Білий замок на Чорній скелі - Костянтин Матвієнко
— А я заберу одяг із пляжу, — відказав Нод, поглянувши на свої збиті пальці на ногах та розірвані плавки, що ледь трималися на розтягнутій резинці.
До старої садиби Кунстадів дістатися вдалося до початку дощу. Допоки йшли порожнім цієї пори селищем, Рамир сховав перстень до кишені, а у дворі знову вдягнув на великий палець. Перші краплини впали, коли Нод саме знімав замок. Кинав сказав, що має на хвильку забігти за хлів — відлити. Рамир тим часом, знову знімаючи перстень та простягаючи його Нодові, раптом сказав:
— Філігранна копія!
— Що ти маєш на увазі?
— Це копія знаменитого персня Азборанів. Чув про таких?
Нод аж ключ впустив з несподіванки, але опанувавши себе, запитав:
— Звідки ти це узяв?
— Читав. І малюнки бачив. Я направду цікавлюся історичними коштовностями. Про рубін Азборанів у довідниках пишуть, що він світиться рівним червоним світлом, однак коли піймати ним сонячне проміння, всередині каменя можна побачити ідеально круглу біло-золоту цятку. У твоєму персні так само. До речі, його слід було носити саме на великому пальці правої руки. Цей перстень відповідає усім описам та малюнкам — точнісінька копія історичного, того, який належав Азборанам. Це вимерла, точніше, знищена родина у Ланодському королівстві...
Нода дуже збентежили ці слова Рамира. Перше, що спадало на думку: ну, не може звичайний студент політехнічного, та ще й сільський родом, мати такі знання з історії династій та реліквій, що їм належали. З іншого боку — яким чином контррозвідка могла б так бездоганно і швидко підіслати до нього свого агента, а може, й двох? Бо Кинав поводився цілком злагоджено із Рамиром. Та й навіщо контррозвідці розробляти таку складну операцію? Якщо вона знає про спадок Азборанів, то може просто заарештувати його та Юса, і край. Але буває ж такий талан, коли доля підкидає у потрібний момент саме найнеобхідніший тобі випадок, як от, наприклад, ця зустріч з Рамиром та Кинавом! Може, це і є шанс на успішну втечу за кордон? Ці думки щільним вихором промчали у голові Нода. Відкинувши сумніви, він відповів:
— Я знаю, Рамире, хто такі герцоги Азборани. Ходімо до хати, є розмова.
Коли Кинав увійшов до кухні, Рамир уже дочитував заповіт останнього відомого історії герцога Нода Азборана.
— Отже, перстень — не підробка, — меланхолійно мовив борець, віддаючи аркуш Кинаву.
— А ти, Ноде, де це узяв? — дочитавши заповіт, запитав бігун. — До речі, ти, виявляється, тезка останнього Азборана.
— Не останнього...
4. Бордель на заводі
Свою оповідь герцог почав з родинної традиції Азборанів називати спадкоємців титулу ім'ям Нод. Кинав дістав із сумки наїдки, приготовані для пляжу, Рамир запропонував пива, але Нод попередив, що на них чекає ще трохи фізичної роботи, і після неї пиво смакуватиме краще. До кінця перекусу обидва студенти вже не мали сумнівів, що онук знаменитого генерала справді є нащадком ланодського аристократичного роду.
— От дивно, що в нас із Ланодом майже одна мова, — сказав Кинав, кивнувши на заповіт, який лежав на столі — Чому так?
— Хіба не знаєш? — здивувався Рамир. — Республіка колись була частиною Ланоду. Звалася вона герцогством Тіапулатським за назвою нашої столиці. Але трохи більше трьох сторіч тому сталася Революція Славетних Трударів. Скориставшись із того, що Імперія у черговий раз намагалася поглинути Ланод, двоє волоцюг підняли повстання селян та рибалок, які були невдоволені зависокими податками та рекрутськими наборами.
— А чому про це на уроках історії не розповідали і в енциклопедіях не пишуть? — запитав Нод. — Я нещодавно читав «Історію Ланоду», але такого не пригадую.
— Бо дуумвірам вигідно, щоб населення вважало, що до того, як Республіка відокремилася від Ланоду, люди тут жили мало не первісним життям, — пояснив Рамир. — І все, що створене у нашій країні, виникло лише завдяки «найсправедливішому на Деолі суспільному ладу та невтомному піклуванню дуумвірів про народ». Тому під час революції було знищено пам'ятки, храми, бібліотеки, театри, навіть зоопарки.
— А ти про це звідки знаєш? — Нод прочинив двері, що вели до комори. — Ходіть сюди.
— Батько розповідав, — відповів Рамир, озираючи дивний льох з нішами. — Він вчителював у нашій школі. Так от, коли він був студентом, один старий викладач потай розповів йому, що наша справжня історія до дуумвірів була інакшою, ніж її нинішня офіційна версія. Пізніше того викладача відправили до концтабору.
— Щось мені підказує, що не любить твій татусь нашої Республіки, — припустив Нод.
— Не любив, — зітхнув борець. — Помер він взимку. Від інсульту. А мама ще раніше....
— Вибач, я не знав, — ніяково пробурмотів банальність Нод.
— У нашій хаті тепер молодша мамина сестра порядкує зі свої чоловіком, — похнюпився Рамир. — Дітей у них троє підростає. А ти Республіку любиш? — він змінив важку тему.
— Зараз дізнаєшся, — плеснув його по плечу Нод. — Допоможіть мені з цим камінням...
Маскувальну купу каміння утрьох вони розібрали швидко. Нод показав Рамиру та Кинаву потайний вихід до моря та причал у печері. Це викликало непідробне захоплення обох студентів.
Перед тим, як знову зачинити лаз до моря, Нод склав до свого порваного наплічника сувій заповіту, кортик, облігації, списки рахунків і згорток з ключами від сейфів. Щільно перев'язавши наплічник лямками, сховав його під однією з горішніх сходинок, де було найменше вологи — не хотів більше ризикувати, тримаючи цінності при собі. Інші свої речі склав у пляжну торбу, позичену Кинавом.
Вже у хаті Нод розповів друзям, що роздумує про втечу з Республіки у Гирлон, а далі у Ланод, і вони, влаштувавшись на веранді, почали обговорення плану. Тут і пиво згодилося — воно саме охолодилося у ковбані під водоспадом, куди його здогадався заздалегідь покласти Кинав. Рамир підтримав ідею втечі мало не з перших фраз Нода. Він одразу сказав, що дуже мріє побачити світ — інші краї, інакших людей, дива природи та архітектури. А ще зізнався, що уявляє себе учасником придворних інтриг та запаморочливих любовних походеньок. Нода він вже бачив королем Ланоду, а себе та Кинава — мало не його міністрами. Що то пляшка пива для молодого організму!
Скніти у Республіці без жодних шансів на цікаве життя після почутого щойно від Нода зовсім не хотілося й Кинаву, проте він був розсудливіший та обережніший —
