Кам’яне яйце - Олександр Костянтинович Тесленко
— Не зовсім…
— Завтра біокібер Чівер підійде до вас після останньої операції і скаже, що вас викликає шеф. Він поведе вас через віадук. А біля транспортера ви раптом перечепитесь, вдаритесь головою, Чівер намагатиметься вам допомогти, але й сам потрапить на стрічку транспортера, і ви обоє опинитесь в залі спалювання. Чівер супроводжуватиме вас до самої печі і згорить разом з вами. Такий наказ. Ви розумієте? Я викликав, аби попередити вас.
— Спасибі… Хоча я не звик дякувати полідікроловим спорудам… «Друїде», ти, виявляється, можеш відчувати жалість?
— Це логіка… Порядні люди мусять жити… Ви плачете?
— Ні, я не плачу. Просто сльози… Кажеш, просто логіка?
— Так. Ви мені сподобались. Я знаю про вас все, як і про кожного. Але я не можу не виконати наказ. Я вас попереджую, а ви знайдіть спосіб цього уникнути.
— Але як?
— Дивне запитання. Ви маєте можливість вільно рухатись у просторі. Це я прикований мережею.
— Втекти не важко. Важко жити поза кліткою. Нова мудрість нової доби.
— Ви хочете сказати, що не зможете нічим зарадити?
— Якщо вони взялись за мене, то це капець. Справа лише часу. Проклятий Пітер Лос, це все через того героя!
— Ви помиляєтесь, лікарю. Смерть Лоса не зіграла тієї ролі, як ви гадаєте.
— Ти звідки знаєш?
— Я знаю все. Система спостереження із вашого помешкання засвідчила вашу цілковиту нелояльність. І в цьому причина.
— Система спостереження? Не може бути. Вона не діє…
— Так Фред сказав?
— Ти і про Фреда знаєш?
— Він співробітник Федерального Бюро.
— Не може бути… Він мій давній друг!
— І ще давніший співробітник Федерального Бюро. Ви не вірите?
— Тобі не можна не вірити… Але ж Фред…
— Пробачте, що пізно вас попередив, але я вас довго вивчав. Врешті відважився — ви нікому не заподієте зла. Ви мусите втікати. Не плачте…
— Я не плачу… Це я так сміюсь. Я просто радий, що всьому прийшов кінець.
ПОВІДОМЛЕННЯ № 8. ОРЛАН СТАХ. ВИХІД — «Х’юстон-2020». Радоксаль працює. Дуже втомився. Хочу повертатись. Дуже втомився. Передаю.
— Джіммі, купи мене ще на тиждень. Хіба тобі зі мною погано?
— Ти молодець, Неллі. Але… Я більше не куплю тебе… В мене немає грошей.
— Дивак ти, Джіммі. У мене є гроші. Давай я куплю тебе. В мене зараз багато грошей. Ти помітив, яка я ощадлива?
— Ти симпатична, Неллі, але…
— Спасибі, я знала, що ти погодишся, я відчувала, що тобі зі мною добре. Пішли до мене?
— Я звик ночувати у себе на Мітчелл-стріт.
— Джіммі, у мене на 23-й авеню теж добре. А я так рідко там буваю. До того ж цього разу я тебе купила. Ми підемо до мене. Я замовлю, Джіммі, тобі улюбленого ламантина. В соусі. Ти радий?
— Дуже.
— А потім, Джіммі… Ми заплющимо очі й цілуватимемося… І співатиме Морріс… О, ти ще не бачив моєї. ванни! Ти будеш здивований. Сюрприз! О любий Джіммі, в мене в ванні можна відпочити.
— Нудьга, Неллі. Страхітлива нудьга. Це останній тиждень…
— Нам треба просто відпочити. В мене лишилося ще по ампулі пік-піт. Зробимо заштрик — і все минеться…
— На кілька годин, а потім… Потім знову…
— Я дістану ще багато. Сюзі зараз працює на сьомому конвейєрі. Я в неї вже тричі купувала пік-піт. Ти пам’ятаєш Сюзі?
— Це та, що з худими литками?
— У тебе, Джіммі, гарна пам’ять. Ти і мене пам’ятатимеш так довго? Пообіцяй, що пам’ятатимеш. Хочеш, я тобі добре заплачу?
— Я пам’ятатиму і так…
— Таксі! Таксі! Джіммі, здається, не працює мій передавач. Вільне таксі, а не відзивається. Дай мені свій транслятор… Таксі! Ви вільні?
— А то не бачите. Сідайте.
— Двадцять третя авеню. Але летіть повище. Не турбуйтесь, гроші є. А ти відпочивай, можеш навіть подрімати, Джіммі.
— Ви заробити хочете, жуїри?
— А що, таксисте, хочеш дати нам роботу?
— Хочу… Але робота не для кожного… Тебе як звати?
— Його Джіммі. А мене — Неллі.
— А мене кличуть Битий Жак. От і познайомились.
— Що за робота?
— Так кидаєшся, Джіммі, як голодний. Ти десь працюєш?
— Зараз ні… А був у Клапса на бульєрі. Гарно заробив. А ти що хочеш запропонувати?
— Я бачу, ти не з тих, що люблять просто гроші… Але я загадав, що наступний пасажир… А ви і є наступними пасажирами. Даю три тисячі тобі і твоїй дівці, якщо зможете сказати мені, але так сказати, щоб я повірив…
— Три тисячі? Що треба сказати?!
— Скажіть мені, але щоб я повірив, що я прекрасний хлопець, а не смердючий живолуп, що я не просто Битий Жак, а…
— Ти постарайся, Джіммі… І не хвилюйся… Три тисячі…
— Ти давно таксистом?
— Вже другий рік.
— А скільки тобі років?
— Вже тридцять сім.
— Ще молодий…
— І достобіса симпатичний. Якби оце не Джіммі поруч — з тобою на край світу! Але що тобі така, як я. Шкода, що не вродилася я із вродою Лаури Корнеліни. Я прийшла б до тебе і сказала: «Буду я твоєю. Лиш твоєю. Любий Жак».
— А Неллі каже правду. Бачу сам, що ти мужчина справжній. В твоєму погляді… Я заздрю отаким, як ти. Так вільно можеш кинути три тисячі.
