Дисертаційний прорахунок - Микола Іванович Головін

“Тигр? Звідки?”

З кімнати почувся регіт.

— Ну, якщо вже й ти перелякався, Вікторе, то твоя установка працює ідеально.

— Що за жарти? Знайшов час для розваг…

— Та хіба це розвага? Знічев’я змоделював на твоїй установці тигра, і він щоразу кидається на того, хто заходить, не постукавши. От постукай перед тим, як увійти, і сам пересвідчишся, — порадив Дудін.

— Слухай, ти мені набрид! — закричав раптом Ковальов. — На роботі через тебе одна морбка, тут у тигрів граєшся, а мені система потрібна, така, яку можна було, б продемонструвати. Розумієш? Система! Завтра відкривається нарада, і я міг би їм довести… А ти дурницями займаєшся!

— Так скажи, я допоможу! Нехай Тернавський…

— Розпустився він при тобі.. Сьогодні ввалюється в кабінет із своїм патяканням.

— І ти його виставив?..

— Авжеж.

— Знаєш, Вікторе, слухаю тебе й не можу збагнути. Заради кого ти живеш, працюєш, робиш винаходи? У тебе немає коханої людини. Маша? Ні, ти її не любиш. Не любиш ти людей! Той же Тернавський, якого ти терпіть не можеш, чи знаєш ти, що він створив оригінальний інтерфейс для твого відеотелефону? Так, він любить побазікати, але за п’ятнадцять хвилин зробить те, з чим інший і за годину не впорається. І Юлю образив. Треба бути терплячішим. Усі не без вад: і ти, і я. Ми — люди! Усі різні і в той же час всі — люди. Плутарх казав: “Людина це не кінь, якого треба навантажити, а факел, який треба запалити!”

— Плутарх казав не так.

— Але зміст той самий. Людину пригнічують стандартні операції, а в творчості вона розкривається, стає діяльною. Тільки збагни, на що вона здатна! Ось ти весь час працюєш сам і хочеш гори зрушити. А ми твого робота скоріше, ніж ти, створили! Так, використали твій запас, але працювали разом: Тернавський, Юля, Поліщук, Маша, Неллі. А ти — кустар-одинак!

Сиченка в аеропорту зустрічав Білобородько. Нічний вітер налітав з поля. І від того, що хотілося спати, від утоми і внутрішнього напруження Білобородька трохи морозило. Але ось голос диктора оголосив’ про посадку літака. Здалеку долетів шум двигунів.

— Похолодало на дощ, — зауважив водій. — Раз у Москві негода, то й у нас завтра поллє.

Літак вигулькнув з темряви, засліпив скляний вокзал яскравими фарами і підкотив до стоянки. Гул, що розтривожив тишу, влігся, і на трапі з’явилися люди.

— Візьмеш валізку, — підштовхнув водія Білобородько, побачивши, що з літака вийшов Сиченко, а сам усміхнувся і заспішив назустріч. — З приїздом! Як летіли? Не бовтало?

— Усе гаразд, — відповів той, вкладаючи пухлі гарячі пальці в сухорляву руку Білобородька. — Не встиг огледітись, як промайнув час: словник читаю, їду в Швецію!

До наради все готово?

— Ми ж доповідали. Запрошені розробники прибули.

— Зранку оглянемо об’єднання, а після обіду зберемося.

А Ковальов зранку не знаходив собі місця: вилаяв своїх помічників, бігав з відділу у відділ, квапив з кресленнями. Поліщук першим наважився дорікнути:

— Що з тобою, Вікторе? Ти якийсь інший став. Стурбований, людей засмикав. Так можна будь-яке діло погубити. Між іншим, ми раніше, ніж о дев’ятій вечора, з роботи не йдемо.

— Робота є робота, не для мене ж особисто ви працюєте?

— Усе так. Але ми б не хотіли за свою сумлінну роботу чути тільки докори й нарікання. — Поліщук поклав йому руку на плече: — Вікторе, я знаю, що ти дуже вимогливий. Але іноді переступаєш усяку межу. Відтоді, як тебе призначили на цю високу посаду, ти дуже змінився — став зверхній, не зважаєш на нашу думку. Не боїшся, що залишишся сам?

— Ні, — різко відповів Ковальов. — Те, що колектив зациклився, бачу. Треба закручувати гайки!

— Слухай, друже, ти став колишнім занудою. До речі, знаєш, що тебе раніше тільки так і називали?

— Мені це байдуже.

Начальник управління до обіду обходив цехи. Він хотів сам впевнитися, чи вистачить у об’єднання сили освоїти зарубіжну модель. Ранком прилетів головний конструктор управління. В інститут до Ковальова він не пішов, розшукав Сиченка і тепер дріботів поруч, слухав і підтакував. Білобородько не любив сторонніх при розмові з начальством, але, як не старався, спекатися його не зміг. Покликав Ковальова і сказав:

— Ознайомте головного конструктора з роботою, розробками. Та ви й самі знаєте, що робити.

Проте головний конструктор відмовився йти з Ковальовим.

— Побуду з керівництвом.

Білобородько важко зітхнув. Тепер не вдасться поговорити віч-на-віч, а так хотілося б вивести Сиченка на робота — свого двійника. Іншим він не хотів показувати новинку, побоювався: у міністерстві можуть піти чутки, що Білобородько займається дурницями. Хіба мало пустомель!

А Ковальов бігав, нервував. Неллі організовувала робочі місця учасникам, Тернавський і Маша перевіряли встановлені на столах термінали, Юля вводила у програму дані по доповіді.

Нарада почалася не так, як гадав Ковальов. Першим виступив головний конструктор управління. Він зробив доповідь про стан розвитку систем, однак говорив здебільшого про зарубіжні новинки. Потім несподівано повідомив, що питання про угоду з фірмою на купівлю виробу і технологію вже вирішено.

— Ось так, хлопче, — в’їдливо підсумував Поліщук. — Порадилися?