Феномен Фенікса - Валентин Лукіч Чемеріс
Генеральний секретар уже почав звикати до своїх нових обов’язків по годівлі кота і на відміну від керівництва партією і країною, тут мав певні успіхи. Поснідавши і вмившись, кіт неквапом підходив до свого господаря, злегка терся об його ногу й уважно дивився на нього жовтющими очищами. Погляд його був спокійний і сам він випромінював лагідність та затишок і А. І. розумів, що все добре, його життю ніщо не загрожує… Той симпатичний товстун, майже тюхтій, мамула та пухнаста йому все дужче й дужче подобалась, генсек інакше, як вайлом (російською увальнем) кота й не називав.
— Ну, як наш вайло почувається? — питався, коли увечері повертався зі Старої площі, з будинку ЦК КПРС на дачу в Заріччя. — Не нудьгує? Ви його не кривдите, бува?
На відміну від Гофмана, який написав цілий роман про «Життєві переконання кота Мурра», ми нічого не знаємо про переконання (як і взагалі, чи були вони у нього?) кота Лами. Вів він звичайне життя звичайного лінивого кота і навіть на зазнавався від того, що по-суті перебував на державній службі, оберігаючи першу особу такої величезної країни, яка на утримання одного лише Комітету державної безпеки при Раді Міністрів СРСР витрачала щорічно шість мільйонів ледь чи не золотих рублів, що якийсь там час котувалися на рівні доларів, а вдавалася до послуг якогось там кота!
Щовечора Лама поважно виходив зі своєї кімнати (вдень він здебільшого безтурботно, як і всі коти на світі клював носом) на вечірній моціон і неодмінно заглядав до господарів. Сідав і мовчки витріщався на А. І. своїми, як уже було сказано, жовтими очищами.
— Гарний, гарний, — генсек, крекчучи, нахилявся і проводив долонею по широкій та гладкій спині котяри.
На цьому власне й закінчувалося їхнє спілкування.
Крім А. І. кіт нікого до себе не підпускав. Якщо хто й намагався його погладити чи бодай доторкнутися до нього, відразу ж вигинав спину й загрозливо шипів, а жовті очища його перетворювалися у дві вузькі щілини і кота відразу ж залишали в спокої. Що вдієш, не терпить сентиментів. Чи, як кажуть, телячих ніжностей.
З усього генсекового сімейства кіт робив виняток лише для чотири— річного онука Андрійка, якому дозволяв себе гладити і навіть— навіть! — смикати себе за хвоста, що загалом коти, які себе поважають, і на дух не переносять. Але, повторюємо, для онука робив виняток. Більше того, дозволяв малому кататися на собі. Це ж треба таким здоровенним бути, щоб витримувати чотирирічного опецькуватого карапуза!
Бодай яких ознаків хисту провидця Лама поки що не виявляв — кіт, як кіт. Тлустий, гладкий, ситий, лінькуватий, і завжди сонний. А. І. вже навіть почав сумніватися чи володіє талісман даром передбачення, а чи то Далай-лама для красоти понавигадував? Хоча кіт йому подобався і А. І. був Далай-ламі вдячний за такий дарунок, Виявляється, тримати вдома кота— симпатягу — це так приємно! Та й почуваєшся при цьому великою дитиною, якій батько— мати подарували цяцьку.
Але мине зовсім небагато часу і Лама доведе, що недарма Країна Рад, в якої не всі її громадяни — ой, далеко й далеко не всі! — мали щодень по кілограмовому шматку м’яса, витрачає на нього по добрій вирізці телятини. Ні, щоб там не казали, задарма він не їв. 3’явившись на урядовій дачі в Заріччі на початку січня, Лама всього лише через півтора тижні порятує свого високопоставленого господаря від кулі терориста, який озброївшись двома пістолетами, вийде на полювання, на генсека, звісно.
Хочте вірте, хочте, як кажуть, перевірте, але так було. Після тієї події в «Правде» з’явиться повідомлення ТАРС такого змісту:
«22 січня під час урочистої зустрічі льотчиків-космонавтів скоєно провокаційний акт — зроблено кілька пострілів по автомашині, в якій їхали космонавти Береговий, Ніколаєва— Терешкова, Ніколаєв, Леонов. У результаті одержали поранення водій автомашини та мотоцикліст, котрий супроводжував кортеж. Ніхто з космонавтів не постраждав. Того, хто стріляв, затримали на місці злочину. Триває розслідування».
Тоді в ходу офіційне формулювання було: «ТАРС уповноважений заявити…» — якийсь навіть роман так називався, — і якщо вірити все тому ж офіціозу Телеграфного Агентства Радянського Союзу при Раді Міністрів СРСР становило «єдину державну інформаційну систему», а для його повідомлення «характерні партійність, об’єктивність (хоча як можуть ужитися партійність і об’єктивність, ці два непримиренні антагоністи?), оперативність, точність і достовірність фактів». Цей монстр офіційної інформації СРСР часто передавав те, що незручно було передати іншим органам, особливо «неудобоваримую» інформацію, що її режим змушений був оприлюднювати — як то й сталося у випадку із замахом 21 січня 1969 року.
А сталося кількома днями раніше ось що.
21 січня 1969 року з Ламою, взагалі, як уже було сказано, лінивим, флегматичним соньком, без будь-яких, здається, емоцій, раптом почало творитися щось не те… Принаймні, воно виходило за рамки його звичайної поведінки. Ні світ, ні зоря він вискочив із своєї кімнати, двері до якої ніколи не зачинялися, аби його чотириногий постоялець і вдень, і вночі мав волю, явно чимось стривожений подався до апартаментів генсека та заходився нетерпляче
