Людина-амфібія - Олександр Романович Бєляєв
— Здрастуй, Гуттієре!
— Здрастуй, Ольсене, — відповіла вона.
Невідомий міцно потиснув маленьку руку Гуттієре.
Іхтіандр неприязно подивився на них. Йому стало сумно, і він мало не заплакав.
— Принесла? — спитав велетень, дивлячись на перлове намисто Гуттієре.
Вона кивнула головою.
— Батько не довідається? — запитав Ольсен.
— Ні, — відповіла дівчина. — Це мої власні перлини, я можу робити з ними, що захочу.
Гуттієре і Ольсен пройшли до самого краю скелястого берега, стиха розмовляючи. Потім Гуттієре розстебнула намисто, взяла його за кінець разка, підняла руку вгору і, милуючись намистом, сказала:
— Дивись, як гарно сяють перлини на заході сонця. Візьми, Ольсене…
Ольсен уже простяг руку, та раптом намисто випорснуло з рук Гуттієре і впало в море.
— Що я наробила! — вигукнула дівчина.
Ольсен і Гуттієре засмучені стояли біля моря.
— Може, його можна дістати? — сказав Ольсен.
— Тут дуже глибоко, — заперечила Гуттієре і додала: — От лихо, Ольсене!
Іхтіандр бачив, як засмутилася дівчина. Він миттю забув про те, що дівчина хотіла подарувати перлини білявому велетневі. Іхтіандр не міг бути байдужим до її горя: він вийшов із-за скелі і рішучо попростував до Гуттієре.
Ольсен насупився, а Гуттієре з цікавістю і подивом глянула на Іхтіандра, — вона впізнала в ньому того юнака, що так несподівано втік із крамниці.
— Ви, здається, впустили у море перлове намисто? — спитав Іхтіандр. — Якщо хочете, я дістану його.
— Навіть мій батько — найкращий ловець перлин — по зміг би дістати його на цьому місці, — заперечила дівчина.
— Я спробую, — скромно відповів Іхтіандр.
І на подив Гуттієре та її супутника, юнак, навіть не роздягаючись, кинувся з високого берега в море і зник у хвилях.
Ольсен не знав, що й думати.
— Хто це? Звідки він узявся?
Минула хвилина, потім друга, а юнак не повертався.
— Загинув, — занепокоєно сказала Гуттієре, вдивляючись у хвилі.
Іхтіандрові не хотілось, щоб дівчина знала, що він може жити під водою. Захопившись пошуками, він не розрахував часу і пробув під водою трохи більше, ніж може витримати ловець. Виринувши на поверхню, юнак сказав усміхаючись:
— Трохи терпіння. На дні багато уламків скель — важко шукати. Та я знайду. — І він знову пірнув у воду.
Гуттієре не раз бачила, як ловлять перлини. Вона здивувалася, що юнак, пробувши під водою майже дві хвилини, дихав рівно і не почував утоми.
За дві хвилини голова Іхтіандра знову з’явилася на поверхні. Обличчя Його сяяло радістю. Він підняв над водою руку і показав намисто.
— Зачепилося за виступ скелі, — сказав Іхтіандр зовсім рівним голосом, не захекавшись, немовби він вийшов з другої кімнати. — Коли б перлини впали в розколину, довелося б поморочитись довше.
Він швидко видерся на скелю, підійшов до Гуттієре і подав їй намисто. Вода струмками збігала з його одягу, але він не звертав на це уваги.
— Візьміть.
— Дякую, — сказала Гуттієре, з новою цікавістю дивлячись на юнака.
Запала мовчанка. Всі троє не знали, що робити далі. Гуттієре не наважувалася передати намисто Ольсенові в присутності Іхтіандра.
— Ви, здасться, хотіли віддати перлини йому? — сказав Іхтіандр, показуючи на Ольсена.
Ольсен почервонів, а зніяковіла Гуттієре сказала:
— Так, так, — і простягла намисто Ольсенові, який мовчки взяв його і сховав у кишеню.
Іхтіандр був задоволений. З його боку це була маленька помста. Велетень дістав у подарунок загублені перлини із рук Гуттієре, але від нього — Іхтіандра.
І, вклонившись дівчині, Іхтіандр швидко пішов дорогою.
Та не довго тішила Іхтіандра його удача. Нові думки і питання виникали у нього. Він погано знав людей. Хто цей білявий велетень? Чому Гуттієре дарує йому своє намисто? Про що розмовляли вони на кручі?
Цієї ночі Іхтіандр знову гасав з дельфіном на хвилях, лякаючи в пічній темряві рибалок своїми криками.
Весь наступний день Іхтіандр пробув під водою. В окулярах, але без рукавиць повзав по піщаному дну, шукаючи перлові черепашки. Увечері він завітав до Крісто, який зустрів його буркотливими докорами. Уранці, вже одягнений, юнак був біля скелі, де зустрівся з Гуттієре і Ольсеном. Увечері, па заході сонця, як і того разу, першою прийшла Гуттієре.
Іхтіандр вийшов із-за скель і попростував до дівчини. Побачивши його,