Крига. Частини І–ІІ - Яцек Дукай

— Дякую.

Сілося на застеленому ліжку, обертаючи покалічене перо Eyedropper у брудних пальцях. Безглуздя ситуації було певним чином заспокійливе. Це правда, врятувалося життя цьому чоловікові. Він вдячний, мусить бути вдячним, він має борг вдячности, є боржником.

Як же це… бентежно.

Піднялося погляд на американця, щоб зараз же його опустити, — він стояв і дивився згори, злегка похитуючись у такт руху потяга, в бездоганному дворядному костюмі попелястого кольору, з широкою білою хустиною, пов’язаною довкола шиї, випростаний, хворобливо худий, з очима, схожими на два шматки вугілля, встромлені під надбрівні дуги. Коли ж він нахилить голову, то вони заблищать яскравіше, раптом ставши майже сіро-блакитними.

— Просякнув кров’ю, — пробурмотілося під ніс.

Він почув.

— Перо здолало меч, — засміявся він хрипко. — Де це?

— Що?

— Ви забрали його в Михайла. Всі в потязі говорять про ангела в тьмітлі, an angel in shlight.

— У мене немає жодної ангельської зброї. Що сталося з Михайловим тілом?

— Мій дорогий, ви врятували мені життя, я не питаю, що потім сталося на даху.

Тінь цієї людини знову дивно гарцювала, опухала й стухала, наче хтось її на зміну надував і висмоктував з-за Драгана; лінія тіні й світла вигиналася й вібрувала.

Погризлося ніготь великого пальця.

— Ви працюєте на Російсько-американську компанію. Може, йдеться про Аляскінську лінію. Російські конкуренти найняли диверсанта, це для вашої охорони наздогнали нас учора вночі ті троє поліцейських. Вони не сидять у другому класі, не всі — принаймні один їде в службовому вагоні за тендером. Це туди перенесли тіло Михайла, не тягли ж його ґалереєю і камінною залою, і не скинули з потяга. Навіщо ви пішли на той оглядовий майданчик, якщо знали, що перебуваєте в небезпеці? То була засідка, Михайло влаштував засідку на Юрія. Обидва з охранки? Заморозники й розтальники підтримують різні сибірські компанії, або ж розтальники взагалі ворожо ставляться до Сибирьхожета, ви опинилися між молотом і ковадлом. Але Юрій їхав у люксі із Санкт-Петербурга, попередження мало надійти від когось зовсім іншого. Тепер ви боїтеся, бо залишилися без Михайла, без охорони в першому класі. Ви не знаєте, хто це.

Він підсунув собі табурета від секретера й сів. Вийняв цигарку, закурив. Погляд біг майже паралельно підлозі; піднялося погляд, зазирнулося йому просто в очі. Купе було, попри все, затісне — якби Драган нахилився ще трохи вперед, якби спер руки на коліна, то ковталося би дим просто з його легенів. Той кут, та відстань… духівник і розкаяний, адвокат й обвинувачений, батько нареченої і кавалер, який прохає її руку, майстер і учень.

Інженер пробурмотів щось до себе якоюсь хрипкою мовою. Він роззирнувся довкола по купе. Вказалося йому на попільничку. Американець був старий, хоча його силует і рухи не видавали цього, але він міг би бути однолітком князя Блуцького.

— Отой револьвер, — сказав він за мить, — вартує більше, ніж його вага в золоті. Я це розумію. Ви бідняк. Перепрошую, мені б не хотілося вас образити. Ви бідняк, ви скористалися нагодою зіткнутися з high society, увійти в кращий світ, нещастя з Його Високістю. Дозвольте мені запропонувати викупити цей фант. Ви кажете ціну. Будь ласка, не ображайтеся. Ви не знаєте, що потрапило до ваших рук, пане… Ґеросласкі.

— Ґерославський.

— Ґерославський. Вірно?

— Так. Бенедикт Ґерославський.

Він посміхнувся.

— Як, урешті-решт, виглядає питання про ваше походження?

— Moi, je suis mon ancêtre.

— Ах! Якби хтось міг таке сказати про себе щиро! Навіть потвора Франкенштейн… Ви читали Мері Шеллі? Ви не вважаєте захопливим, що в літературі сила електрики завжди…

— Це крижлізо, якийсь холод крижліза. Набої з тунґетиту. Я не знав, що виробляють таку зброю.

— Не виробляють.

— Але навіщо? Що такого можна вбити тунґетитовими кулями, чого не можна вбити будь-яким іншим способом? Якщо це так дорого.

Драган підбадьорливо махнув рукою у білій рукавичці.

Відгризлося ніготь на другому пальці.

— Ця зброя — не на людей. Ця зброя — на лютих.

— О?

— Цікаво… Чорт забирай, як шкода, що я не читав про це більше. Які властивості має тунґетит при високих температурах і високому тиску? Такий холод крижліза… Якби я не заслонив того приголомшливого блиску…

— Чим? Рукою, вбранням? Таким чином його неможливо заслонити. Я маю тузінь патентів на тунґетитові системи освітлення — при наявних цінах вони, зрештою, украй непрактичні, — я на цьому розуміюся.

— Як то: неможливо заслонити? Ну, але ж…

— Dammit, подумай, юначе! — буркнув Драган, а відтак заклав ногу на ногу й затягнувся цигаркою.

Пригадалося іспити в університеті, отой характеристичний гнів професорів, які рештками сили волі стримуються, щоб не вибухнути, маючи справу із волаючою до неба про помсту тупістю студента, — тож студентові тим важче позбирати думки, а тому вони тим виразніше дратуються, тож студент горить заживо й мріє уже тільки зникнути їм з очей, а тому вони проганяють його безнадійним помахом руки. Він утік від екзаменаційної чоти, повернувся до життя і розуму.

От тепер би продемонструвати свого генія і свої знання! Та не може, бо ніхто не питає.

Не той хороший сапер, хто здатний знешкодити макет міни, а той, хто знешкоджує справжні міни, що загрожують висадити його в повітря, — так само, не той хороший студент, який володіє знаннями й навичками, а той, хто представляє знання і навички перед найсуворішими екзаменаторами.

Спершу довго вважалося, що це узагальнення служить тільки для виправдання академічних нероб; потім стало зрозуміло, що цей поділ розділив людей загалом у довільний спосіб. Скільки ж то таких, хто прекрасно порадять собі з будь-яким муляжем життя, та коли справа доходить до справдешнього життя — у них трусяться руки? Перші в науках, що нічого не важать, відмінники у відповідях на непоставлені запитання, всезнайки за мить опісля. Якби лиш тільки дозволити їм ще одну спробу, дати ще одну міну роззброїти, дати ще одне життя!..

— Цю реакцію зумовлює тьмітло, чи не так? Я заслонив джерело тьмітла, реакція припинилася.

— Крижлізний нікель симетрії КТ. Реагує на тьмітло як чистий тунґетит. У ґнотах тьмічок згоряють вуглецеві сполуки тунґетиту, а в дешевих тьмічках навіть саме переморожене вугілля. У свою чергу, деякі реакції окислення кріовуглецевих ізотопів…

— Навіщо Михайлові здалася така зброя? До експреса прокрався якийсь перевдягнутий лютий? — захихотілося.

Драган задумливо розглядав недопалок.

— Я не працюю для Російсько-американської компанії. Не йдеться про Аляскінську лінію. Я не займаюся суходільною інженерією.

— Ви не інженер?

Він злегка посміхнувся.

— Знаєте, я студіював, але чомусь ніколи не отримав диплом інженера. Докторати — так.

— Йдеться не про промисловий саботаж?