Повернення з зірок - Станіслав Лем
Це був великий куб із стінами-вікнами. Спочатку — скляний солярій, далі — зал, їдальня і сходи нагору. Сходи дерев’яні. Робот — той, що міг грати, — не забарився звернути мою увагу на таку незвичну річ.
На другому поверсі було п’ять кімнат. Чотири з них — виконані в золотих і сріблястих тонах, особливо інтенсивних у тій, що виходила вікнами на схід, де вдалині виднілося синє пасмо гір. Я вибрав п’яту кімнату, з зеленими пунктирними лініями — ніби згорнуті в трубки листочки на кремовому тлі.
Поки я стояв біля вікна, роботи, працюючи вправно і безгучно, поскладали усе моє майно в стінні шафи. «Порт, — подумав я. — Гавань». Гори можна було побачити й звідси, вихилившись з вікна. Внизу розкинувся квітучий сад з десятком-двома старих розлогих фруктових дерев у глибині, їх виснажене, покручене гілля, мабуть, уже зовсім не родило.
Трохи далі, в напрямку шосе (я бачив його згори, з ульдера, а тепер його закривали живоплоти), серед дерев виднілася вишка для стрибків у воду. Басейн. Коли я одійшов від вікна, роботів уже не було. Я підсунув до вікна легкий письмовий стіл, розклав на ньому пачки наукових журналів, торбинки з кришталевими книгами та апарат для читання; окремо поклав кілька чистих зошитів і авторучку. Це була моя стара ручка — під час сильної гравітації вона текла і бруднила все, але Олаф чудово її відремонтував. Зошити я нашвидкуруч понадписував: «Історія», «Математика», «Фізика». Мені кортіло побігти до води, та я не був певен, чи можна вийти в самих плавках. Аж раптом згадав про купальні плащі, пішов коридором до душової і там, маніпулюючи пляшкою з пінявою рідиною, виготовив собі якесь жахливе лахміття. Здер його з себе і знову схопив пляшку.
Новий плащ вийшов трохи кращий, але й він нагадував вбрання Робінзона; з допомогою ножа я підрівняв рукави і поли свого нового одягу й вирішив, що цього уже вистачить.
Спустився вниз. Я все ще не знав, чи в будинку є хтось крім мене. У залі було порожньо; у саду — теж, лише помаранчевий робот стриг траву під кущами троянд, що вже відцвітали.
Майже бігом я кинувся до басейну. Вода виблискувала і мінилася на сонці. Невидимою стіною стояла над нею прохолода. Скинувши плащ на золотий пісок, що пік мені п’яти, я вибіг металевими сходами на трамплін. Він був низький, але для початку — саме те, що треба. Я відштовхнувся, крутонув сальто (не наважився на більше після такої перерви) і врізався у воду, як ніж.
Виринув щасливий. Поплив, сильно вимахуючи руками, перевернувся у воді й подався до протилежного берега. Басейн мав у діаметрі метрів з п’ятдесят. Не знижуючи темпу, я переплив його вісім разів, виліз на берег, як тюлень, і ліг на пісок. Серце шалено калатало. Я почував себе чудово. Земля все-таки чарівна! За кілька хвилин я знову був сухий. Підвівся, роздивився на всі боки: нікого. Чудово. Знову вибіг на трамплін. Спочатку зробив сальто спиною вперед. Непогано, хоч я й відштовхнувся надто сильно; замість кінцевої дошки була пластикова плита — ходила як пружина. Потім подвійне сальто; це мені не дуже вдалося, вдарився стегнами об воду. Шкіра враз почервоніла, мов ошпарена. Повторив. Трохи краще, але все ще не так, як слід. Після другого обороту я не встиг повністю випростатися: по вертикалі. Але я не хотів здаватися, я ще мав час — стільки часу! Третій, четвертий, п’ятий стрибок. У мене трохи шуміло у вухах, коли, на всяк випадок ще раз оглянувшись навколо, я спробував зробити сальто гвинтом. Повне фіаско. Від зіткнення з водою у мене перехопило дух, я наковтався води і, пирхаючи й кашляючи, виліз на пісок. Сидів під ажурними східцями трампліна, такий осоромлений і сердитий на себе, що аж зайшовся гучним реготом. Потім поплавав іще: чотириста метрів, перерва і знову чотириста.
Повертаючись додому, я дивився на світ іншими очима. «Мабуть, цього мені найбільше не вистачало», — думав я.
Білий робот чекав під дверима.
— Ви їстимете у себе чи в їдальні?
— А я буду там сам?
— Так. Подружжя приїздить завтра.
— Хай буде в їдальні.
Пішов нагору і переодягнувся. Я ще не вирішив, з чого саме починати оці мої заняття. Мабуть, що з історії, так буде найправильніше, хоч мені й дуже хотілося дізнатися про все одразу ж, найбільше — про таємницю переможеної гравітації. Пролунав мелодійний звук. Це не телефон. Я не знав, що він означає, і тому з’єднався з домашнім Інфором.
— Вас запрошують на обід, — пояснив мені мелодійний голос.
Їдальня була залита профільтрованим через зелений колір світлом, похилі шибки під стелею переливалися як кришталь. Стіл був накритий на одну персону. Робот подав меню.
— Не треба, — сказав я, — байдуже, що подасте.
Перша страва нагадувала холодник. Друга — взагалі нічого не нагадувала. З м’ясом, картоплею, всякою там городиною, мабуть, доведеться розпрощатися назавжди.
Добре, що я обідав сам, бо десерт вибухнув, коли я торкнувся його ложечкою. Може, це й надто сильне визначення того, що сталося, та в усякому разі крем був у мене і на колінах, і на светрі. Цей складний витвір виглядав твердим лише зверху, а я так необережно штрикнув його.
Коли з’явився робот, я запитав його, чи не можна подати каву до кімнати.
— Звичайно, — відповів він. — Зараз?
— Так. Тільки побільше!
Я сподівався, що кава допоможе мені перебороти сонливість — мабуть, результат купання: мені шкода стало часу для сну. О, тут і справді було інакше, ніж на борту корабля! Надворі припікало сонце, дерева кидали короткі тіні, повітря тремтіло вдалині, у кімнаті було майже холодно. Я вмостився за столом з книжками. Робот приніс каву. У прозорому термосі її було, мабуть, літрів зо три. Я промовчав. Очевидно, винен був мій ріст.
Я збирався почати з історії, але взявся за соціологію, бо хотілося якнайшвидше дізнатися якнайбільше. Проте незабаром я переконався, що нічого з цього не вийде. Соціологія була насичена важкою, специфічною математикою, а ще гіршим було те, що автори посилалися на невідомі мені факти. Крім того, я не розумів багатьох слів і змушений був шукати їх в енциклопедії. Надто вже повільно посувався я уперед. Встановив собі другий оптон (всіх було три) і, махнувши рукою на непролазні хащі науки, взявся за звичайний шкільний підручник історії.
Куди поділося моє терпіння, те саме, за яке
