Останній неандерталець - Михайло Миколайович Грешнов

Телекамери трьох ракет продовжують знімати останній акт трагедії про прихідців. Дрібні роботи сиплються, мов яблука з мішка. Великі, зіткнувшись, застряють в отворі, як люди в години пік у дверях тролейбусів. Зруйнований міст пливе поряд з ракетою, тримаючись на одній сталінітовій фермі, його ніби відносить водою. На самому краю мосту, схопившись за зігнуті поручні, ще тримається маленький, схожий на черепашку робот. Петелін пробирається до нього, хоче врятувати. Космонавти прив’язані до ракети фалами, тримаються один за одного. Коли робот опиняється в руках у Петеліна, друзі підтягують космонавта до ракети. Черепашка чіпляється за зборки скафандра, Дмитро, мов живу, гладить її рукавицею: “Не бійся, не бійся…” Через ілюмінатори штурман і бортінженер продовжують телезйомку. Петелін покрутив трофеєм перед лінзами телекамер — маленьким округлим предметом у панцирі, з шістьма лапками й чотирма крапками блискучих очей.

Громов дає команду ввійти у перехідну камеру. Ракети повільно відстають од корабля. Міст відходить од ракети і повільно пливе за кораблем, що пливе назустріч своїй загибелі. Безсилі земляни дивляться йому вслід — тисячотонну машину руками не втримати.

— Капітане, капітане, — із жалем повторює Петелін. На його очах сльози: гине техніка невідомої цивілізації.

— Нічого не вдієш! — каже Громов і натискає на важіль. Вхідні люки зачиняються.

У салоні Петелін посадив черепашку на стіл. Вона одразу поповзла, пружинячи чотирма лапками, підібрала порошину і рушила далі.

— Звичайний пилосос! — сказав Громов.

— Пилосос… — повторив за ним Петелін.

— Корабель напханий роботами, мов діжка рибою.

— Вони й придумали телеграму: падаємо, падаємо…

— Як ми, земляни, не зрозуміли цього раніше! — вигукнув Громов.

— Так, — згодився Петелін і, спохмурнівши, додав: — Усе-таки шкода корабля.

Вони дивилися, як черепашка всмоктує в себе невидимі порошинки на столі і боязко відсовується від краю, щоб не впасти вниз.

Громов вимкнув телепередачу на Землю.

— Але ж лінії? — повагавшись, нерішуче спитав борт-інженер.

— Засіб сигналізації! — відповів Громов. — А корабель — розвідувальний зонд, на зразок тих, що ми десятками запускаємо на Юпітер і Плутон. Питання тільки — звідки? Аби знати — звідки?

Ракети повернули назад. Двигуни працювали на повну потужність, вириваючи людей із страшних обіймів Сонця. Космонавти насуплено мовчали, — їх чекала розчарована Земля.

Минали години й дні. Лінії шалено танцювали на всіх планетах: рятуйте, рятуйте!.. Вони зникли, як тільки корабель увійшов у хромосферу Сонця.

Багато хто на Землі шкодує за роботами, що загинули.

Одне помаранчеве зернятко

Безумство

Містер Мегг у пеклі

Тисячу разів народжений

Останній неандерталець

Зірка

Генератор нуль-часу

Танцюючі лінії Вандервельде