Українська література » Фантастика » Людина-амфібія - Олександр Романович Бєляєв

Людина-амфібія - Олександр Романович Бєляєв

Читаємо онлайн Людина-амфібія - Олександр Романович Бєляєв
маленькими ніжними восьминогами.

Одного разу, коли у знайомої самки-дельфіна народилися діти і були вони ще зовсім маленькими сосунцями, — вони ще не їли, а живилися тільки молоком матері, — Іхтіандр подумав: а чому б йому самому не покуштувати дельфінячого молока?

І ось він непомітно опинився під самкою-дельфіном, обхопив її руками і почав висмоктувати молоко. Дельфін не сподівався такого нападу і з жахом кинувся геть з бухти, Іхтіандр ураз відпустив наполохану тварину. Молоко мало сильний риб’ячий присмак.

Налякана самка, вирвавшись від несподіваного сосунця, кинулася кудись у безодню вод, її малята розгубились і безладно тинялися на всі боки. Довго зганяв Іхтіандр маленьких дурних дельфіняток, доки не з’явилась матуся і не відвела їх до сусідньої бухти.

Тільки через багато днів між ними відновилися довір’я і дружба.


* * *

Крісто неабияк турбувався. Іхтіандр не показувався три доби З’явився він стомлений, блідий, але задоволений.

— Де ти пропадав? — суворо запитав індіанець, зрадівши з появи Іхтіандра.

— На дні, — відповів Іхтіандр.

— Чому ти такий блідий?

— Я… я мало не загинув, — збрехав Іхтіандр уперше в житті і розповів Крісто історію, що трапилася з ним значно раніше.

У глибинах океану височить скелясте плоскогір’я, а вгорі, посередині плоскогір’я, є велика овальна улоговина — справжнє підводне гірське озеро.

Іхтіандр плив над цим підводним озером. Його вразив незвичайний світло-сірий колір дна. Спустившись нижче і придивившись, Іхтіандр здивувався: під ним було справжнє кладовище різних морських тварин — від дрібних рибок до акул і дельфінів. Тут були і недавні жертви. Але біля них не кишіли, як звичайно, дрібні хижаки — краби і риби. Все було мертве і нерухоме. Тільки де-не-де з дна до поверхні здіймалися бульбашки газу. Іхтіандр плив понад краєм улоговини. Поринув ще нижче і раптом відчув гострий біль у зябрах, задуху, запаморочення. Майже втрачаючи свідомість, він безпорадно падав і нарешті опустився на край улоговини. У скронях стукало, серце калатало, очі заволокло червоним туманом. І ні він кого було чекати допомоги. Раптом він помітив, як поряд з ним, тіпаючись у корчах, поринає акула. Напевне, вона полювала на нього, доки сама пе потрапила до цих страшних, отруйних мертвих вод підводного озера. її черево і боки здувалися і опадали, паща була роззявлена, білі гострі пластини зубів вишкірені. Акула здихала. Іхтіандр здригнувся. Стиснувши щелепи, намагаючись не набрати зябрами води, Іхтіандр рачки виповз із озера на берег, тоді підвівся, пішов. У голові паморочилося, і він знову впав. Потім відштовхнувся ногами од сірого каміння, змахнув руками, і ось уже він за десять метрів від краю озера…

Закінчивши розповідь, Іхтіандр додав те, про що колись довідався від Сальватора.

— Напевне, у цій улоговині зібрались якісь шкідливі гази — можливо, сірководень або вугільний ангідрид, — сказав Іхтіандр. — Розумієш, на поверхні океану ці гази окислюються, і їх не відчуваєш, а в самій улоговині, де гази виділяються, вони ще дуже концентровані. Ну, а тепер дай мені поснідати — я голодний.

Нашвидку поснідавши, Іхтіандр надів окуляри й рукавиці і попрямував до дверей.

— Ти тільки за цим і приходив? — запитав Крісто, показуючи на окуляри. — Чому ти не хочеш сказати, що з тобою?

У характері Іхтіандра з’явилася нова риса: він став потайливий.

— Не питай, Крісто, я сам не знаю, що зі мною. — І юнак швидко вийшов з кімнати.



МАЛЕНЬКА ПОМСТА

Несподівано зустрівши блакитнооку дівчину в крамниці продавця перлин Бальтазара, Іхтіандр так зніяковів, що вискочив з крамниці і кинувся до моря. Але тепер у нього знову виникло бажання познайомитися з дівчиною та він не знав, як це зробити. Найпростіше було б покликати на допомогу Крісто і піти разом з ним. Проте зустрічатися з нею в присутності Крісто йому не хотілося. Щодня припливав Іхтіандр до берега моря, туди, де вперше зустрів дівчину. Він просиджував з ранку до вечора, ховаючись за прибережним камінням, сподіваючись побачити її. Припливши до берега, він знімав окуляри й рукавиці і переодягався в білий костюм, щоб не злякати дівчину. Нерідко він просиджував на березі цілу добу, вночі поринав у море, щоб погамувати голод рибою та устрицями, і засинав неспокійним сном, а рано-вранці, ще до схід сонця, був уже знову на чатах.

Якось увечері він наважився піти до крамниці продавця перлин. Двері були розчинені, але біля прилавка сидів старий індіанець, — дівчини не було. Іхтіандр повернувся на берег. На скелястому березі стояла дівчина в білій легенькій сукні й солом’яному капелюшку. Іхтіандр зупинився, не наважуючись підійти. Дівчина на когось чекала. Вона нетерпляче ходила туди й сюди, час від часу поглядаючи на дорогу. Іхтіандра, що зупинився біля виступу скелі, вона не помічала.

Але ось дівчина замахала комусь рукою. Іхтіандр озирнувся і побачив молодого, високого, плечистого чоловіка, що швидко йшов дорогою. Іхтіандр

Відгуки про книгу Людина-амфібія - Олександр Романович Бєляєв (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: