Коли вмирає Безсмертний - Юрій Георгійович Герасименко

Дивне, двоїсте відчуття щастя й незадоволення. Він не один! Він часточка могутньої сили! Він зв’язався з несхильниками! А от Чактові цього сказати не можна.

Нарешті почнеться справжнє життя, справжня боротьба…

Боротьба? Але ж, виконуючи наказ несхильників, він і надалі мусить тільки терпіти, тільки прикидатися, щоб за всяку ціну зберегти себе.

Ні, це якесь непорозуміння. Він з ними ще поговорить, він переконає. Все стане на свої місця.

Біля Тихого залу зустрів Купхейпа.

— Фе-е! Чим це від вас так тхне? — гидливо скривився горбань. — Ви що, газети читаєте?

— Та… Проглядав сьогодні.

— Ну, це, врешті, ваша особиста справа. Ви вже обідали? Зараз летимо до парламенту. Сьогодні нас прийме сам Ф’юче Пехфект.

…Десятки вхідних панелей поблискують праворуч і ліворуч. Серед них різко виділяється одна — найбільша за розміром, сизо-жовтава, з масивною металевою скрижаллю.

— «ФРАКЦІЯ ЦОПІСТІВ», — вголос прочитав Купхейп, схопив Івана за руку і попрямував було просто до цієї панелі, та перед входом їх зупинив низенький повнощокий служитель:

— Не можна. Чергове засідання.

— Надовго?

Повнощокий здивовано зміряв горбаня поглядом, вмостився за столом і аж тоді величним жестом показав прибулим на крісла:

— Там… Заждіть.

— Е-е… Я хотів спитати, — Купхейп знову за своє, — чи скоро закінчиться ваше шановне засідання?

Повнощокий навіть не подивився, мовчки продовжував копирсатися в паперах.

Постояв-постояв горбань і пішов до крісла, сів. Поруч примостився Іван.

Вікон у залі не було. Під низьким зеленим склепінням світилися в два ряди великі жовті плафони. Вздовж всіх чотирьох стін через нерівні проміжки поблискували різнокольорові вхідні панелі. На кожній табличка з назвою громадської організації, фракція якої займала приміщення.

Поруч з цопістами містилися представники «Партії Прогресивних Перукарів». Далі приміщення займали «Спілка Ліберальних Аптекарів», «Унія незалежності» (гак називалася об’єднана партія лакеїв та офіціантів), «Корпорація Поборників Чистої Краси» (партія продавців галантереї), «Легіон Любові», «Орден Лицарів Любові» (організація добровільних помічників Легіону Любові), «Братство Особливо Приємних Молодих Людей», «Ліга Прихильників Веселого Настрою», «Партія Пристрасних Ораторів» та ін.

В найдальшому кутку двоє шхуфів у жовтому знімали з вхідної панелі велику білу табличку. Іван встиг прочитати напис: «Партія Радикальних Цінителів Чистого Повітря». Зацікавився, підійшов:

— Для чого знімаєте?

Старший шхуф поважно пояснив, що партія ця за своєю програмою давно вже вважалася підозріло вільнодумною і сьогодні Хич Мислячий заборонив її.

— Це вже з самої назви видно, — додав молодший шхуф. — Іч, повітря чистого їм захотілося!

Іван знову сів на своє місце.

Перекриваючи нудотний пульсуючий дзвін, розлігся різкий, розкотистий дзвоник. Повнощокий служитель підвів голову і, не дивлячись на Купхейпа, буркнув:

— Перерва. Можете зайти.

Однак зайти знову не вдалося. Панель відсунулась, з отвору ринули різноманітні — товсті й худорляві, низькі й високі, — але всі однаково заклопотані громадські діячі Щактиф.

Боячись проґавити свого майбутнього протеже, Купхейп хапав за рукави метушливих, прудких, як пічкури, цопістів, розпитував, хто з них є Ф’юче Пехфект.

Нарешті якийсь товстенький горбоносий діяч пояснив, що Пехфекта тут шукати годі, бо він сьогодні перейшов з партії Цопістів до партії Цапестів. А фракція Цапестів разом з фракціями усіх партій їхнього блоку міститься на протилежному боці Великого Кільця в Другому залі.

Купхейп вилаявся, схопив Івана за руку, потягнув його кудись по коридору. Ліфт знову виніс на дах. Швидко, дуже швидко сунулася саморушна дорога, і все ж, коли вони досягли мети, дзвоник уже продзвенів. Велика зеленаво-сиза панель з масивною скрижаллю «ФРАКЦІЯ ЦАПЕСТІВ» засунулася просто перед Купхейповим носом.

У цьому залі також сидів служитель. Високий, худий, як жердина, він крутився, вигинався за своїм письмовим столом і все говорив, говорив, говорив. Паперів перед ним не було ніяких.

Ледве дослухавши до кінця Купхейпове запитання, він взявся велемовно пояснювати, чому Ф’юче Пехфект перебрався до них, до партії Цапестів.

Купхейп слухав поважно, Іван посміхався: служитель, безперечно, належав до поширеної категорії ораторів, котрим дуже легко починать, та не легко закінчувать.

Висловивши все, що він знав і думав про Ф’юче Пехфекта, служитель, не зупиняючись, перейшов на іншу тему.

— Ні, ви не уявляєте, — гарячково жестикулював він, — які жваві, які змістовні дебати розгорнулися під час обговорення сьогоднішнього законопроекту!

Бідило слухав уважно: уже той факт, що відомий політичний діяч так собі, з доброго дива, взяв та й перейшов до своїх ідейних противників, міг би хоч кого зацікавити.

А далі було ще цікавіше. Виявилося, що сьогодні в парламенті обговорювався законопроект, який у скороченому вигляді формулювався приблизно так:

«ВСІ ГРОМАДЯНИ ЩАКТИФ ІМЕНЕМ БЕЗСМЕРТНОГО МАЮТЬ СВЯТЕ ПРАВО НАПОЛЕГЛИВО РОЗ ЯСНЮВАТИ НЕБАЖАНІСТЬ НЕУВАЖНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ОСІБ, ЩО В ЧАС ВІЛЬНИЙ ВІД ВИКОНАННЯ СЛУЖ БОВИХ ОБОВ ЯЗКІВ ВИЯВЛЯЮТЬ ВИРАЗНУ СХИЛЬНІСТЬ ДО ОПИСУ. ВАННЯ ІНТИМНИХ НЕДОЛІКІВ СВОЇХ БЛИЖНІХ У ЛИСТАХ ПІД ЯКИМИ ВОНИ, ЦІ ОСОБИ, УНИКАЮЧИ ЗАСЛУЖЕНОЇ СЛАВИ, НЕ СТАВЛЯТЬ СВОЇ АБО СТАВЛЯТЬ ВИГАДАНІ ПІДПИСИ»

— Які прекрасні промови! — захоплювався худорлявий балакун. — Які гнівні інвективи проголошувалися сьогодні з високої зеленої трибуни! Та всіх перевершив ваш знайомий. Красномовно, розкриваючи суть цього безперечно сміливого і надзвичайно потрібного законопроекту, він нещадно викрив… — Худорлявий озирнувся і по-змовницьки прошепотів: — Викрив! Ви розумієте, викрив всю шкідливість поправки цапестів — нашої поправки. Так, так, я сам цапест, але істина дорожча! Ви тільки уявіть, ми запропонували, щоб Зворот «виявляють виразну схильність» замінити зворотом «виявляють виразну тенденцію». Причому це мотивувалося тим, що слова «виразну схильність» можуть образити високі почуття схильників Безсмертного. Але ж це нонсенс! Нонсенс!

Худорлявий зовсім розпалився. Бігаючи навколо столу, жестикулюючи, він, як справжній артист, перевтілювався то в Хича, то в головуючого, то в оратора. І саме в ту мить, коли він почав було зображувати, як виступав Пехфект, панель з блискучою скрижаллю «ФРАКЦІЯ ЦАПЕСТІВ» зненацька посунулася вбік.

У зал вийшов дуже елегантний, середнього зросту служитель. Він був точнісінько в такому одязі, як і Купхейп, але як цей одяг сидів на ньому! Немов вилитий!

— Це сам Ф’юче Пехфект!.. — прошепотів худорлявий. Купхейп схопився.

— Ваша схильність, — якось невиразно пробелькотав до депутата парламенту недавно такий балакучий і красномовний служитель, — ваша схильність…

Пехфект спинився. Його благородне чоло, що до цієї миті було повите серпанком мудрої задуми, прояснилося:

— Так, так, я вас слухаю… Я слухаю вас…

— Ваша схильність, — голос худорлявого зміцнів, — ці служителі просять вашої аудієнції в справі державного значення.

Худорлявий не знав, звичайно, справи Купхейпа, проте був переконаний, що у таких симпатичних осіб, як його недавні терплячі слухачі, справи можуть бути тільки державними.

— Так, так… Стривайте, я, здається, хотів щось зробити… Щось