Українська література » Фантастика » Останній неандерталець - Михайло Миколайович Грешнов

Останній неандерталець - Михайло Миколайович Грешнов

Читаємо онлайн Останній неандерталець - Михайло Миколайович Грешнов
class="book">— Зверніть увагу на райдужну смужку внизу екрана, — заговорив Андрій. — Спершу ми вважали її просто за перешкоду. Але зміни смужки в різних кадрах наштовхнули на цікавий здогад. Це кольорова діаграма атмосфери, спектр повітря. Погляньте, яка широка в ньому смуга вуглецю. Вуглекислого газу в атмосфері було в сотні разів більше, ніж зараз…

— Ото мені й потрібно! Якщо не помиляєтесь! — сказав Іван Сергійович.

— Ні, не помиляюся: лінії точно відповідають спектру.

— Тоді!.. — вигукнув Іван Сергійович, та в цю мить, блиснувши смугою прибою, на екрані простягся океан, могутній, блискучий, чудовий, сповнений гарячого тремтіння.

Хвилі здіймалися і опадали, як вільний подих. Синій простір зачаровував мрією про білокрилу чайку, вітрило, що забіліє на видноколі. Але хвилі здіймалися і опадали, розмірено, ритмічно, як шатуни працюючого механізму. Скільки ще тисячоліть рухатися їм отак, перед тим як підняти першого човна, понести закріплені на жердині вітрила?

— Океаном можна милуватися годинами, якщо хочете — цілими днями, — сказав Андрій. — Кристал, практично невичерпний, записав усе, що бачив протягом мільйонів років.

— Мільйонів?

— Важко відшукати в ньому свіжу сторінку. Ліс, океан, гори… Та нам, одначе, пощастило. От кадри, зняті сотні віків згодом.

На екрані простяглася горбкувата рівнина — степ з острівцями лісів. У високій траві блукало безконечне стадо горбоносих антилоп.

— Межа кайнозойської ери — обличчя Землі склалося таким, яким бачимо його тепер. І ця горбкувата рівнина — можливо, наші передгір’я…

— А де не ящери, велетні? — трохи розгублено спитала Люда.

— Вимерли.

— Хіба на землі зникли болота, жаркий клімат?

— Ні, причина інша, — сказав Іван Сергійович, — і я зрозумів її до кінця. Погляньте на спектр повітря, як розширилася в ньому смуга кисню і зменшилася смуга вуглецю. В цьому й полягає причина. Кристал засвідчує це неспростовно.

— Поясніть!

— Охоче! Ящери жили в атмосфері, перенасиченій вуглекислим газом. Для них це було нормально. А для рослин — справжня благодать. Згадайте мезозойські ліси. Вони висмоктували з повітря вуглекислоту і занурювалися в болота, запасаючи нам мільйони тонн вугілля. Але ж вони, виділяючи кисень, зовсім змінили склад повітря. Холоднокровні ящери не встигли пристосуватися до цих змін. Вони вимерли від перенасичення киснем… Вони згоріли!

У залі запанувала мовчанка.

— Але де прихідці? — мовила схвильовано Люда. — Чому вони не прилетіли?

— Хто знає, — відповів Андрій. — Може, їх не влаштовував склад атмосфери. Може, їхня зірка далеко від нашого сонця. Що б там не сталося, а Земля лишилася землянам.

Антилопи все йшли, витолочуючи траву, і, здавалося, за ними постане й подивиться у зал людина у звіриній шкурі, з камінним знаряддям у руці…

Екран поволі згас, у залі спалахнуло світло.

— Все! — сказав Андрій. — До речі, — усміхнувся хлопцям, — Свердловськ запитує про знахідку. Соломін таки повідомив філію.

— А як же зірка? — спитав Володимир.

— Зірка? Вона лише запам’ятовуючий пристрій. Передавальний механізм містився всередині еліпсоїда і, певно, передавав навіть тоді, коли на планеті не лишилося нікого живого. Минули мільйони років.

— Звідки бралася енергія для запису в кристалі? — знову спитав Володимир.

— Найвірогідніше — від сонця. Помітили: кристал фіксує тільки вдень, у сонячному промінні.

— А еліпсоїд?

— Перебував на орбітальному положенні. Міг обертатися вічно.

Ніч була морозяна — перша зимова ніч цього року. Сніг хрускотів під ногами, виблискував у місячному сяйві. Кожна блискітка нагадувала зірку, щойно побачений чужий світ.

Вова і Люда йшли поруч. Володимир чекав, що скаже дівчина.

— Сім зірок… — заговорила вона. — Може, це Велика Ведмедиця? Сто мільйонів років тому вона виглядала зовсім інакше.

— Можливо, — згодився Володимир.

— Але котра з зірок була сонцем тієї планети — блакитної?

Вовка ніби не чув запитання.

— Кристал!.. — почав він. — Це не тільки розвідник — це попередження, розумієш?.. Вони — люди. Вони попереджають про небезпеку атомних вибухів. Пригадуєш жахливі плями на їхній планеті? А втім, Людо, може, вони потребували допомоги?..

Люда не відповідала. Перед нею стояли тривожні глибокі очі дівчини, невідомої сестри, — Аеліти далекого світу.



ГЕНЕРАТОР НУЛЬ-ЧАСУ

“Любий Валентине!

Не хотів турбувати тебе до закінчення інституту, але обставини вимагають, щоб ти приїхав. Якщо можеш, поспіши. Дуже чекаю.

Євграф Федорович Брайнін”.

Очі декана перебігають з одного рядка на другий; Валентин уже знає листа напам’ять, жде: відпустить декан чи ні?

— А хто цей Брайнін? — запитує декан.

Торік, коли Валентин поступив на фізико-математичне відділення, надійшла телеграма: “Вітаю. Вибір факультету схвалюю. Є. Ф. Брайнін”. Мати — батька у Валентина нема — на запитання, хто такий Брайнін, відповіла:

— Прожектер! Батькові твоєму голову морочив…

Телеграма була з Алма-Ати, і Валентин послав запит. Відповідь надійшла швидко: “Брайнін по міському адресному бюро не значиться”. Та Валентин був певний, що Брайнін знову подасть звістку про себе.

— Так хто ж він? — перепитує декан і, зазирнувши в листа, додає: — Євграф Федорович. Є. Ф… — Він важко підводиться з крісла, підходить до шафи; пухкими пальцями перебирає корінці “Вчених записок”.

— Є. Ф… — повторює декан. Розгортає сторінку “Дослідження взаємозв’язку простору-часу і тяжіння…” — Вашого Брайніна? — запитує Валентина. — Зу-хвало. Прямо-таки фантастично! І на жаль… — кладе книжку на місце. — На жаль… — Задишка примушує його сісти до столу. — А втім, їдьте. Двох тижнів вистачить?

Експериментальна геліостанція розташована в центрі Кизилкумів, і, аби не цікавість до Брайніна, подорож була б нестерпною. Пропахлий бензином газик, червоні стрімкі бархани — вгору-вниз — доводили до очманіння; і коли раптом відкрилася чаша велетенського дзеркала, наче відкрилася картина іншого світу: чи не на Марсі?..

Просто з машини Валентина провели до білого, сяючого на сонці будиночка

Відгуки про книгу Останній неандерталець - Михайло Миколайович Грешнов (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: