Дьондюранг - Олександр Костянтинович Тесленко

Квапливо зробили все належне. Шлюзування пройшло нормально. Дві головаті постаті зайшли до кабіни, мовчки роздивилися, потім почали клацати якимись пристроями, схожими на фотоапарати, розпитувати про призначення бортової апаратури.

— Де ваша зброя? — запитав раптом один із них.

— На борту корабля немає зброї.

— На чий же захист ви розраховуєте?

— Наш захист — корабель.

— Ми не віримо, що у вас немає зброї. — Центуріани швидко попрямували до виходу.

— Зачекайте! — кинувся Остуда. — Тепер ми можемо вийти з корабля й ознайомитися з вашою планетою?

— Ні! — сказав центуріанин не обертаючись. — Ми порадимось. Вирішимо завтра.

— Так не можна, — благав Остуда. — У нас обмежені енергетичні запаси. Ми не можемо чекати. У вас такі довгі дні. Дайте нам хоча б кілька годин. Ми візьмемо зразки мінералів, ми познайомимося…

Центуріани мовчки прямували до виходу.

— Я збожеволію, — прошепотів Астрагал.

— Інший світ, — сказав Остуда. — Вони ніби й бояться нас, але не знаходять нічого розумнішого, як тримати нас у цих тенетах. Я певен, якби ми повмирали з голоду, для них це було б найкращим виходом.

Сто п’ятдесят сім годин… Спершу вони не могли знайти собі місця, та потім заспокоїлись.

— Джине, ти маєш нас розважати. Згадай щось із віршів, тебе колись вчили.

— Так, мене вчили. Що хочете почути?

— Знаєш Сандра?

— Слухайте, — тихо мовив Джин.

— Джине, а ти жорстокий дідуган, — стримано засміявся Астрагал. — Ти читаєш нам про перестиглі губи. А ми тут скоро другий рік не бачимо живої людини.

Потім вони згадали своїх батьків, занурились у спогади. Сиділи розчулені й принишклі, слухаючи розповіді один одного.

Настав ранок, і вони ніби пробудилися, повернулися до дійсності.

— Джине, які в нас енергетичні запаси?

— Тут можемо лишатися не більше трьохсот годин.

— Тож сьогодні практично останній день. Мусимо зробити хоч що-небудь. Може, ще раз вийти до них без дозволу?

— Спробуй.

Але, як і першого разу, тільки-но прочинився зовнішній люк, відразу по обшивці корабля вдарило металом. Астрагал був змушений повернутися.

За кілька годин з гурту центуріан вийшов чоловік у чорному, а не в синьому, як решта, комбінезоні і голосно щось промовив.

— У нього до нас запитання, — переклав Джин. — Перше: звідки ви знаєте їхню мову? Друге: чому не покажете зброю, якщо справді не збираєтесь нападати?

— Джине, перекладай… Вашу мову ми вивчили, зрозуміли, знаючи загальні принципи побудови мов Всесвіту. А зброї у нас немає, тому й не можемо її показати.

Чорний центуріанин стояв незворушно, ніби висічений з граніту, потім зробив кілька кроків назад, злився з натовпом.

Астрагал з Остудою чекали, що ж буде далі, та минали години, ніхто не виходив з гурту. Аж нарешті знову з’явився центуріанин в чорному.

— Немає на світі брехні більшої за ваші відповіді, — переклав Джин. — Ви хочете обдурити нас, та не вийде. Важко приховати своє справжнє обличчя. Підступний план Мейбомія провалився.

Центуріани підкотили якийсь пристрій, і за кілька хвилин на корабель ринув потужний струмінь палаючої рідини.

— Поглянь, наші тенета не горять. Вони хочуть нас підсмажити, — усміхнувся Астрагал.

На екрані шугало полум’я, по землі стелився зелений дим.

— Ось тобі й брати по розуму, — зітхнув Остуда. — Джине, візьми аналізи продуктів згоряння і заміряй температуру… Цікаво, невже вони сподіваються досягти більшої температури, ніж та, яку ми долаємо, проходячи щільні шари атмосфери?

— Я давно все це зробив. Попередні дані інтригуючі — є один невідомий складовий компонент. Але температура не перевищує двох тисяч градусів.

— Негідники вони, оці брати по розуму! Я пропоную ввімкнути двигун без бічних фільтрів анігілятора. Нехай вони перетворяться на пару.

— І зробимо обліт планети… І ще десь, може, сядемо, щоб вийти з машини і взяти зразки… Джине, чуєш? Перевіряй системи зльоту і вмикай двигуни.

— Я не хочу перетворювати їх на пару в мій останній політ. До того ж, я не робив цього і в попередні.

— Сподіваюся, ти не пропонуєш нам лишитися тут?

— Ні, командире, але і ви не хочете брати гріх на душу.

— Ми змушені, Джине.

— Ви маєте бути великодушними, капітане, і розумнішими. Адже вони не винні, оті головаті з оранжевими очима, що…

— Що вони просто негідники, — буркнув Остуда. — Брати по розуму. Не дали навіть вийти з корабля… Обілляли гидотою і палять, як дикуни.

— Не їхня провина, що здаються нам дикунами, але ми будемо винні, якщо знищимо їх.

— Джине, ти спокійний і розважливий, наче кібер… То скажи сам, що нам робити?

— Я спробую з ними поговорити.