Калькуляція зірок - Мері Робінетт Коваль
Він загорів під сонцем, у куточках очей були зморшки, наче він зазвичай багато посміхався. Не сьогодні, однак. Лінії напруги повернули рот донизу, і його сиві брови з сірими смужками зблизилися.
— Доктор Йорк. Місіс Йорк. — Він махнув рукою на чоловіка, який був поруч, який був зморщеним і лисим, але мав чудово підібраний костюм. — Це М. Шерцінгер з ООН. Я запросив його на нашу розмову.
— Зачарований. — Він нахилився над моєю рукою з клацанням п'ят, але його очі притулилися до дрібного шраму у моєму волоссі.
Або, принаймні, я подумала, що вони це зробили. Я, можливо, була трохи параноїком щодо своєї зовнішності. Я намагалася знайти межу між професіоналом та людиною, але це, мабуть, не мало значення. Я була єдиною жінкою в кімнаті.
Інший чоловік, з рудим волоссям і безвольним підборіддям, підійшов і сказав:
— Чи не пора починати, пане президент? Ми не хочемо витрачати час доктора Йорка. — Під чим він мав на увазі, що президент дуже зайнятий.
— Звичайно. Дякую, містере О'Ніл. — Президент Браннан махнув рукою до зали конференції.
Я затримала погляд на дошках, скануючи цифри, щоб побачити, чи все перенесено точно. Це було простіше, ніж думати про те, що ми збираємось подати презентацію президенту. Або, принаймні, в.о. президента.
Навколо нас чоловіки зайняли свої місця і з нетерпінням дивилися на передню частину кімнати. Моє серце гойдалося, а пітні долоні прилипли до портфоліо. Подивившись на мене, ніхто б не подумав, що надворі сніг.
Принаймні, я була лише резервним доповідачем, якщо Натаніелю знадобляться додаткові розрахунки, щоб пояснити ситуацію. Дайте мені безмоторну посадку, і я її виконаю. Звернутися до кімнати, повної чоловіків? Дякую, але ні.
На даний момент все, що я хотіла зробити, — це пройти день без блювоти. Окрім того, існувала тривожна послідовність у поводженні з даними, представленими досить молодою жінкою. Краще вже, якби Натаніель почав говорити.
Я поклала своє портфоліо на маленький столик між дошками. Один з них був порожнім, а на іншому чекало багато крейди, різноманітних кольорів. Я взяла шматок, щоб зайняти руки роботою. Прохолодний білий циліндр просочувався потом з моєї шкіри.
Мій чоловік вийшов до дошок і почекав, поки увага присутніх звернеться на нього.
— Панове. За тижні після Метеорита ми зосередилися на зусиллях по відновленню нормального життя. Сотні тисяч людей у країнах навколо Атлантики безпритульні. У деяких місцях уряди знищені, що призвело до заворушень, грабежів та інших жорстокостей, оскільки люди змагаються за обмежені ресурси. Мій обов’язок сьогодні — сказати вам, що це не найгірша з наших проблем.
Слухаючи гладкий, авторитетний тон його промови, мені було набагато легше зрозуміти, чому він став знаменитістю після того, як ми запустили супутники.
— Багато людей побоюються, що вдарить ще один метеорит. Це природний страх, і тому ми сховані в цьому бункері Але… але шанси на ще один удар мізерні з астрономічної точки зору. Небезпека, яку представляють ці рівняння, не тільки значно більша, але й неминучна. — Він похмуро посміхнувся і знизав плечима. — Десятиліттями вчені дивувались, що сталося з динозаврами. Чому вони вимерли. Тепер… це можна пояснити.
Він підійшов до дошки з моїми рівняннями на ній.
— Я не сподіваюся, що ви будете слідувати за математикою тут, але скажу, що ці розрахунки перевірили кращі спеціалісти з геології, кліматології та математики.
Серед останніх була лише я, але я не перебивала його. Натаніель зробив паузу і оглянув кімнату, зібравши всю їхню увагу. Золоте світло з штучного вікна підрум'янило його щоки, виділяючи дрібні шрами. Під темно-сірим костюмом його синці зів’яли, і він стояв з легкою впевненістю, ніби зовсім не постраждав.
Вдихнувши, Натаніель постукав по дошці.
— Проблема в тому, панове, що Земля збирається нагрітися. Пил, який підніс Метеорит, незабаром зникне з нашого неба. Але водяна пара… з цим проблема. Вона буде захоплювати тепло, що продовжить випаровування, що виведе ще більше водяної пари у повітря, що, в свою чергу, зробить Землю ще гарячішою і розпочне порочний цикл, який з часом зробить планету непридатною для проживання людини.
Похмурий, спокійний чоловік з правого боку столу фиркнув.
— Сьогодні в Лос-Анджелесі випав сніг.
Натаніель кивнув і вказав на нього.
— Саме так. Цей сніг безпосередньо пов'язаний з Метеоритом. Пил і дим, що потрапили в атмосферу, будуть охолоджувати Землю протягом наступних кількох років. Ми, мабуть, цього року втратимо у врожаї, не тільки в США, але й у всьому світі.
Президент Браннан, благословивши його, підняв руку, щоб запитати.
— На скільки знизиться температура?
— Ельма? — Натаніель наполовину повернувся до мене.
Живіт забився кудись у горло, і я почала перегортати папери в своєму портфоліо, щоб знайти потрібний. — Семдесят-сто градусів по всьому світі.
Від задньої частини кімнати хтось сказав:
— Не чути.
Сковтнувши, я підняла голову від паперів і зіткнулася з поглядами людей. Це не відрізнялося від перекрикування двигуна літака.
— Сімдесят-сто градусів.
— Це не здається можливим. — Людина ззаду схрестила руки на грудях.
— Це лише перші кілька місяців. — Вони орієнтувались на неправильну тенденцію. Падіння температури було неприємним, але короткочасним. — Тоді у нас буде три-чотири роки глобального клімату, який на 2,2 градуса прохолодніший від середнього, перш ніж температура почне рости.
— 2,2? Ага. Тож у чому велика проблема?
Президент Браннан сказав:
— Цього більш ніж достатньо, щоб сильно вплинути на врожай. Сезон зростання скоротиться на десять-тридцять днів,
