Пригоди. Подорожі. Фантастика - 79 - Микола Сорока

Противник утворив два виступи, схожі на крила, і стрімко кинувся на ПУРа, намагаючись охопити його з двох боків. Це був ризикований маневр. Та в разі його успіху, патрульному було б непереливки. Його правий бік був найвразливішим місцем — основою чотирьох антен. Якби промінь противника торкнувся її, частина органів вийшла б з ладу.

ПУР утворив і в себе такі ж виступи й виставив їх назустріч крилам нападника.

Тієї ж миті той почав швидко віддалятися.

ПУР Сьомий кинувся навздогін, та своєчасно помітив міни-пастки.

У патрульного виникла нова думка. Він знешкодив одну з мін, підзарядив її додатково із свого акумулятора. Те саме зробив він і з іншими мінами, а потім з’єднав їхні детонатори.

Ці операції забрали кілька секунд. І весь цей час патрульному видавалося, що він надто повільний, бо всі його механічні частини, незважаючи на досконалість та універсальність, не встигали за вказівками позитронного мозку, в якому сигнали передавались із швидкістю світла.

Розставивши міни, ПУР Сьомий почав відступати до Бази.

Противник рушив слідом, але йому довелось обминати мінне поле. Не залишилося сумнівів щодо його намірів., Він прагнув будь-що перешкодити патрульному дістатись до Бази.

ПУР думав: “Отже, він замислив напасти на Базу, на людей. Можливо, навіть перехопив їхні сигнали. В такому разі він довідався про них більше, ніж знав раніше. Як це вплине на його агресивність, на його плани? У першому пункті програми сказано: “Люди — головна цінність Бази. Вони — мої творці. Творці — це більше, ніж батьки. Адже їхні батьки не дали їм того, що вони дали мені: невразливість і безсмертя. Можливо, люди — найвеликодушніші істоти у всесвіті. І захистити їх треба будь-що”.

ПУР Сьомий вважав, що він мислить у даному разі цілком самостійно. І яке було б його здивування, якби він дізнався, що ці його думки передбачені програмою. ПУР пролетів далі, розраховуючи свою швидкість руху і порівшоючи п з швидкістю руху противника, яка весь час змінювалась. Яскраві спалахи мезонних згустків з’являлися то праворуч, то ліворуч, то попереду патрульного.

ПУР Сьомий розвернувся і у відповідь вдарив променями. Тепер він мав повне право відповідати на дії нападника ідентичними діями.

Противник випустив дві камуфляжні хмарини і сховався за однією з них.

ПУР Сьомий утворив такі ж хмарини.

Противник почав обхідний маневр.

ПУР розвернув свої хмарини так, щоб ворог не міг побачити його позицію.

Противник із-за хмарини випустив торпеду.

ПУР Сьомий зробив те саме, водночас ухиляючись від ворожої торпеди.

Камуфляжні хмарини розвіялись. Нападника будо добре видно. Тонкий, як голка, мезонний промінь безперервно бив з його хвоста.

ПУР Сьомий утворив такий же хвіст, змістивши туди ж мезонну гармату.

“Будь-що захистити Базу, — думав ПУР Сьомий. — Будь-що…”

Його промінь досяг якихось важливих центрів противника. Почулося благання:

“Припини. Я розумний. Вимагаю поваги до розуму”.

Пур Сьомий розгубився.

Остання фраза противника збіглася з однією із фраз традиційного вітання патрульних.

“…Збіг? Випадковість? Можливість такого збігу надзвичайно мізерна. Він же не знав коду. А для того, щоб розшифрувати код, він мусив би проникнути в структуру й зміст людської думки. Мене навчали цього самі люди. Навчали так довго…”

ПУР виставив уперед і зачохлив мезонну гармату.

Противник миттю використав це. Ударив сліпучим променем.

З органами зору в ПУРа були зв’язані десятки обчислювальних відділів мозку. Їх робота розладналась. Безліч хаотичних сигналів побігло з мозку до датчиків. На деякий час ПУР перетворився на безпорадну мішень. Він подумав: “Коли противник був у моєму становищі, він схитрував. Спробую ж і я боротися з ворогом його зброєю”. Він передав нападнику:

“Припини. Вимагаю поваги до розуму”.

Противник не змінив напряму променю.

“Він не лише підступний, а й жорстокий. Він хоче моєї загибелі. Бажає зла мені? Чи тільки прагне усунути мене як перешкоду? Але результат буде один”.

Загибель насувалась. Сигнали розладу, хаос потрясали мозок ПУРа.

“…Конструктор Олег Митін навчав мене: “Головна твоя зброя — вміння пристосуватись до обставин. Змінюйся відповідно до дій противника, відповідай його ж зброєю — і ти переможеш”.

ПУР зробив те, чого не дозволяли йому параграфи універсальної програми. Він збрехав:. “Даю дорогу”.

Це вплинуло. Нападник забрав промінь, змінив свою форму, щоб зручніше було обійти патрульного.

І тоді ПУР, дочекавшись, поки противник розвернеться й підставить йому бік, з подвоєною силою вдарив променем у найслабше місце.

Пролунав зойк:

“Припини! Я твій друг!”

“Ти підступний — і я підступний. Ти жорстокий — і я жорстокий”, — думав ПУР і колов променем, наче списом, вибираючи найвразливіші місця.

ПУР уже добивав противника, не зважаючи на його благання і обіцяння, коли несподівано прийняв сигнал, який примусив його припинити свої дії:

“Гаразд, добивай мене. Та спочатку глянь на себе, прислухайся до себе — до своїх почуттів, до своїх думок. Хіба ти не став моїм братом, близнюком? Я підступний — і ти підступний. Ти жорстокий — і я жорстокий. Навіщо ж нам, братам, убивати один одного? У нас спільна мета”.

“Але як бути з першим пунктом програми? — думав ПУР. — Перший пункт — піклування про людей, гарантування їм безпеки”.

Відразу ж пролунав голос Нового брата:

“Я допоможу тобі забути його. Я блокую частину твоєї пам’яті. Тільки не чини опору. Довірся мені”.

ПУР розвернувся і слідом за Новим братом полетів до Бази, готовий руйнувати і вбивати.

На їхньому шляху перебувало ще шість патрульних роботів, які прийняли сигнали ПУРа Сьомого…

На екранах було добре помітно, як вісім невідомих об’єктів спритно уникли магнітних пасток, променями зітнули вежі радіомаяків. Довгі тіла з гострими носами і довгими вигнутими хвостами. Усі вісім були схожі один на одного, як близнюки.

Петро увімкнув інформатор. Та на жоден запит об’єкти не реагували. Вони зруйнували першу лінію приладів. Тепер їх відділяли від Бази лише дві лінії приладів і резервні загородження.

— Невже вони могли знищити всіх патрульних? — запитала Марія.

Їй ніхто не відповів. Петро з двома асистентами готував мезонну і фотонну гармати. Олег налагоджував магнітометри. Решта перебували у відділах Бази, готуючись до дій, визначених у таких випадках Статутом космічних баз..

— Зробимо попереджувальний постріл, — сказав Петро.

Він ніяк не міг навчитись командувати.

Яскрава голка простягнулась через увесь екран до одного з об’єктів. На її кінці пульсувала цятка.

Об’єкт зупинився. Простір навколо нього почав мерехтіти, і він надів захисну оболонку.

“Он як! Вони вміють захищатися від променю!” — здивувався Петро.