Принц Ґаллії - Олег Євгенович Авраменко
— Гаразд, доне Антоніо, — сказала Бланка. — Я подумаю.
На жаль, ця розмова так і залишився просто розмовою, і запропонований падре Антоніо план не був втілений у життя. Подальша Бланчина поведінка не піддається ніякому логічному поясненню. Уперше в своєму житті вона віч-на-віч стрілася з підлістю, і людина, що так жорстоко, так підступно й віроломно обійшлася з нею, була її рідним батьком, якого вона глибоко шанувала, яким вона щиро захоплювалася, який завжди і в усьому був для неї прикладом… Жорстоке розчарування спіткало юну шістнадцятирічну принцесу — не по літах розумну та розсудливу дівчину, але ще не підготовлену до зустрічі з суворою дійсністю. Це страхітливе відкриття геть паралізувало її волю, позбавило її сил і найменшого бажання боротися за себе, за своє щастя…
З крахом ідеалу, яким був для неї батько, Бланка втратила ґрунт під ногами. Їй стало байдужим її ж власне майбутнє, їй було все одно, що готує їй день прийдешній, вона взагалі не хотіла жити. І коли напередодні весілля до неї прийшов падре Антоніо, щоб запитати про її рішення, Бланка не захотіла з ним зустрітися і лише наказала передати йому коротке „ні.“
А наступного ранку вона покірливо пішла під вінець, все пливло перед її очима, мов у тумані, губи її самі по собі відчужено промовили: „так“ — і вона стала дружиною ґрафа Біскайського. І лише вночі, на шлюбному ложі, коли гострий біль у лоні пробудив її від цього страхітливого сну, Бланка з жахом усвідомила, щó вона накоїла…
Філіп прибув у Толедо на третій день після весілля, коли Бланка вже готувалася до від’їзду в Навару, де їй належало жити разом з чоловіком. Дізнавшись від падре Антоніо про її відмову, він до глибини душі образився на неї і навіть не захотів прийти попрощатися. Натомість відразу кинувся шукати розради в Нориних обіймах, похапцем переконавши себе в тому, що саме вона, а не Бланка, є кращою з усіх жінок сущих.
Тепер Філіп ні від кого не крився зі своїм зв’язком з Норою і у відповідь на зауваження короля, висловлене, до речі, у вельми коректній та толерантній формі, він дуже грубо огризнувся: мовляв, це його особиста справа, як він упадає за своєю майбутньою дружиною, і навіть його майбутній тесть не має право потикати свого носа до їхнього ліжка. Дон Фернандо був вельми збентежений такою різкою й відверто цинічною відповіддю, проте мовчки проковтнув образу, відчуваючи свою провину перед Філіпом, і більше не став заперечувати з приводу їх дошлюбних стосунків.
Втім, слід віддати належне Філіпові: не збираючись приховувати свого зв’язку, він водночас не афішував його. Як це не дивно, двір вельми скептично поставився до чуток про гріхопадіння меншої дочки короля, і мало хто в це повірив. На той час Норі лише нещодавно минуло тринадцять років, за вдачею вона була ще наївною, легковажною та пустотливою дитиною, і всі мали її за мале дитя. А тісну дружбу між нею та Філіпом придворні пояснювали тим, що обидва були дуже прив’язані до Бланки і, сумуючи за нею, знаходили втіху в товаристві одне одного. Цю версію підтверджувала також і та обставина, що Альфонсо, чия ніжна любов до Бланки була загальновідома, більшу частину свого вільного часу проводив разом з Філіпом та Норою.
Що ж до самого Філіпа, то він, на зло королю, все зволікав і не звертався до нього з проханням Нориної руки. Дон Фернандо не ризикував квапити Філіпа, побоюючись, аби той зовсім не передумав, і жив у постійному страхові втратити зятя, на якого покладав великі надії. Альфонсо, що так і не зміг пробачити батькові шлюб Бланки з Александром Біскайським, потай зловтішався, дивлячись на його поневіряння. Ну а Нора, хоч її й засмутило, що Філіп збирався одружитися з Бланкою, все ж була приголомшена батьковою жорстокістю, і почуття провини перед сестрою, яку вона всім серцем любила, знай давалося взнаки. Філіп, що вже змирився зі своїм майбутнім шлюбом з Норою, дуже побоювався, що це почуття провини з часом лише загострюватиметься, аж поки отруїть їхнє подружнє життя, а Бланчина тінь завжди стоятиме поміж ними…
А навесні між Кастилією та Ґранадою вибухнула чергова війна, що незабаром скінчилася черговим перемир’ям. Філіп також брав участь у поході проти маврів на чолі свого кантабрійського війська, і вже перебуваючи в Андалусії, цілком несподівано для себе отримав від батька листа, в якому той кликав його, просив якнайшвидше приїхати до Тараскона.
Хоча розумом Філіп не любив герцоґа, поклик крові, що раптово прокинувся в ньому, виявився сильнішим за спогади про минулі образи та приниження, і, читаючи батькового листа, він не міг стриматися і раз по раз тихо схлипував від щастя. Цей лист означав, що нарешті скінчилося його довге вигнання, і тепер він може повернутися до рідного дому, в той милий його серцю куточок землі, який називав своєю батьківщиною, в той край, де зробив перші свої кроки, де минуло все його дитинство, де під високими склепіннями піренейського неба він пізнав чарівне й неповторне щастя першого кохання…
Розділ X
Дон Філіп, принц Беарнський
У неділю 15 травня 1452 року, рівно за три тижні після Філіпового повернення додому, від самого ранку гули всі дзвони кафедрального собору вікаріальної єпархії Фуа, що на території великого абатства ордену Святого Бенедикта, за сім миль від Тараскона. Мідний передзвін розносився навкруги і, підхоплений дзвіницями сусідніх замків та сіл, здавалося, поширювався на весь світ.
Сьогоднішній вихідний був незвичайним вихідним, і меса в кафедральному соборі Святого Бенедикта не була звичайною недільною месою. Просторе приміщення храму, осяяне світлом сотень свічок, було вщерть заповнене святково зодягненими сеньйорами і вирядженими, як пави, дамами та дівицями, що представляли вершки ґасконської та каталонської шляхти. Всі вони миттю злетілися до Тараскона, ледве зачули про призначені герцоґом
