Дзвін сонця - Олександр Петрович Казанцев

Груба сила поєднувалася тут із мистецтвом лестощів, солдатські жарти — з чванливістю і витонченістю манер вельмож.

Серед цієї строкатої юрби безшумними тінями снували ченці з опущеними головами. Однак вони уважно прислухалися до всього, що говорилося довкола.

За настійною порадою свого незмінного помічника італійця МазарінІ кардинал Рішельє вирішив поповнити число своїх прихильників відмінними дуелянтами. Йому надокучили постійні глузування короля за вечірньою грою в шахи з приводу чергових перемог мушкетерів над гвардійцями. Тому-то кардиналові потрібні були шибайголови не менш відважні, ніж ті, котрі служили в роті мушкетерів.

Мазаріні завжди вгадував бажання кардинала і намагався рекомендувати йому таких же бездумних, як і відчайдушних, дворян, в яких володіння шпагою заміняло всі інші забуті достоїнства.

Чимало бравих забіяк, що усвідомили свої грішки, з страхом, якого не відчували при схрещенні шпаг, побували в бібліотеці серед книг і рицарських обладунків герцога Армана Жана дю Плессі, кардинала Рішельє, котрий пропонував їм вибір між безоглядним служінням йому і Бастілією, за якою маячив ешафот.

Чи ж треба говорити, що ці відвідувачі без сумніву віддавали перевагу шпазі в руці на славу кардинала і Франції, ніж петлі на шиї за порушення королівського указу.

І от одним із таких відвідувачів, котрому випало зробити подібний вибір, був і самовпевнений юнак, що здобув славу незвичайного дуелянта, Савіньєн Сірано де Бержерак. “Шалений гасконець”, який гордо пройшов крізь натовп гвардійців у приймальні кардинала. Проте ніхто не зважився покепкувати з його носа, бо Сірано неодмінно відповів би дошкульним слівцем, за яке його викликали б на поєдинок. А результат поєдинку був наперед усім відомий.

Мазаріні вважав: запрошений ним цього разу бретер стане вельми корисним, скажімо, в роті гасконців мсьє де Карбон де Кастель-Жалу, яка може гідно протистояти не так ворожим Франції загонам іспанців чи англійців, як мушкетерам капітана де Тревіля.

Знав про це і кардинал Рішельє, якому перевалило за п’ятдесят, але який був ще доволі міцним і бадьорим, сповненим енергії й властолюбства.

Сірано де Бержерак стояв перед всесильним кардиналом, оглядаючи оздоблення його кабінету, що скоріше належав ученому, аніж державному діячеві, і відчував на собі допитливий погляд його превелебності, зодягненого в кардинальську мантію. Обличчя першого міністра Франції ще зберігало колишню вроду, а підкручені вуса і гостра борідка підтверджували його вольовий характер воїна. На грудях красувався золотий ланцюг із хрестом.

— Мсьє, — почав кардинал, опустивши очі, — мені прикро нагадувати вам, що порушників указу короля, який заборонив дуелі, чекає місце в Бастілії.

— Воля короля і вашого преосвященства для тих, хто готовий віддати життя за Францію, священна.

— А чи не краще віддати його на полі брані, ніж на ешафоті, сину мій? Будьмо відвертими. Скільки ви провели дуелей?

— Сто, монсеньйоре, — втрутився в розмову Мазаріні, котрий непомітно з’явився в кабінеті.

— Сто? — перепитав кардинал, блиснувши очима, що жахали багатьох, але тільки не Сірано.

— На моєму рахунку немає жодного виклику на поєдинок, ваша превелебність, — гордо й незалежно сказав Бержерак.

— Як? Перед отцем церкви і першим міністром короля ви стверджуєте, що жодного разу нікого не викликали на дуель?

— Так, ваша світлість!

— Але ви брали участь у поєдинках, порушивши цим волю короля!

— Хіба його величності більше подобаються боягузи, які тікають від суперника і заплямовують дворянську честь? — замість відповіді бадьоро спитав Сірано.

— Не суперечу, мсьє де Бержерак. Дворянська честь дорога королеві, як і мені, його слузі. А у вас, мені здається, завидна репутація щодо захисту честі. Та й на слово ви гострі, в цьому я переконався, поставивши вам кілька запитань на випускних екзаменах у колежі де Бове.

— Я готовий служити Франції всім, на що здатен, якщо ви цього забажаєте, ваша превелебність.

— Кому, кому служити? — насупився кардинал. Він звик чути про готовність служити йому чи хоч би королю.

— Франції, ваша превелебність!

— Франції? Це похвально, — невдоволено зауважив кардинал. — Але служити треба й церкві, в ім’я якої десятиліттями ллється кров вірян.

— Я готовий стояти з ними поруч, поки мислю й існую.

— Якщо не помиляюся, це слово філософа Декарта?

— Так, ваша превелебність. Декарт вважає, що світ пізнається через наші почуття і душа людини в поєднанні з її тілом дає змогу набути здатності мислити, а отже, й існувати.

— Чи не здається вам, юначе, що наша свята віра вчить нас іншого?

— На думку Декарта, сліпа віра — сліпа, а він своїм ученням допомагає людям прозріти.

— І ви дотримуєтеся цього псевдовчення?

— Не повністю, ваша превелебність, бо Декарт не пояснює всього розмаїття світу, однак я сповнений поваги до цього титана мислі.

— А чи знаєте ви, що святий престол засудив його твори?

— Я не найсвятіший пастир, щоб засуджувати Декарта, ваша превелебність, але поважати його вважаю за честь.

— Вважаєте за честь?

— Як і його попередника Томмазо Кампанеллу, котрий, шануючи бога, вчить людей жити справедливо і чесно.

— Чи не “Місто Сонця” ранило вашу буйну голову, яку ви готові покласти за Францію?

— За Францію і за свої переконання, ваша світлість.

— Чи не хочете ви також сказати, що переконані в своїй готовності захищати невгодного папі Декарта або Кампанеллу, засудженого за єресь на довічне ув’язнення?

— Я готовий однаковою мірою захищати переконання обох цих мислителів, як і свої власні.

— Тоді вам корисно буде дізнатися, сину мій, що на підставі булли святого папи римського, який заборонив єретичні книги Декарта, ці твори буде спалено сьогодні вночі у присутності істинних католиків поблизу Нельської башти.

— Це