Загибель Уранії - Микола Олександрович Дашкієв

Це були її останні слова. Тієї ж ночі вона випила отруту, яку приготувала ще тоді, коли переконалась у безнадійності свого стану.

— Бідна, бідна мамуся… — шепоче Тессі.

Хто б міг припустити, що «пустунка Тессі» і стала пустункою саме тому, що груди їй не вгаваючи пекло горе?! Після смерті дружини Торн зовсім занепав духом. Цілими годинами він сидів нерухомо, утопивши погляд у стіну, ні на що не зважаючи. Тессі втішала його, як уміла, — нічого не допомагало. І тоді вона інтуїтивно обрала інший шлях: немов усе забулося, виспівувала та насвистувала; ставала до бійки з хлопцями і щоразу поверталася додому з роз'юшеним носом; вимагала від батька встрявати у всякі її дрібні справи; не давала йому спокою скигленням з приводу задач, які нібито ніяк не розв'яже, ходила замурзана й обдерта, щоб підкреслити батькову неуважність до неї.

Торн поступово отямлювався. Він завжди був для дочки не тільки батьком, а й матір'ю. Несподіваний бунт Тессі проти всіх і всього так його стривожив, що вже хоч-не-хоч, а довелося братись за перевиховання.

Було… Минулося… Тессі намагається не згадувати минулого, бо воно надто важке. Але спогадів не уникнути. І вони мимохіть пов'язуються з сьогоднішнім.

Атомна бомба… Її дія страшна не тільки в момент вибуху, а й дуже довго по тому. Вже давним-давно розвіявся дим від тих двох скинутих на Джапайю монійських бомб, а відгомін їхній чути й досі: ще гинуть уражені променевою хворобою; каліками народжуються діти тих, хто в дитинстві вдихнув радіоактивний попіл.

Атомну бомбу створили подружжя Торнів, Ріттер Лайн, професор Кольрідж та ще кілька вчених. Два атомних вибухи знищили загалом понад двісті тисяч людей… В ім'я чого?.. Правда, джапайці напали на Монію першими і наробили чимало лиха. Однак загинули не напасники, а переважно жінки та діти — ті, що війни не хотіли…

І ось тепер батько створив нову бомбу — «чисту». Вона не забруднюватиме атмосферу радіоактивними речовинами. Але яка з того радість? Смерть є смерть, незалежно від причини. А Тессі, обравши фах лікаря, заприсяглася боротись за життя.

Пильно, сумно вдивляється дівчина у риси материного обличчя. Вона хоче збагнути, як сталося, що саме мати — та, яка загинула від променевої хвороби, бо пожертвувала собою задля життя сотень людей, — не бажаючи прирекла на таку ж страшну загибель сотні тисяч?.. Як міг батько, лагідний і щиросердий, віддати увесь свій невичерпний талант на те, щоб створювати неймовірні засоби знищення?

Мовчить фотокартка. Мати дивиться на свою дочку так, ніби хоче махнути рукою й одвернутись: «Не докучай з дрібницями! Ні́коли!»

Вона й справді, мабуть, не замислювалась, заради чого і в ім'я чого працює. А от Ріттер Лайн замислився — і вкоротив собі віку.

Тессі бере до рук фотознімок. Дивне, двоїсте враження справляє цей ніколи не бачений нею в житті мужчина. Він міг би бути її батьком — і тому вона симпатизує йому. А з другого боку, він приніс усім лихо — і за те його слід ненавидіти.

Ще й ще перечитує Тессі листи. Листування мертвих. Людей вже давним-давно немає, а їхні думки продовжують жити у схвильованих рядках.

Не все зрозуміле в цих листах. Надто їх мало і надто багато недомовленого — такого, що спирається на сказане десь і колись особисто. Проте з неясних натяків, фраз, які, здавалося б, нічого не означають самі по собі, поступово спливають і виразнішають для Тессі причини, що призвели до розриву матері з Ріттером Лайном. Ці двоє були друзями, але не соратниками. Майже у кожному питанні їхні погляди розбігались. І про те, як далеко сягнули ці суперечності, свідчить останній лист Ріттера Лайна:

«Зневірився в собі і в людях, бо не зміг переконати навіть тебе. Зрікаюся всього, що зробив. Мої ясні мрії знайшли таке страшне втілення, якому виправдання немає. Якщо хоч трохи шануєш наше минуле — рятуй майбутнє людства. Прощай!»

Не раз перечитувала Тессі оцю коротеньку записку, але тільки тепер почав розкриватись її глибокий зміст. І дівчині стає страшно: те, що постало між матір'ю і Ріттером Лайном, стає зараз між нею і батьком… Антиречовина… «Чиста» бомба… Професор Трон, звичайно, не думає про вбивство. Але він стане вбивцею несамохіть, якщо про бомбу дізнаються військові… Ні, цього не можна допустити! Проте як же бути з найвидатнішим в історії Атомної ери відкриттям? А що коли хтось інший відкриє антиречовину незалежно від професора Торна?

Складні всі ці питання, нерозв'язні. «Татусь Кольрідж» не зміг знайти на них відповіді. То як з ними може впоратись «пустунка Тессі», яка анічогісінько не розуміє в атомній фізиці, не знається на політиці і хоче тільки одного: щоб люди жили мирно?! І вона вибирає найлегший шлях: ат, не варто сушити мозок завчасно. Про війну торочать так давно і так одноманітно, що це слово стало порожнім звуком, пострахом для малих дітей.

Досить було обрати Тессі таке рішення — і враз заясніло все довкола. Здається, навіть морок ночі почав розвіюватися.

Дівчина підвела голову і посміхнулась. Дурненька! Та це ж і справді світає.

Босоніж, у довгій нічній сорочці, вона підійшла до вікна, розчинила його, сперлась ліктями на підвіконня. Вологий прохолодний вітерець дихнув на неї, приємно полоскотав волосся. Запахло прілим листям, скопаною землею.

Ось уже зарожевів світанок того дня, коли асистентка професора Лайн-Еу вперше стане йому справжньою помічницею. Пересадження мозку людини!.. Господи, та хіба можна було навіть мріяти про участь у такій операції?! Звичайно, дідусь Лайн-Еу обрав Тессі зовсім не за її успіхи, а на згадку про маму, яку він щиро поважав і любив. Але це не має значення.

Тессі намагається з цілковитою відповідальністю