Зруйновані зорі - Олег Євгенович Авраменко
Коли президентський секретар приніс до вітальні тацю з чаєм та бісквітами і мовчки вийшов, прем’єр-міністр Карно, зручно влаштувавшись у кріслі, заговорив:
— Передовсім змалюю наше бачення ситуації. Ретельно розібравши весь хід вашої тодішньої розмови, ми встановили, що адмірал Брісо не виказав вам жодних інших секретів, окрім того, що нам відомий шлях до інших ґалактик. Це також важлива таємниця, розголошення якої наразі вкрай небажане. Найменше за цих обставин нас непокоїть, що про неї дізнаються Чужі. Ці відомості нічим їм не допоможуть, а лише примусять ще більше нас боятися. А от що справді є небезпечним, то це розповсюдження такої інформації серед людей. Зараз наша економіка працює на війну, головна наша мета — звільнення людських світів, що досі перебувають під владою чужинців, і поки ми не можемо дозволити собі такі масштабні проекти, як освоєння інших ґалактик. А тим часом значна частина громадян звільнених планет досі живуть зі страхом перед чужинцями і не почуваються в безпеці навіть за надійно заблокованими дром-зонами. Вони звикли не боротися з небезпекою, а уникати її. — Поль Карно зробив паузу і глянув на батька. — Особисто вас це не стосується, месьє Матусевич, але багатьох магаваршців — безумовно. Даруйте, якщо мої слова образили вас.
— Усе гаразд, сер, — незворушно відповів батько. — Якщо ваші слова й зачепили мене, то лише тому, що це — гірка правда. І, здається, я розумію, до чого ви ведете. Щойно стане відомо про доступність для нас інших ґалактик, багато людей захочуть туди переселитися. Кинути все нажите, почати з чистого аркуша, терпіти тяготи й невлаштованість життя першопоселенців, аби лишень опинитися подалі від Чужих.
— Ваша правда, капітане, — кивнув прем’єр-міністр. — А ми, як демократично обрані уряди, не зможемо опиратися волі значної частини наших співгромадян. А якщо навіть чинитимемо опір, то на наступних виборах до влади прийдуть ті, хто пообіцяє почати масову колонізацію сусідніх ґалактик. В результаті доведеться істотно скоротити військові витрати, і звільнення одинадцяти планет, де ще й досі скніють у неволі дев’ять мільярдів наших побратимів, затягнеться на кілька десятиліть. Ми не можемо, ми не маємо права цього допустити.
— Я цілковито згоден з вами, сер. І певен, що моя донька такої ж думки.
Про всяк випадок я енерґійно кивнула.
— Але боюся, що однієї нашої обіцянки мовчати для вас буде замало.
— Власне, цього нам вистачить, — запевнила мадам Петі. — Цілком. До того ж ви не маєте жодних вагомих доказів, а ймовірність того, що вам повірять на слово, мізерно мала. Проте є розумне прислів’я: береженого Бог береже. Тому ми пропонуємо вам пройти певну психообробку. Це не глибинне кодування, ні. Це таке саме блокування, яке проходили ми з паном головою, обидва присутні тут адмірали, а також чимало урядовців і військових, що мають справу з секретною інформацією. Втручання у ваш мозок буде мінімальним, воно зачепить лише певні асоціативні зв’язки й жодною мірою не вплине на ваші розумові здібності. Останнє можу вам ґарантувати на всі сто відсотків — знаю по собі.
„Ах, які ми чемні!“ — дещо роздратовано подумала я. — „Треба ж: ми пропонуємо. Можна подумати, що ми маємо вибір. Сказала б просто: ‘це необхідно’ або ‘ми так вирішили’. Але ж ні — вони пропонують. А відмова не приймається…“
Батько, мабуть, думав так само. Він усе зрозумів, тому не став зі мною радитися, а коротко відповів:
— Так, мем, ми згодні.
— Тільки тут є одна проблема, — знову втрутився в розмову месьє Карно, — яка суттєво зачіпає інтереси мадемуазель Леблан. Боюсь, тепер вона не зможе приступити до занять у військово-космічній академії.
Ого! Це вже кепсько. Це дуже-дуже погано…
— Але чому? — запитала я.
— Бо при першому ж загальному медичному огляді, які в Анаполісі проводять щосеместру, ваше блокування буде виявлено. Довкола цього, звісно, виникне нездоровий ажіотаж. Я, втім, можу розпорядитися, щоб ви проходили планові медогляди не в академії, а при Ґенеральному Штабі, але тоді ваше начальство зацікавиться, з якого дива для вас зроблено виняток. — Прем’єр-міністр розвів руками. — Мені шкода, мадемуазель, але Анаполіс для вас закритий. Як і всі інші військові академії й коледжі.
— І що ж робити? — засмутилася я.
— Теж мені траґедія! — озвався адмірал Дюбарі, який досі мовчав. — Я, наприклад, ні в яких академіях не навчався, а пішов на службу рядовим… Гм-м. Хоча потім, звичайно, вступив на офіцерські курси.
— Ну, в нашому випадку це не пройде, — сказав Поль Карно. — Рядовий чи сержант з таким психоблоком приверне до себе не менше уваги, ніж курсант. Якщо мадемуазель Леблан цілковито певна в рішенні пов’язати своє життя з військовим флотом, то спеціальним розпорядженням я можу зарахувати її на службу з присвоєнням підофіцерського звання. Думаю, для цього вона має достатню кваліфікацію. — Він перевів погляд на мене. — Як мені відомо, ви проходили не лише стандартну шкільну проґраму, а й цілу низку факультативних курсів.
— Так, пане голово, — підтвердила я, миттю підбадьорившись. Що ж, мої справи виявилися не такі вже й кепські. — За останні п’ять років я вивчила всі теоретичні дисципліни, необхідні для пілота-навіґатора. Пройшла кілька практичних курсів включно із застосуванням будь-яких видів індивідуальної зброї. З усіх обов’язкових і факультативних предметів, окрім військової історії, маю вищий бал.
— А що з історією? — поцікавилася пані президент.
— На контрольних тестах я один раз помилилася. Переплутала ґенерала Гранта з ґенералом Лі.
Губи мадам Петі легенько всміхнулися.
— Якщо чесно, то я не можу пригадати, хто з них на якому боці воював.
— А ще, — квапливо додала я, — багато займалася на віртуальних тренажерах.
— На любительських? — запитав Дюбарі.
— Ні, сер, на професійних, під контролем інструкторів. Я пройшла затверджену урядом проґраму підготовки
