Білий замок на Чорній скелі - Костянтин Матвієнко

— Стій, падлюка! Кинь торбу! — гукнув Нод. — Хапайте злодія! — як міг голосно кричав він, сподіваючись, скоріше, злякати шпанюка, щоб той облишив наплічник, ніж що той крик хтось почує.

Утікач справді на мить зупинився, але тут-таки чимдуж дременув далі і зник із виду. Вискочивши на уступ, Нод побачив, що викрадача на стежині попід платанами наздоганяє Кинав. За ним далеко позаду біг Рамир. Нод устиг зауважити нераціональність поведінки злодія — замість тікати у гай, той біг стежиною на узліссі. Кинав зміг збити крадія з ніг, але з кущів тому на підмогу раптом вискочили троє доросліших юнаків — засідка! Нод з усіх сил побіг до місця нерівної бійки, що вмить вибухнула між Кинавом та злодіями. Рамир добіг першим. Одного з нападників йому вдалося ударом у щелепу ненадовго вивести з ладу, та шанюк-викрадач упав Рамирові ззаду у ноги. Перечепившись, борець гепнувся на спину, і двоє миттю накинулися на нього. Викрадач і той, кому Рамир зацідив по писку, узялися гамселити Кинава. Наплічник валявся поруч у траві.

Нод не любив бійок — у Академії надавав перевагу вправам зі стрільби і з ножами. Добігши до веремії, він на мить розгубився, але побачивши, як Рамира забивають ногами, вхопив дрючок, який трапився під руку, і з криком: «Повбиваю, покидьки довбані!» — кинувся до них.

— О! І цей намалювався, — зареготав здоровань, який, вочевидь, був у банді за старшого, вишкірившись на босого, у мокрих плавках Нода. — Ну, підходь, — говорячи, він ні на мить не зводив очей з палиці. — Давай, удар мене...

Нод лише на секунду затримався із замахом, та цього вистачило — той самий недоліток, так само підкравшись ззаду, вдарив його під коліна. Нод упав, проте, згрупувавшись, перекинувся через голову і опинився на наплічнику. Кинав з розвороту вдарив здорованя ногою, вдало поціливши під дих. Злодюга зігнувся, а тоді впав поряд із Нодом. Рамирові вдалося, лежачи на спині, поцілити ногою у пах одного з тих, хто його бив. Злодюга заверещав на увесь берег, але на ногах устояв. Рамир підскочив та, схопивши випущену Нодом палицю, почав вимахувати нею навсібіч, відтісняючи ще одного гопника.

Банда не хотіла розлучитися зі своєю здобиччю — варто було Нодові підвестися, як здоровило, лежачи, вхопив наплічник. Нод схопив його з іншого боку. Бандюга мав перевагу, бо тримав за лямку, а Нод — за видовжену зовнішню кишеню, яку зазвичай використовував для пляшки води. Здоровань, підводячись, різко смикнув, кишеня відірвалася, і з порваного наплічника вилетіло кілька предметів. Бандит знову опинився у траві, отримавши по пиці випущеним Нодом наплічником. Поміж інших речей, що випали з мішка, зблиснув титановий футляр. Нод устиг витягнути з нього кортик, відстрелити одним натисканням блискучі піхви та, цього разу без вагань, відпрацьованим до автоматизму прийомом полоснути бандюка по руці. Той відсмикнув її і таки звівся на ноги. На мить запанувала тиша — зброя у руці парубка і блискавичний прийом справили однакове враження і на нападників, і на Рамира з Кинавом. З-за повороту стежини почулося кілька чоловічих голосів — то рибалки йшли до човнів, щоб вийти у море по високій воді. Банда миттю розчинилася між деревами.

— Сховай це! — майже пошепки сказав Рамир, вказавши на кортик.

— У кущі, мерщій! — так само тихо мовив Кинав, притискаючи лівицею ребра.

«Мабуть, йому добряче натовкли», — майнула у Нода думка. Він гамузом вкинув футляр, піхви та кинджал у наплічник і, не гаючись, приєднався до нових товаришів. Сховалися вони у тій самій засідці, де перед тим чаїлися злодії. Виявилося, що її обладнано сумлінно — зі стежки їх годі було побачити. Рибалки, дійшовши до місця, де щойно точилася сутичка, на деякий час зупинилися, розглядаючи прим'яту траву та перемовляючись про щойно почуті крики, однак прилив прибував, тож бригадир наказав не баритися.

— А ти, виявляється, ще той зарізяка, — Рамир проігнорував щиру Нодову спробу подякувати за порятунок.

— Та й небезпечний ти тип! — широко усміхнувся й Кинав.

— Звідки такого файного ножика узяв? — поцікавився борець. — Коштовна річ!

— Брехати не хочу, а сказати правди не можу! — відрубав курсант. — Можете здати мене ментам за зберігання холодної зброї.

— А як не здамо, то спільниками будемо, — з того, як Кинав вимовив ці слова, важко було збагнути, чи говорить він жартома. — І про це теж не можна розповідати? — він витяг з-під притуленої до ребер лівої руки сувій із заповітом герцога Азборана, встромлений у рубінову каблучку. — Випав, коли твій рюкзак порвався, я й підібрав. Тримай, коли ти такий увесь із себе таємничий, — студент простягнув згорток Нодові.

— Яка каблучка! — у захваті вимовив Рамир, розглядаючи перстень з рубіном. — Дай приміряти.

— Візьми, — Нод вийняв сувій та знехотя подав перстень.

— Правда ж, мені пасує? — Рамир милувався видовженим густо-червоним каменем на вказівному пальці.

— Уявляєш, він, як дівка, коштовностями з дитинства цікавиться, — засміявся Кинав, якого ще трохи трусило після бійки. — Спортивною боротьбою займається, будь-який двигун може полагодити, і на тобі — блискучі цяцьки усілякі любить.

— Я люблю не носити коштовності (ну, хіба інколи), а більше розглядати, — Рамир вдивлявся у глибину каменя, ловлячи ним проміння, а тоді зняв перстень із вказівного пальця та вдягнув на великий правої руки.

— Як гадаєте, ці покидьки не донесуть на мене за кортик? — запитав Нод, киваючи у бік, де зникли нападники.

— Ні, хоча поголос піде. Тобі тут довго лишатися не можна. Як не бандити, то раніше чи пізніше менти присікаються.

— А вам?

— Та й ми знайшли зайвих пригод на свої голови, — визнав Кинав. — Проте на пляж ще зможемо сьогодні сходити, бо раніше вечора, коли люди посходяться до таверни, про напад навряд чи хто дізнається.

— Знаєш, Ноде, — долучився Рамир, — під час приливу пірнати можна прямо з уступу, а у відлив ти даремно поліз у воду — це небезпечно. Тут є холодна донна течія, яка може затягти та віднести у відкрите море аж до Горіхового потоку.

— Замість пляжу в мене є інша пропозиція, — наважився Нод. — Покажу вам дещо — не пошкодуєте. Ходімо.

— Куди? — недовірливо запитав Рамир.

— Побачите.

— Гаразд, — погодився за обох Кинав. — Лишень наші сумки заберемо. Ми їх он за тим