Помилка Олексія Алексєєва - Олександр Лазаревич Полещук
— Але ж усе тече, все міняється, може, в тих питаннях, якими тепер ми займаємось, філософія і не дасть результату? Адже може таке бути?
— Спасибі за відвертість, — сказав Топанов, — вона багато що спрощує. Іноді я стикаюся з товаришами, які охоче визнають роль філософії, а насправді міркують так само, як і ви. Проте марксизм-ленінізм — вершина філософської думки, це найкраще, найповніше відображення дійсних закономірностей природи. Це вчення гнучке, готове негайно змінити свою форму, як тільки лучиться нове велике відкриття… Я не беруся вказати вам на пропущений пункт у плані робіт вашої лабораторії, я не маю спеціальної освіти, та я сміло можу сказати, що багато теоретичних труднощів можна пояснити філософською короткозорістю. Особливо в такому питанні, як походження зірок! Ось ви говорили мені, що за надвисокої температури в надрах зірок народжуються ядра атомів — майбутнє термоядерне пальне зірки. Так я зрозумів?
— Авжеж, так.
— Виходить, мусить бути вже готова зірка, щоб утворились атоми, і потрібні атоми, щоб загорілась зірка?
— Більшість астрономів вважає, що атоми, напевно, старші за зірки.
— Дуже конкретно, що й казати! Говорити, що атоми молодші за зірки, не можна: зірки самі складаються з атомів. Але ж і атом міг з’явитися лише внаслідок якихось поки що невідомих нам процесів.
— Про це і я думаю. Але як пов’язати походження атомів з еволюцією зірок?
— А що, коли… — Топанов очікуюче подивився на мене, і я змушений був продовжити його думку:
— Коли атоми — однолітки зірок! Коли утворювались вони разом із зіркою, в єдиному процесі!.. Проте це ваша думка…
— Вас це засмучує? — розсміявся Топанов. — Ні, ні, я не маю жодних претензій, ні щодо авторства, ні якихось інших! І думка не моя, Олексію Олексійовичу… Вона блукала у вашій голові, я допоміг їй вилупитися на світ, дуже радий… А вона справді цікава?
— Ви навіть не уявляєте, як! Я піду, я зараз піду, треба обчислити, хай грубо, та вже зараз можна прикинути…
— Не поспішайте. Все ще попереду, Олексію Олексійовичу, а зараз я дам вам добру пораду: до Леніна треба йти!
— До Леніна? Не розумію…
— Думати по-ленінськи — ось ваше завдання, Алексєєв, а це, далебі, не просте завдання. Думати по-ленінськи у вашій вузькій спеціальності, шукати в філософії силу й сміливість, обирати засоби для досягнення мети по-ленінськи, відшліфовувати свій світогляд по-ленінськи… Це дається не просто. Я розумію, що може ховатися за розв’язанням таємниці утворення зірок. Розумію! Розкрити цю одну з найглибших таємниць — це вирвати з рук мракобісся ще одну фортецю, це означає вкласти до рук людини могутню зброю. І пам’ятайте: не робіть із фізичних законів безгрішних ідолів.
— Я знаю, Максиме Федоровичу, що всякий закон правильний тільки в певних межах, лише за певних умов, та коли ламаються старі уявлення…
— Не тільки! Я пам’ятаю, що в Леніна є записи, проте ви знайдете це місце в його “Філософських зошитах”.
27 березня. Так, я відшукав це місце. “Закон бере спокійне — і тому закон, усякий закон, вузький, неповний, приблизний”. Закон бере спокійне, бере те, що в змозі охопити наука даної миті. Але, з другого боку, “закон є тривке (що залишається) в явищі”… Скляна куля, натерта шкірою, — ось що було достатньо “спокійне” для перших кроків науки про електричні явища; стрілка компаса вказує одним кінцем на північ — це все, що знали про магнетизм. Та минули століття, і нині ми вивчаємо й відшукуємо закони для розігнаних до фантастичних швидкостей елементарних частинок, а магнітна стрілка безперервно крутиться, і ми крок за кроком відкриваємо причини її неспокою, які стають “спокійними”, тобто приступними для вивчення в нашу чудову добу.
Однак закон бере “тривке” в явищі, і кожен новий закон поглиблює, пояснює, але зовсім не закреслює те позитивне, чого було досягнуто в минулому…
Незліченні приклади наринули звідусіль. Якою непорушною будівлею височіла класична механіка, механіка Галілея і Ньютона, але з’явилась теорія відносності і лише вона змогла пояснити дивовижні закономірності поширення світла. Однак те, що в законах Ньютона виявилось “тривким”, вистояло. Минуть віки, а мости й вали машин, стіни будівель і корпуси кораблів будуть, як і раніше, розраховувати за формулами Ньютона, що стали тепер лише приблизно правильними за чималих швидкостей руху і непридатними для розрахунку швидколетючих атомних частинок. Кожен фізичний закон став для мене лише сходинкою у пізнанні світу, але не останнім і кінцевим етапом.
І які смішні були тепер претензії деяких наукових шкіл, що заявляли, ніби вони на грані повного й вичерпного пізнання якихось кінцевих істин! “(Явище багатше, ніж закон)”, ми мусимо й будемо відкривати все нові властивості, нові зв’язки, ми йтимемо шляхом усе грандіозніших узагальнень, однак природа завжди лишатиметься незмірно повнішою за всякі закони.
І безмежно повільний процес розвитку й зародження зірок поступово стає все “спокійнішим” і “спокійнішим” для наукового розкриття його законів. Пов’язати в єдину теорію атомне ядро й громаддя зоряного скупчення — і я матиму в своїх руках ключ до розуміння таємниць народження зірок. Шукати й негайно перевіряти результати теорії, хай частково, хай у невеликих масштабах, вносити поправки, прагнути до якнайбільшої гнучкості теоретичних побудов, і пам’ятати, що головне все ще попереду, — такою постала переді мною подальша перспектива. Та легко було задумати і набагато складніше виконати…
Часом я заходив до Топанова. Він уважно вислухував мене, іноді радив, і часто після цих розмов я різко змінював напрямок пошуків.
— Стережіться нав’язувати природі свої побудови, свої схеми, — говорив він, — природа завжди знайде, чим здивувати вас, завжди. І не переносьте сліпо прикладів з однієї галузі в іншу. Намагайтесь розкрити основні, головні протиріччя в самій суті явища, перевіряйте, чи сприяють ці протиріччя зростанню, розвиткові самої речі, її саморуху.
І ось поступово почали вимальовуватись
