Фаршрутка - Іван Семесюк
І коли? Коли й до самих, як казав класик, підкрався пиздець, цього разу мабуть уже остаточний. Юрьєв дєнь. Треба буде у Вьольви Євдокимівни розпитати, бо від цих конунгів нічого не доб’єшся. Ех, здається, людство остаточно схибило, і настають останні дні! Якби ж вони хоч іноді прислухалися до голосу природи, я б їм весь розклад дав як він є, та хіба ж люди прислухатимуться до мавпи?
От колись в Австралії жили аборигени, і нормально жили, між іншим! Вставали удосвіта разом із сонцем, пісяли-какали, трохи вошкалися туди-сюди, потім десь до десятої години ходили збирати корінчики, ловити на сніданок мишку абощо, потім сідали їсти. Їли. Об одинадцятій знову лягали спати, спали до четвертої години дня, прокидалися і знову щось їли. І з цього часу аж до глибокого вечора вони просто пизділи. Просто тупо пизділи, трохи ще танцювали і гримали каменюками для ритму. Знову пизділи, лягали спати і так щодня. Щодня, сорок тисяч років! Сорок, нахуй, тисяч йобаних років! Просто спали, їли і пизділи! Ходили голяка, збирали харчі не більше трьох годин на день, бо, як я вичитав в одному природничому журналі, навколишні умови перекривали усі їхні базові потреби. І ніхто з них жодного разу не їбанувся від нудьги. Все у них було добре і весело, вони були цілком собі щасливі. Це з одного боку, а якщо подивитися з іншого, то виходить, усе не так вже й весело. А якщо не в Австралії? А якщо взяти палеоліт?
Тисячі років нічого не міняється: ні технології, ні соціальний устрій, ні їхня грибна медицина, ні культура, взагалі нічого цікавого не відбувається. Щоправда, клімат, буває, міняється, при тому не завжди у приємний бік. І ось ви знаходитеся в лісі, весь такий кудлатий, з палкою-колупалкою в розвинутих верхніх кінцівках і плетеною очеретяною торбою за плечима. В торбі лежить забитий вами ще вдень їжачок на вечерю і пучок їстівних будяків. Все це екологічно чисте. Зубів у вас лишилося не так уже й багато, але на будяки вистачить, хоча, буває, на погоду вони страшно болять. Ви уже старий пердун, вам щойно стукнуло тридцять рочків. Можливо, ви навіть вождь цілого колективу із двадцяти таких саме кудланів.
Але засада в тому, що ви щойно підвернули ногу, а на вас крізь хащі дивиться здоровенне волохате ракло, а кажучи по-простому — печерний ведмідь. Дивиться з інтересом і думає: «Боже-боже, як все хуйово! В якій глибокій цивілізаційній сраці ви сидите і які ви недосконалі! Зате які смачні!»
Ну, палеоліт — це як приклад. Просто він дійсно дуже затягнувся — сама стабільність, натуральний такий кучмізм. Але ще в цирку мене найбільше прикалував оцей пиздьож про жахливе падіння моралі у наш час і про те, що двадцяте століття було найбільш кривавим в історії людства завдяки світовим війнам. От якби вони дослухалися моєї думки, то знали б, що якщо взяти не просто кількість загиблих, а їхній відсоток відносно кількості людства на актуальну мить, то за все двадцяте століття у війнах загинуло значно менше людей, ніж, наприклад, в дев’ятнадцятому столітті, чи в сімнадцятому, та в будь-якому.
Ба більше! Двадцяте століття в цьому смислі було найспокійнішим з усіх історичних епох! І найморальнішим, просто людей розвелося до дідька багато, тому й масштаби заворушок стали відповідними. Все це треба розуміти, аби не псувати собі нерви ідіотськими рефлексіями, що базуються на прогалинах в елементарних знаннях. А зараз, незважаючи на усі наші негаразди і кров, так взагалі просто кульбабкові часи без тотальних епідемій, масового голоду, з освітою і медичним страхуванням. Зараз будь-який наскрізь хворий довбойоб запросто може дожити до сімдесяти років і більше, залишитися при тому довбойобом, і ніхто не скине його зі скелі, не зжере на ритуальному обіді, аби викликати дощик! І при тому можна ще й у ліфті насрати, тишком-нишком, як часто люблять робити старі довбойоби. А раніше і ліфтів не було!
Все у людей через сраку, вічно вони чимсь недовольні, шо так, шо так. Взяти, приміром, тих самих українців, просто як наочний приклад. Все через дупу! Сам по собі українець, якщо знаходиться в нормальних умовах розвинутої країни, являє собою доволі якісний людський матеріал. Він і їбошити роботу може крепко, і кар’єру будувати, і вопше є цілком приємною людською істотою.
Вдома ж, на своїй землі, ми бачимо те, що бачимо. Дикунський колектив в трєніках під вишиванку! Можливо, все діло в купкуванні? Та наче ні, он в Канаді українці теж кучкуються, і все у них гаразд. І в парламенті канадійському не останні люди, і в бізнесах, і в культурі. Отже, земля! Щось тут не те. Приховалася яка-то аномалія. В нетрях неньки гранітні брили, над ними Гонтові криниці, а в тих криницях кров! Якась досі невідома науці дрібничка, наприклад, незначне випромінення чогось, що цілком може впливати на тутешні мізки і таким чином корегувати поведінкові алгоритми. Вони ж тим часом риються в історичних прикладах та паралелях, шукають рецептів позбавлення. А ларчик, як кажуть кацапи, просто открывался! Це може бути просто хімічний склад місцевих ґрунтів і, як наслідок, — патологічна хімія мозку! Ха! Отруйні землі, чий народ видає високотехнологічного гопака за кордоном, а вдома навіть мішок картоплі не може вкрасти так, щоби ніхто цього не помітив! Щойно німці вивезли вагони нашого чорнозему до своєї Тюрингії, як одразу втратили войовничість. Земля. Час її окропити. Українці, ненавиджу вас, гандони! Зараз вернуся в автобус і всіх перекусаю, суки, заїбали!»
Тут мавпун загарчав, піднатужився і окропив землю. — Фух! Просрався в прямому і переносному сенсі цього слова!
Він протер дупу листячком, плюнув на долоні і побіг до фаршрутки з почуттям не дарма згаяного часу. Обдумав усе, що хотів обдумати, наклав непогану купу під деревом, двічі покурив. Все добре. Зараз він їм покаже!
Мавпун швидко добіг до автобуса, з розбігу вскочив у вже прибраний салон, хижо зблиснув іклами і одразу отримав від Гриші №2 простий, але чітко поставлений гук в пику. Томас спотикнувся, ще раз отримав по пиці від Гриші №1, впав на підлогу і вирубився.
Починаючи з цього місця в книжці доволі довго нічого
