Апгрейд для Всесвіту - Владислав Билінський
Принципи й статки — речі непоєднувані. Отже, і п’яти баксів буде досить.
— Більше треба давати! — чесно каже він.
— Потім, потім, — кваплю я, — біжи, це не гонорар, це витратна частина бюджету.
Повертаюся в загальний зал. Гепаюся на стілець білого кольору. Замовляю дамське питво: «мартіні». На зло навколишній горілці й шмурдяку з кручених пляшок. Поруч, зануривши морду у власні ж долоні, гине від нерозуміння сивоволосий, сповнений моторошної гідності поет. Шляхетний, побитий міллю, в юшку п’яний. На те він і поет. Душа народу.
Народ тим часом хлебче, що може. Народ самозречено жадає самоспалення. Люди, скельця. Хмільний дух, сморід сигарет. Шепіт і верески, сміх і гріх.
Ковтаю жовту погань — запиваю.
Ковтаю червону погань — заливаю. Все буде добре. Вже добре. Добре і до ладу буде. І до ладу. І буде. Решта — пізніше. Згодом. З Нею…
Гострішає погляд. Стіни піднімаються з димом і валяться. Я бачу діву білу в прозорих шатах. Вона там, на дні. Тягнуся, але хиблю, хапаю за зябра слизьку глибоководну рибину. Діва вислизає із незліченних напівпрозоростей, з ошатних обманок, переливає власний уміст із тілесного міражу в оголену довірливість, що вимагає тепла й погляду, дотику і розуміння — та дарма. Її наготи не бачу навіть я.
Все марно, я не твій. Вона зникає, однак я ще чую голос — так співають риби, не знаючи слів і не журячись:
шуба влітку — як це смішно я ж одягнена чудово хочу вас я здивувати ми мріяли про канапу щастя начебто в кишені отже треба тільки жити
Світло стає яскравим, тіні густими. Поруч з’являється Колісничий. Дихає. Його привчено бігати. Говорить, тихо і поквапливо.
Уже час.
Гонорар на столі, кастет на пальцях. Я підводжуся.
— Гляди-но, Микольцю, не помилися!
— Перевірено.
— Гляди-но, Коляне, не проколися!
— Ти шо, Котяро, я ж не ідіот. Я ж тебе за свого…
Тої ж миті мені приходить осяяння. До дідька кастет!
Я шепочу Колесничому кілька слів. Він кривить губи в посмішечці. Потім цікавиться сумою.
Я не хочу його розчаровувати.
Я хочу Її.
* * *
Не поспішаючи, виходжу назовні. Вже зовсім пізно. Над містом порозкидано зірки. Сонний місяць, соромлячись, наставляє задок із віття. Все прозоре, усе приморожене. Холодрига дика. Зимовий місяць червень. Холодне повітря, холодне небо, холодні зорі. Вмерзлі в дах. Близько. Дряпають пазурами.
А онде й вона. Миш окулярний уже з Колісничим впадає у відвертість. Діл-ділом та зі взаємною повагою. Все естетично. Без галасу і без бійки. Ми не дикуни, для чого нам кастети. Товарно-грошові відносини більш надійні. І більш убивчі. Петля — це краще, ніж сокира: крові менше.
Чмурик в окулярах — дрібний сутенер. Безталанний, скупий. Такі дуже корисні для котячого промислу. Сутичка в театрі — приклад цього. Якби тої сутички не було, її варто було б вигадати. Типовий сценарій, класична спроба по-р-р-р-романтичному під’їхати до молодої, перспективної працівниці.
Рибка клюнула. Діва подивилася мені в очі — і стала моєю. Вона ще не знає. Вона ще не вірить. Я сам їй скажу.
Я вразив її уяву? Ні, не я, мій натиск. Те, що думає за неї, шепнуло в ніжні вушка: вперед, чини опір, сердися, штовхай, кусайся, цей — візьме! Діви таке ох як відчувають. Діви тільки такому й вірять.
Амазонка у шубці… Миш, зараза, зробив би її. Вичубив би підступно і зненацька. Вичубив би і на людне перехрестя виставив.
Не встиг.
Цього разу він не встиг напаскудити. Колісничий діло знає. Витає тхір у стратосфері, про себе забувши. Зорі за коси тягне.
Не був би я безгрішним — убив би падлюку!
Мадам розпорядниця
Ви катувати мене прийшли?
Не хвилюйтеся, я сильна жінка. Я, звісно, дам свідчення. Чи знала я, чим займаються дівчатка? Вам це для протоколу треба? А, то вам просто цікаво? Тоді я кивну. Здогадувалася.
Ну добре, не буду приховувати, я точно знала, і навіть хто з-поміж них, — ну то й що? Наглядача їм приставляти? У нас пристойний бізнес: піп-шоу, ресторанчик при танцкласі, масажний кабінет. Але багато платити нашим працівницям ми не можемо, з огляду на великі накладні витрати.
Зважте на моє становище: я ж не можу одягати дівчисьок у казна-що. Сама лише косметика знаєте скільки коштує? За таку суму в старі часи садили без суду і розслідування. І податкова поліція нас не розуміє. Якщо дівчатка у вільний час підробляють як можуть, хіба правильно їх засуджувати?
Врахуйте: я нічого до пуття знаю. Не чиніть на мене тиск. Нічого доброго, крім поганого, з цього не вийде. Навіть не намагайтеся. Закон законом, а життя не обдурити. Знаєте, хто у нас отут буває? Дуже відомі люди, до речі. Страшно навіть казати, наскільки відомі. Я знаю їх особисто. Я гадаю так: давно пора нашій Думі цивілізовано зв’язати… розв’язати цю проблему. Ми не пуритани, не сексофоби, ви мене розумієте?
