що боїшся крові… — Закс, який щойно зачинив за собою двері, помітив розгубленість Рен і присів поруч.

— Ні. Знаєш, я думаю, що це неправильно, — пробурмотіла дівчина, туплячись в одну точку на стіні. — Завдавати болю з наміром — що це за навчання? Нащо мені така сила? Та я б радше двічі витримала сама, ніж оце.

— Знаю, — раптом погодився Закс. — Я чув, що Керн раніше викладав зцілення, адже то його профіль. Проте потім захопився якоюсь філософією про «полюби ближнього свого», і все це переросло в новий предмет, через який ми всі страждаємо. А щодо нашого завдання, то я помітив, що тобі теж не в кайф. Аура в тебе промовиста — це навіть допомогло.

— Яким, заради богів, чином?

— Раніше, до твого приходу, на парах Керна партнери