Невидимий риф - Григор Угаров

Невидима стихія шматувала прапор, відштовхувала корабель назад, але він затято переборював опір. Оберти моторів збільшилися вдвоє. Жозеф Браун стояв у стерновій рубці, стискаючи мускулястими руками штурвал. У гучномовці машинного відділення гримів його хрипкий голос:

— Тримайся, Жорлінгу!

Жорлінг не відповідав.

— Тримайся, мій хлопчику! — повторював капітан. — Ще трошки, ще зовсім трошки! Ти ж мужчина!

Ці слова діяли на Вільямса Жорлінга, наче батоги, — вони підстьобували його, і він несвідомо, як автомат, кидався від одного двигуна до іншого.

— Він збожеволів! — хрестився Рудобородий. — Санта Маріє!

Вітер смикав його за поли, куйовдив руду бороду, зривав, мов листя, кожне слово з його вуст і кидав у море.

Хвилювання дедалі посилювалось. Спалахи сяйва ставали чимраз яскравішими й з запаморочливою швидкістю стрибали по сталевих шпангоутах, і ще допіру темний трюм тепер увесь світився.

— Молодець, Жорлінгу! — лунав голос Жозефа Брауна.

І за хвилину — знову:

— Чудово, Вільямсе!

А вгорі, в апаратній, напруживши слух і зір, завмер біля приладів професор Загорський і схвильовано стежив за екранами, компасом, миготінням вічок, тремтінням чутливих стрілок…

Загорський важко опустився в крісло, насупив брови й затарабанив пальцями по полірованому бильцю.

«Якесь незбагненне явище!»

Корабель удруге зробив спробу прорватися крізь невидиму перешкоду до Абалули, і вдруге фізикові несила було розв'язати таємницю бар'єра. Все повторилося так само, як і минулого разу. Жозеф Браун ледве втримав на поверхні корабель, коли його підхопила бурхлива течія. Острів Абалула й цього разу зберіг таємницю невидимих сил, що оточували і охороняли його.

Професор Загорський був не з тих людей, які відступаються від своєї мети. Труднощі розпалювали в ньому ще більшу жагу боротьби, прагнення будь-що дістатися до потаємних лабіринтів природи.

Абалула! Коли Загорський уперше поглянув на цей острів, він здався йому позбавленою життя плямою, мертвим клаптем землі, звичайнісіньким острівцем, що загубився серед океану Про цей острівець було відоме все — довжина і ширина, географічне положення, характер рельєфу, природні умови, навіть геологічна будова пластів. І ніщо не передвіщало, що в цій «добре вивченій ділянці землі» можуть бурхати якісь таємничі сили і що він, професор Теодор Загорський, виявиться перед цими силами геть безпорадний.

Уже вкотре переглядав він схеми, підрахунки, висновки наукових спостережень, занотовані на квадратних аркушиках паперу, уважно вдивлявся в кожну цифру, в примхливі ламані лінії, знову підраховував, робив припущення, та все було марно…

За ілюмінатором блищала осяяна сонцем вода Двигуни корабля, що допіру були заглохли, знову гуркотіли Матроси трохи заспокоїлися й зайняли свої місця. Тільки Педро Грін категорично відмовився виходити з трюму й досі ще тримав у руках маленький засмальцьований медальйончик.

Втомлений Абдул Хамід, геть знесилений пропасницею, відпочивав на палубі.

Жозеф Браун пожадливо ковтав тютюновий дим, похмуро дивлячись на спокійну гладінь океану. Він удруге врятував корабель від полону диявольської стихії, але проскочити крізь загадковий бар'єр навколо Абалули знову не зміг.

Здавалось, один тільки Фенімор Кріпс лишався байдужий до того, що хвилювало Загорського й Брауна. Він не думав про небезпеку, не відчував напруженості й спокійнісінько прогулювався собі палубою корабля.

Жозеф Браун чистив кишеньковим ножиком свою голландську люльку з нікельованим мундштуком, коли його раптом покликав до себе професор Загорський. Була саме передобідня пора, і Брауна дуже здивувало це запрошення. Щоразу, як океан ущухав і корабель повертався на висхідну позицію, фізик усамітнювався, й ніхто, крім Абдула Хаміда, не переступав порога його каюти.

Течія однесла корабель на таку саму відстань од острова, як і раніше, і щоб знову повернутися до зони дії таємничих сил, треба було плисти щонайменше добу. Цей час матроси відпочивали, відсипалися, лагодили свій одяг, — словом, потроху поверталися до нормального життя. Було спокійно — не загрожувала ніяка небезпека, не шаленіли бурі, не світилися загадкові промені й несподівані поштовхи не струшували корабель.

Тим-то, коли Абдул Хамід підійшов до Жозефа Брауна, капітан спідлоба глянув на нього й запитав:

— Які будуть вказівки від султана Абалули?

Та асистентові було не до жартів.

— На вас чекає професор!

— Професор? — здивувався Браун.

Хамід кивнув головою.

— Це вже він щось надумав!

Жозеф Браун сховав ножика, затиснув у зубах люльку й, важко ступаючи, рушив до каюти Загорського.

Професор зустрів його словами:

— Ваш вертоліт — двомісний?

— Тримісний! — відповів Браун.

— Чудово! Ми полетимо, а ви триматимете корабель у цьому квадраті! — І він простяг капітанові папірця, де були точно зазначені широта й довгота, між якими мав перебувати корабель.

— Хто має пілотувати вертоліт?

— Макс Шнайдер!

Загорський пильно глянув Браунові у вічі.

— Отже, пілота немає?..

— Є, сер! Вільям Жорлінг під час війни був льотчиком! — відповів капітан.

Браун зняв трубку телефону й набрав номер. Почувся гучний Жорлінгів голос.

— Приготуйте вертоліт до польоту! — наказав Браун.

— Але ж…

— Вертоліт має бути готовий до польоту! — повторив Браун і поклав трубку на важіль.

За півгодини Вільямс Жорлінг уже сидів за кермом. Над широкою палубою, наче ураган, ревів потужний двигун новенького блискучого вертольота

Професор Загорський і Абдул Хамід зайняли у вертольоті свої місця Весь екіпаж корабля вийшов на палубу проводжати трьох сміливців. Професор був мовчазний. Браун знав, чому той мовчить, і дуже хвилювався. Якесь внутрішнє передчуття підказувало Браунові, що з вертольотом станеться нещастя. Він міцно потиснув руку Загорському, і очі в нього зволожились:

— Щасливого повернення, сер!

Загорський хитнув головою. Гуркіт мотора заглушив Браунові слова. Професор підняв угору