Кам’яне яйце - Олександр Костянтинович Тесленко
— Він каже правду, Жак. Він геть закис. Слизняк. Але мені й такого досить. Я й сама не Лаура Корнеліна. Ти чуєш, Жак?.. А ще хочу сказати — треба постійно діяти і вчитись, а ти це й робиш, у тебе здорове нутро. Чуєш?!
— Діяти і вчитись? Так кажуть комуністи? Ну, ті, що по той бік… Ти не комуністка часом?
— Жак, я за життя бачила тільки одного комуніста. Ти пам’ятаєш, Джіммі? Той випадок… Але ні, я тоді жила не з тобою, а з Віллі Шварцом… В будинку навпроти жив ніби комуніст. Коли йому всадили чергу розривних в живіт, ми з Віллі саме виходили — нас геть забризкало його кривавим лайном. Відтоді мене нудить від одного слова «комуніст».
— Ну, пробач.
— Ти, Жак, прекрасний хлопець. Це у мене все зогнило. Думав, що пора кінчати. Аж раптом ти із неба впав. Така людина! Ти в мені розбурхав заздрість. Ти думаєш, шукаєш, мучишся. А я що, хіба гірший? Заздрю тобі, Жак. Спасибі. Ти в мені збудив бажання жити…
— Достатньо, Джіммі. Гроші вже твої. Спасибі вам. Тобі на сцену б, мав би купу грошей. Вмієш заливати. І все ж по правді. Так, як має бути. А я перевтомився. Минулу ніч пробалакав з одною дівкою. Вогонь. Всю ніч і натще, геть обезсилів. А в Релки, у сестри, собака подихає. Собака справжній, не якийсь там біокібернетичний вилупок. Треба врятувати. А ніхто не може. Нещастя за нещастям.
— Все буде добре, Жак.
— Собака здохне, я це знаю. Можеш не втішати. І Релка плакатиме…
— Ти не журися. Собака здохне. Але ж ми ще живемо.
— Он, бачиш хмарочос? Іди на зниження. На отой жовтий майданчик. Туди зручніше.
— Ось ваші гроші. Дякую за все.
— Тобі треба поїсти, Жак. Всю ніч пробалакати натще… Ось візьми торбинку…
— Ти просто чудо, Неллі. Ти така уважна. Хоч гроші вже взяла, а не забула про мене… Давай зустрінемось колись. Ось моя візитка.
— Щасливо, Жак. До зустрічі.
— Щасливо й вам.
— Побігли, Джіммі. Раптом він передумає. Три тисячі. Ого! Хто б міг подумати, що нам з тобою отак перепаде. Дай поцілую, Джіммі. Не біжи так. Він полетів. Ліворуч, Джіммі. Тут до ліфта ближче.
— Дивак оцей таксист.
— Нам просто дуже пофортунило. Іди сюди. Тепер ми з місяць можемо не думати про гроші. Іди за мною. Ось мої хороми. Сплачую за них щотижня, а буваю раз на рік. Але що вдієш? Треба мати свій куток. У мене затишно? Ну, правда ж? Весь тиждень ми пробудемо ось тут. Гульнем, як ще ніколи, Джіммі.
— Ввімкни хоч світло. Ні чорта ж не видно.
— Ах, Джіммі, я така щаслива. Три тисячі і так несподівано… Поцілуй мене. Це я замовила таксі. І я тебе купила цього разу. Цілуй! Цілуй… А зараз я замовлю все, що нам треба. Алло! Сен Клар? В кімнату триста двадцять вісім — обід для двох осіб. Так. І пляшку віскі. Так. І ламантини в соусі. Три порції. Так. Чекаю. Дякую. Побігли в мою ванну. Це сюрприз. Все зроблено за індивідуальним замовленням… Ну як?
— Сама придумала?
— Сама. І Сюзі трохи підказала. Подобається?
— Дуже приємно. Тільки воду можна гарячішу.
— А зараз краще, Джіммі?
— У-у-у-у-у… Та зовсім добре… А ти казала правду…
— Коли?
— Таксистові. Про те, що я дурний слимак…
— Ну, Джіммі, ти втрачаєш міру! Це непорядно — бовкати дурниці, саме як дуже приємно. До всього ж сам ти балакав із таксистом. Заробляв три тисячі. А що — погано вийшло? Ти все прекрасно говорив.
— Все вийшло добре, бо я казав правду.
— Джіммі, ти кретинчик.
— Я знаю, Неллі. Батько також був кретином. Ти пам’ятаєш, навіть у газетах писали про лікаря Джерара… Його колись забрали як небезпечного кретина.
— Джіммі, ти по-дурному ображаєшся… Ти ж знаєш, я тебе люблю…
— Ти сказала правду, я не ображаюсь…
— Ти куди?
— А-а-а… Зачекай… Хочу побалакати з Равіком. Ти пам’ятаєш Равіка? Він лікар. Бачила колись зі мною. Алло! Покличте Равіка! А скоро буде? Що? Ніколи?! Помер? Жартуєте? Як Равік міг померти?! Він мій кращий друг. І сам він лікар. Що? Ага… Алло!
— Равік помер?
— Серце… Він сам був удома…
— Іди до мене, Джіммі, у ванну… Я щось придумала…
— Алло! Покличте Боба! Так, Боба Філа! Що? Катастрофа?! Ну й день сьогодні! Що? Божевілля… Розумію… Дякую…
— Що з Бобом?
— Тиждень тому… Катастрофа…
— Ти б краще не дзвонив нікому. І все було б гаразд. Іди до мене, Джіммі.
— Вже Равіка немає. А який був чоловік.
— Джіммі, не можна все брати так близько до серця.
— Неллі, давай зробимо дитину… Справжнісіньку, і все самі…
— Не говори дурниць.
— Ну, Неллі, можна, врешті, замовити на комбінаті. Здамо зразки клітин… Все, що там треба… І зроблять нам синочка… Я гроші зароблю… Ми можемо навіть так заплатити, щоб воно було вже величеньке…
— Це ти серйозно?
— Які можуть бути жарти, Неллі? Кажуть, дитинка дуже впливає… Боб Філ, коли в нього була справжня нудьга, замовив собі сина… Сімнадцять тисяч доларів, це зовсім небагато. За місяць йому зробили семирічного…
— Твого Боба вже немає. Що йому від сина?
— Але
