На траверсі Бета Ліри - Володимир Наумович Міхановський

— Револьс невинний, — палко мовила Мерілін.

— Правосуддя не помиляється.

— Джоне, я прошу вас, особисто вас: врятуйте йому життя!

— Ви звертаєтесь, не за адресою, — розвів руками Триллінг, — я стороння особа.

— Це ваше останнє слово?

— Щодо Револьса — так.

— Ну що ж… — Мерілін підвелась. — Я сподівалаї ся, що… Я була кращої думки про вас.

Коли Мерілін пішла, Триллінг кілька секунд сидів нерухомо, підперши долонями голову. Не останнє місце в його думках займав Катіль Револьс. Те, що Револьс непричетний до обох замахів на Парчеллінга, Триллінг знав краще, ніж будь-хто інший. Але в тій великій грі, яку затіяв Триллінг, інженер Револьс був пішаком, і цей пішак мав загинути. Такі невмолимі закони гри.

В очах громадськості країни злочинець — Револьс. Якщо хто і сумнівається в цьому, його треба переконати. І про це подбає Великий Хазяїн. До його послуг газети, радіо, телебачення…

Важко звівшись на ноги, Триллінг підійшов до пульта зв’язку, який поблискував у пригаслих променях вересневого сонця.

На опуклому екрані виринуло обличчя начальника таємної поліції.

— Ви закінчили справу Револьса? — спитав Триллінг тихим голосом, що не віщував нічого доброго.

— Вірте, бос, я зробив усе…

— Чому ж досі немає обвинувального висновку?

— Але ж нам поки що бракує речових доказів злочину…

— Револьс у всьому зізнався, його зізнання запротокольовано, чого ж вам ще треба?

— Все це так, бос. Проте, як вам відомо, законодавство вимагає… До того ж медична комісія встановила, що в психіці Револьса є відхилення від норми. І судити таку людину…

— Медичну комісію я беру на себе, — нетерпляче перебив Триллінг. — А ви повинні розшукати цей диявольський апарат, за допомогою якого Револьс підсилював біострум.

— Цілком можливо, — обережно мовив начальник поліції, — що такого апарата взагалі немає.

— Так зробіть його, — спалахнув Триллінг. — Невже я маю вчити вас розуму! Ви розумієте мене?

— Так, — відповів начальник після короткої паузи.

— Все. За двадцять чотири години доповісте про результати.

Екран згас.

“Мерілін може почати широку кампанію на захист Катіля Револьса, — розмірковував Триллінг. — Від цієї навіженої всього можна чекати. Ну що ж… побачимо. А як там мій підопічний?” — і Триллінг повернув ручку настройки.

На екрані постала велика кімната з рожевими стінами й білосніжною підлогою. В кімнаті було порожньо, коли не брати до уваги вузького нікельованого ліжка та нічного столика, заставленого ліками. На ліжку понурившись сидів кощавий старик. Він підвів голову, і його очі засвітилися радістю.

— Здрастуй, Джоне, — сказав старик, — спасибі, що не забуваєш.

— Як почуваєш себе, Гуго? — співчутливо спитав Триллінг, уважно вдивляючись у стомлене обличчя й синці під очима друга.

— Поганенько, — махнув рукою Гуго. — Машина починає псуватися, — вказав на серце. — А основне — я зовсім позбувся сну. Все боюсь, що у сні мене настигне та клята хмарка.

— Ну, ти даремно мучиш себе. Якщо навіть ця хмарка й існує в природі, то як вона проникне сюди? Вікна у тебе весь час зачинені, в рамах — броньоване скло. Відвідувачів ти не приймаєш.

— Я все це розумію, проте нічого не можу з собою вдіяти, — голос Парчеллінга линув глухо й безживно. — Ти, Джоне, простеж, будь ласка, за моїми біржовими справами…

— Простежу, простежу, не тривожся. А ти швидше видужуй. До завтра!

— До завтра.

— Як справи, Револьс?

— Дякую, сер.

— Тепер у вас немає підстав скаржитись?

— Ні.

— З вами поводяться ввічливо?

— Так.

— Харчування, книги?

— Дякую, сер, мені ні в чому не відмовляють.

— Сядьте, Револьс, — запросив Триллінг.

Сьогодні Револьс явно був чимось пригнічений. Він не розмовляв з Триллінгом, як звичайно, про найновіші проблеми фізики і незаперечність існування бога.

— Чи не потрібен вам лікар? — спитав Триллінг.

— Лікар? — усміхнувся Револьс. — Мене досліджувала ціла медична комісія.

— Ця комісія вирішує вашу долю, Револьс.

— Мою долю?

— Так. Усе залежить від того, чи визнають вас психічно здоровим, чи хворим.

— Але ж я цілком здоровий!

— Не маю ніякого сумніву. Та комісія дійшла протилежних висновків. І в ваших інтересах взяти себе в руки і поводитись на комісії так, як, на думку цих бовдурів, має поводитись здорова людина.

— А як саме?

— Я вам потім скажу.

— На жаль, це зайве, — з сумом сказав Револьс. — Комісія вже оглядала мене.

— Нічого, я доб’юся нової комісії.

— Спасибі, — голосно мовив Револьс, зразу повеселівши. — Я вірив, я знав, що бог не покине мене, що він пошле мені захисника.

— Це наш обов’язок, обов’язок кожного християнина — допомагати один одному, — доброзичливо зауважив Триллінг.

У засмічений двір зайшов чоловік років тридцяти. На ньому вельветова куртка з закачаними рукавами і спортивні бутси на товстій каучуковій підошві.

Сторожко оглянувшись, чоловік пірнув у під’їзд. Минув два марші ветхих дерев’яних, пропахлих мишами сходів і відімкнув обшарпані двері. Ввійшовши, старанно зачинився зсередини.

— Мерзнеш, бідолахо? — звернувся він до миршавого, напівоблетілого клена, який зазирав у вікно. — Що поробиш, собаче наше життя.

У забруднені шибки єдиного вікна за товстими ґратами ледве пробивалося знадвору світло.

В кімнаті тхнуло застояною вогкістю, і чоловік увімкнув газовий пальник.

На квадратному столі, що стояв посеред кімнати, безладною купою лежали куски проводів, радіодеталі, різні інструменти. Пройшовши повз стіл, він просунувся до стального сейфа, схожого на банківський. На бічній стінці сейфа виднілось кілька приладів. їхні круглі циферблати прикували увагу чоловіка. Він довго вдивлявся в покази приладів, пильно стежачи за