Валеріан та місто тисячі планет - Крісті Голден

— Саме тому майор Валеріан і наполягає, щоб тримала її я, — саркастично додала Лорелін.

Командувач вагався. Він знову поглянув на конвертера, який виказував свою гідну захоплення проникливість тим, що гарчав і вишкіряв маленькі зубки.

— Гаразд, — сказав нарешті Філітт, — але, агенте Лорелін, тримайтеся в полі мого зору.

Лорелін кивком голови покликала конвертера, і той, муркочучи, стрибнув їй на руки, від чого Філітт став ще більш роздратованим. Вона відкрила передню частину власного пояса й дала конвертерові прошмигнути всередину.

Відчинилися двері, зайшов генерал Окто-Бар. Він теж був одягнений за протоколом.

— Ваші гості чекають на вас, пане командувач, — сказав Окто-Бар до Філітта.

— Гаразд, — відповів той і востаннє поглянув на Лорелінин пояс. — Зробимо це швидко.

— Ти залишаєшся на другому плані, — наказав Валеріан Лорелін.

— Слухаюсь, — відповіла вона.

Вони обоє перебували метрів за шість від командувача Філітта, коли той входив до зали, але на Валеріанову команду Лорелін вийшла в коридор, а майор пішов за командувачем до зали прийомів. Натовп поважних осіб з різних планет, членів Ради безпеки станції, посунувсь уперед, щоб потиснути руку командувачеві. Філітт спокійно дивився кожному з них в очі, або в те, що їх замінювало, і міцно стискав усі кінцівки, які йому пропонували, будучи живою іконою військового протоколу.

Командувач проходив до трибуни, і Валеріан з Окто-Баром простували слідом. Серйозний і чепурний, Філітт легко зійшов угору по сходах, зайшов за ораторську трибуну й звідти подививсь у безліч повернених до нього облич чужинців. Окто-Бар стояв осторонь, а Валеріан став збоку й трохи позад від людини, яку охороняв. Він почав сканувати натовп, уважно придивляючись до всього, що могло становити потенційну загрозу. Його індикатор лобового скла мав два прозорі екрани, що постійно надавали йому інформацію. І хоча командувач йому не дуже й подобався, він не мав наміру дозволити цьому чоловікові померти, коли той був під його охороною.

— А де ж агент Лорелін? — м’яко запитав Філітт.

— За залою в дальньому коридорі, — спокійним голосом запевнив його Валеріан.

— Їй наказано не йти з мого поля зору, — відповів командувач. У його голосі з’явився метал, хоча сам голос ще не втратив м’якості.

— Саме так, пане командувач, але ми з нею — ваші охоронці, і я поставив її саме там, де вважаю за найкраще.

— Але…

— Пане командувач, що швидше ви почнете говорити, то раніше ми з усім цим покінчимо, — наполіг Валеріан. Погляд, яким нагородив його вищий офіцер, був здатним розтопити сталь, але командувач лише випнув щелепу й повернувся до аудиторії.

— Добривечір! — почав він. — Я хочу подякувати вам усім за те, що ви так оперативно відгукнулися на мій заклик. Будучи обраним представником Федерації людства, я скликав це засідання Ради безпеки станції «Альфа», щоб надати вам останню інформацію з приводу надзвичайного стану, в якому ми опинилися.

— Як ви всі знаєте, історичне ядро станції «Альфа» заражене енергією, чиє походження залишається для нас загадкою. Але жодної загадки немає в тому, що це — навмисна дія, за якою стоїть абсолютне зло. Ми провели кілька військових операцій, намагаючись установити і зрозуміти природу, а також серйозність загрози. Але всі ці спроби закінчилися невдачею і призвели до значних втрат серед нашого військового контингенту.

Він зробив паузу, аби всі це зрозуміли. Величезною залою прокотився гуркіт десятків мов. Потім Філітт провадив далі:

— Зона, де виявлено епідемію, ще вісім місяців тому вимірювалася дев’ятьма метрами. — Він зробив паузу, щоб його слова мали ефект, а потім додав:

— Тепер вона завширшки одна ціла дев’ять десятих кілометра.

І знову занепокоєне перешіптування.

— У зв’язку з цією тривожною загрозою для всіх нас, яка постійно зростає, Федерація людства просить вашого дозволу й підтримки щодо проведення рішучої повномасштабної військової операції, аби знищити це явище раз і назавжди. Я впевнений, ви розумієте, що часу обмаль, тож готовий відповісти на будь-які ваші запитання щодо деталей операції.

— Які війська проводитимуть операцію? — запитав хрисокар. Ці високі комахоподібні створіння колись були войовничими професіоналами військової справи. Одначе з плином століть вони пристосували свої навички й характер до миротворчої діяльності, втім, багато хто з них, зокрема посол, виявляв і досі цікавість до військової справи. Валеріан дуже поважав цей вид розумних істот. По закінченні академії його першим призначенням був піхотний підрозділ, і там він провів рік, працюючи разом з військовим інженером хрисокаром, якого звали Прек’тор, а той ділився з готовим слухати молодим представником людства широким колом знань з військової стратегії.

— Третій батальйон Спеціальної штурмової дивізії, — відповів Філітт. — Особовий склад — близько двохсот людей.

— Чи застосовуватимуться види зброї, що можуть становити потенційну загрозу для наших військ? — запитав азін-мйо. Цей народ становив кістяк лікарів на «Альфі», і тому безпека військових була для них пріоритетом.

— Під час штурму не використовуватиметься ні хімічна, ані рідка зброя, — запевнив його Філітт.

— Якою є основна мета цієї операції? — Запитання пролунало від представника давніх друзів людства кортаан-дахуків, перших чужинців, яким випала нагода потиснути в космосі руку людині.

— Ми маємо намір зруйнувати їхню систему захисту, яка заглушила всі наші засоби комунікації.

— Чому саме ви ведете організацію операції? — запитав посол тойнулів. Цей народ високо цінували на станції «Альфа», адже їхні фахівці найбільше прилучилися до поширення знань та інформації, а також робили внесок у відкриття та винаходи. Вони завжди були готові до інтелектуальних дебатів і, поза сумнівом, їхній посол вважав, що ця операція вимагає таких дебатів.

— Центральний Комітет довірив мені цю операцію, і успішне виконання завдання буде для мене честю.

Скануючи натовп, Валеріан почув у вусі Лорелінин голос:

— Оцього ще бракувало!

— Що таке? — запитав він.

— Доґан-дагізи.

— Чудово, — відповів він, округлюючи очі.