Кришталевий край - Дмитро Бузько
Надель кивнула головою на знак згоди.
— Кого вам треба, панове? — спитала вона, відчинивши двері.
— Чи не тут живе доктор хімії пан Грубер? — почув той з свого кутка.
— Тут, але його зараз нема вдома. Він ще не вернувся з подорожі, — відказала Надель непевним голосом.
— Ні, він вдома. Я бачив на вулиці, як він заходив, — сказав інший голос.
— Ви, певне, не помітили, як він зайшов до своєї кімнати, — казав перший з глумом у голосі, — нам треба його негайно побачити, і тому ми зайдемо до нього…
Грубер не став чекати далі. Він тихенько вийшов у кухню, а звідти темним ходом до двору. Коли він був унизу, то почув, як з гуркотом одчинилися вгорі двері й один з переслідувачів вигукнув:
— Швидше за мною! Він, безперечно, втік сюди…
Загуркотіли східці під тяжкими, похапливими кроками. Ніби вітром підхоплений, забувши про все, крім того, що треба за всяку ціну врятуватись, Грубер вибіг у двір, а звідти прожогом кинувся на вулицю. Слідом за ним з брами вискочили й переслідувачі…
ЗУСТРІЧ
Машина виробляла пляшки.
Поривчастим рухом, то враз спиняючись, то знову швидко рухаючись, нервовими стрибками оберталися два видувальні столи. Як метеор темної ночі, спалахувала велика крапля розтопленого, вогненного скла, вибігаючи через фідер — особливе приладдя — з скловарної ванни. Крапля потрапляла у форму, починалося видування, й за кілька секунд готова, ще вогненночервона пляшка ставала на конвейєр.
Ніби іграшкові солдатики, рівним рядком марширували пляшки конвейєром, по дорозі міняючи поволі своє полум'яне святкове вбрання на буденне зелене. Їх хапали робітниці довгими вилками й совали у відпалювальну піч. Звідти, пройшовши довгий тунель і поступово остигаючи, виходили готові пляшки, чистенькі й чепурні, як лялечки.
Валя Ковальова, сіроока студентка-практикантка, пильно придивлялася до роботи, вивчаючи машину. Під пахвою в неї стирчала груба сіра книжка «Склотехніка». В руці Валя тримала блокнот і олівець. Книжка книжкою, а краще записати з натури всі моменти роботи машини. Так воно міцніше засяде в голові.
Ось спалахнула видушена з фідера крапля розтопленого скла. Валя собі уявляє, як густа вогняна маса скла наповнювала шамотний жолобок-фідер, одягнутий у цегляний кожух, щоб скло не холонуло. Для цього ж у фідері є свої власні грілки. З фідера скло видушує через отвір плунжер.
Важку величезну краплю скла відрізують ножиці, і вона падає у форму. Форма в цю мить перекинута денцем догори. Знизу вона закрита шийковим плунжером. Там, де має бути шийка, — стержень. Він тут потрібен для того, щоб у склі збереглася дірка, крізь яку його потім видуватимуть.
Тільки-но крапля потрапила до форми, як денце затуляє дувна головка й крізь неї у форму йде стиснуте повітря, женучи масу скла в шийку. Тепер зародок майбутньої пляшки вже має шийку. Стержень зробив отвір, крізь який зараз видуватимуть пляшку далі.
Стіл-станок, на якому встановлена форма з майбутньою пляшкою, круглий. Він має шість форм. Коли зародок пляшки готовий, — його готували приблизно чотири секунди, — стіл повертається на одну шосту свого обідка. Під час цього поривчастого обертання форма перевертається догори шийкою. Її замикають під днищем і тепер дмуть крізь шийку, з якої витягнуто стержень. Пляшка оформляє своє денце. Вона ще зовсім не схожа на пляшку. Це — баночка, первісна форма майбутньої пляшки. Пляшку-баночку зараз видуватимуть на другому столі, обробному. Банковий стіл ще раз поривчасто повертається на одну шосту частину обідка, щоб передати баночку-пляшку обробному столу. Обробний стіл — у нього теж шість форм, але вже пляшкових, — обертається так, що коли банковий стіл спиняється, половинки його форми розкриваються, і пляшка-баночка висить на шийковому кільці; половинки форми обробного столу хапають її в свої обійми, кільце розкривається, і вона, майбутня пляшка, висить у новій формі, надто великій для неї.
Обидва столи роблять дальший поворот. На банковому столі форма, розкинувши свої обпалені вогненним склом половинки, приймає повітряний душ, що охолоджує її. На обробному столі пляшка крізь шийку роздувається так, що заповнює всю форму і набирає свого справжнього пляшкового вигляду. Тепер їй треба лише трохи застигнути, бо вона ще надто м'яка, щоб показатися в люди.
Ще раз повертаються столи на шосту частину обідка. На банковому столі форма замкнулася, і її охолоджують повітрям уже замкнуту. На обробному столі пляшка разом з своєю формою теж приймає холодний душ.
Ще один поворот. На банковому столі форму також охолоджують і змазують мастилом. Зараз вона прийме нову краплю скла. На обробному столі тільки холодний душ. Пляшка зараз покажеться на очі. Вона вже твердішає.
Ще поворот. На банковому столі починається справа з новою краплею скла. На обробному столі тільки що народжена пляшка легенько перестрибує з машини на конвейєр. Цей стрибок допомагають їй зробити пальці конвейєра, що переносять її на стрічку, і — пішли пляшки іграшковими солдатиками, міняючи вогняне вбрання на зелену уніформу.
Валя полегшено зітхає. Вона пильно простежила, як крапля скла перетворилася на пляшку. Це перетворення тривало близько двадцяти чотирьох секунд. Разом у машині народжувалося шість пляшок. Сім форм з двадцяти на обох столах були з пляшками у різних стадіях їхнього оформлення, а п'ять, порожні, остигали: чотири на банковому столі, — там бо ж крапля скла гарячіша, і треба формі охолонути аж на чотирьох зупинках, — і одна на обробному столі, — на одній зупинці перед тим, як перехопити баночку-пляшку. з банкового столу.
Валя посміхнулася, придивляючись до машини. Хитра механіка. Мов жива вона, мов цілий гурт істот, метких, вправних стальних робітників, що переплелися жмутом, виставивши тут і там свої пальці, руки, груди з повітрям у легенях чи губи, щоб дути, чи то в пляшку, роздуваючи її, чи то на пляшку або форму, охолоджуючи її, то знову всім стальним жмутом кидаючись навколо свого центра на нову позицію.
Тяжка робота цих одностайних стальних істоток. Ач як важко
