Зруйновані зорі - Олег Євгенович Авраменко
— Особливо міністр транспорту, — одразу здогадався месьє Карно й скрушно похитав головою. — У моєму уряді квітне й буяє кумівство!
— Непотизм є скрізь, — зауважила мадам Петі. — І добре, якби він обмежувався лише такими невинними проявами. Однак повернімося до мадемуазель Леблан. З огляду на всі обставини я не бачу жодних перешкод для її зарахування на військову службу у званні мічмана.
Прем’єр-міністр голосно закашлявся. Батько з дядьком Клодом ввічливо посміхнулися. Я ж від подиву перестала дихати. Зате адмірал Дюбарі був сама незворушність.
— Боюсь, мадам, у нас виникло невелике термінолоґічне непорозуміння, — промовив Поль Карно, вгамувавши свій кашель. — Вам, мабуть, відомо, що чотири роки тому ми відновили систему звань, яка існувала в Земній Конфедерації у довоєнний час?
— Так, знаю. І мені скаржилися, що це викликає чимало плутанини.
— Ще б пак! — пробурчав Дюбарі. — Наші лейтенанти досі не можуть змиритися з тим, що мусять вітати земних молодших лейтенантів як старших за званням. А з появою чину коммодора, який не має у нас відповідника, багато ґаллійських адміралів незадоволені тим, що носять на одну зірку менше, ніж рівні їм за ранґом земні адмірали.
— То додайте собі зайву зірочку, та й усе, — знизав плечима Карно. — Ви, військові, — справжнісінькі діти. Що ж до нашої системи звань, то ми просто дотримуємося традицій. А традиції, особливо земні, треба відроджувати й плекати, незважаючи на можливу плутанину. І, до речі, першими цю плутанину спричинили ще наші предки, батьки-засновники Терри-Ґаллії, коли запровадили флотські звання капітан-лейтенанта і старшого лейтенанта. У результаті мічмани опинилися „за бортом“, перетворившись на підофіцерів, прапорщиків. У нас же, на Землі, прапорщики називаються ворент-офіцерами, а мічманський чин відповідає ґаллійському лейтенантові.
— Ага, тепер зрозуміло, — сказала мадам Петі й пильно подивилася на мене. — Схоже, що через свою необізнаність я подарувала юній леді марні надії. Перепрошую, мадемуазель, але з мічманом вам доведеться зачекати.
— Навіщо ж чекати? — несподівано заступився за мене Дюбарі. — По-моєму, ви запропонували слушну ідею. Сім років тому кадет Леблан одноосібно зуміла привести корабель до Магаварші, здійснила на шатлі посадку на планету й вступила в контакт з тамтешнім підпіллям, виконавши тим самим завдання, покладене на загиблий екіпаж. Потім вона брала участь у битві за Сонячну систему й проявила себе якнайліпшим чином. Коли все закінчилося, ми вручили їй медаль „За доблесть“ і відправили назад у школу. Без сумніву, ми вчинили правильно — дівчині потрібно було отримати нормальну освіту. Зараз вона вже доросла, має практичний досвід і теоретичні знання. Особисто я вважаю, що кадет Леблан цілком заслуговує на молодший лейтенантський чин.
Я знову затамувала подих. О небо, невже вийде?! Невже я стану повноцінним офіцером, а не якимось там прапорщиком?…
Поль Карно і Жаклін Петі перезирнулися.
— А чом би й ні, — підсумувала пані президент.
— Справді, — погодився пан голова. — На одного мічмана більше, на одного менше… Ну що ж, мадемуазель, хай буде так. Відсьогодні ви призиваєтеся на дійсну службу до Військово-Космічних Сил Земної Конфедерації з присвоєнням вам звання мічмана.
На радощах я ладна була заверещати й заплескати в долоні. Мені закортіло кинутися на шию месьє Карно, або адміралу Дюбарі, який наполіг на цьому рішенні, або ж мадам Петі, чия помилка й призвела до мого призначення…
Певна річ, я так не вчинила — це ж бо зовсім не личило дорослій дівчині, та ще й офіцерові. А поки я сиділа, мов паралізована, і гарячково збиралася з думками, щоб гідно відповісти своєму верховному головнокомандувачу, прем’єр-міністр заговорив знову:
— А зараз щодо вашого місця служби, капітане Матусевич і мічмане Леблан. Ми вважаємо, що вам, як і фреґат-капітану Прентан, якнайбільше підійде Управління Спеціальних Операцій при Об’єднаному Комітеті Начальників Штабів. Це найзручніше для вас оточення. Співробітники УСО постійно мають справу з державними таємницями, всі в обов’язковому порядку проходять психообробку, тож ви нічим не вирізнятиметеся серед них.
Поль Карно замовк, явно чекаючи реакції на свої слова. Батько згідно кивнув:
— Так, сер. Мабуть, це найоптимальніший варіант.
— У нас є й інша пропозиція, — сказала мадам Петі. — Можливо, привабливіша для вас. У найближчій до нас ґалактиці М31, що відома як Туманність Андромеди, працює кілька наших дослідницьких ґруп. Якщо забажаєте, ми відправимо вас туди; але ви мусите мати на увазі, що це означатиме для вас тривалу ізоляцію від решти світу. Ви зможете повернутися назад лише після закінчення активної фази війни — себто, коли буде звільнена остання людська планета. А це може затягтися на багато років.
Я побачила, як у батька загорілися очі. Та й мені, зізнатися, перехопило подих. Бути серед першопроходців іншої ґалактики — далекої, чужої, ще зовсім нерозвіданої, яка, напевно, таїть чимало загадок. Крок за кроком вивчати новий світ, навмання здійснювати „затяжні стрибки“, прокладаючи міжзоряні траси, досліджувати зорі, які можуть мати придатні для життя планети — в нашій Ґалактиці таких систем, що відповідають критерію Лопеса-Слуцького, виявилося понад два мільйони, і для їх перевірки знадобилося майже тисячоліття. А в Туманності Андромеди їх ще більше, бо й сама вона більша за нашу Ґалактику, ми лише започаткуємо освоєння нового життєвого простору для людства — простору вільного від чужинців… Хоча чому вільного? Адже й там можуть бути інші розумні раси. Існують же вони тут — вісім у самій Ґалактиці й одна, ґлісари, в Малій Маґеллановій Хмарі. Але в будь-якому разі ми не повторимо помилки наших предків, не допомагатимемо тамтешнім Чужим досягти зірок. Хай собі живуть на своїх планетах і навіть не мріють про космос. Нам вистачить і тутешніх чужинців…
Батько подивився на мене, а я — на нього. Я зрозуміла, про що він думав, а він зрозумів, що я згодна з ним.
