Привид іде по землі - Олександр Павлович Бердник

Людина!.. Вона народжується на світ з відкритими очима. Людина покликана розгадати велику мудрість світу, пізнати смисл свого народження, розвивати священні знання предків далі, до безконечності. А замість цього — нікчемний, міщанський практицизм, життя, позбавлене мети або прикрашене примарними ідеями. О боже! Яка ганьба! Очі твої, людино, вбирають в себе не мудрість, не великий смисл існування, вони стають схожими на згаслі світильники, а душа сповнюється холодом, брудом, мерзенністю. Що ж можна вимагати від такої людини, коли світ від самого народження закрив її очі покривалом облуди?

Алессандро нетерпляче заворушився в кріслі, важко зітхнув. Чи не його має на увазі професор? Все це вірно — життя, умови, люди штовхнули Лосса на дорогу злочинів. Але чому вчений так далеко залазить? Він, напевне, забув, про що почав.

Тенк різко повернувся до Лосса.

— Ви, звичайно, вважаєте, що я ухилився від теми?

— Ні, ні, — поквапливо відповів Алессандро.

— Не заперечуйте — бачу… Але це не так, я не ухилився. Ну, трохи розпатякався, але вів до одного й того ж. Треба розширити для людини можливості пізнання світу. Розширити ту вузеньку смугу, яку вам залишила природа. Я ще з дитинства думав над цим. А юнаком почав серйозно готуватися до боротьби з природою… Отже я розповім вам про свій винахід, про свою роботу. Вважаю, що не помилюсь, коли скажу: мій винахід возвеличить людину!

Алессандро весь перетворився на увагу. Зараз почнеться головне. Що ж саме? Згораючи від нетерпіння, Лосс слідкував очима за професором. А той, похитуючись на ногах, стояв біля вікна, задумливо дивлячись на молодик, який саме виходив на небосхил над садом. Тенк ніби вагався — говорити чи не говорити.

Та ось професор повернувся до Лосса й знову тихо заговорив:

— Я почав із проникнення в тверду речовину… Ви розумієте, про що йдеться? Не про те, щоб речовина розступалася перед нами, як, скажімо, повітря або рідина. Ні. Я думав над тим, щоб тверде проходило крізь тверде, не взаємодіючи між собою. Теоретично це було нескладним. Що таке тверда речовина? Це агрегатні скупчення елементарних часток матерії, де через температурні та інші умови атоми займають більш-менш стале положення. Молекулярно-кристалічна структура твердої речовини відносно незмінна й компактна. Відштовхувальна сила електростатичних полів атома створює ефект непроникливості, твердості. Крім того, в цьому ж плані діють сили молекулярного та ядерного зчеплення… Але фактично елементарні частки, з яких складаються атоми й молекули тіла, знаходяться одна від одної на величезних відстанях: між ними такі ж простори пустоти, як між планетами.

Отже, треба було виконати основне завдання — ліквідувати відштовхувальну силу електростатичних полів атома. Довгі роки пошуків, невдач, розчарувань… навіть зневіри. Так, так. Було всього. Нарешті, недавно прийшов перший успіх.

Алессандро подався вперед.

— Ви хочете сказати, що винайшли…

— Так, — жваво підхопив професор. — Я винайшов радоній — препарат, за допомогою якого можна проникати в тверду речовину. Певною кількістю радонію треба покрити будь-який предмет, і тоді він уже змінює свої властивості по відношенню до звичайної речовини. При наближенні піддослідної речовини до звичайної їхні атоми, вірніше поля атомів, взаємно нейтралізуються, й елементарні частки вільно проходять в своєрідних “міжзоряних” просторах матерії… Препарат діє тільки на певну кількість матерії. Я вирахував, скільки потрібно вживати радонію на кожен кілограм… Два міліграми. Отже, якщо, наприклад, людина важить з одягом сто кілограмів, то, щоб зробити її проникливою, треба вжити двісті міліграмів радонію.

Подумайте, які можливості відкриваються перед людьми, якщо використати такі незвичайні якості препарату. Проникливі машини, які проходять майже до центра Землі, ракети, які не бояться зустрічі з метеорами, добування корисних копалин із будь-яких глибин…

— Так ось про що мріяв Моріс? — вихопилося в Алессандро. — Він мені розповідав про те саме в тюрмі.

— Так, так, — згодився вчений. — Він знав про це. Навіть більше того, він перший випробував препарат.

— Значить, — схвильовано прошепотів Лосс, — він тоді вийшов із тюрми за допомогою радонію?

— Вірно.

— Я так і думав… Правда, іноді мені здавалося, що Моріс жартував. Такі незвичайні ідеї…

— Як бачите, це не жарт. Але я вам скажу більше — радоній не годиться для вищезгаданих цілей.

— Як не годиться? — розгубився Алессандро. — Ви смієтеся паді мною?

— Ні, ні. Я говорю цілком серйозно. Справа в тому, що прониклива людина такого типу не зможе діяти. Справді, подумайте… Барабанні перетинки людини не будуть коливатися від звуків, бо частки повітря вільно проходитимуть крізь молекули вуха. Значить, людина стане глухою. Язик не зможе викликати коливань повітря. Отже, людина стане німою… Людина не зможе їсти, їй важко буде дихати. Крім того, на неї впливатиме тяжіння землі, й вона, незважаючи на деяку відштовхувальну силу ядерних полів, неминуче провалиться в ґрунт… Коротше, така людина загине.

— А як же Потр? Він же…

— Я поясню. Моріс був проникливим усього кілька хвилин. Це був великий ризик, на який міг піти тільки вчений. Він ледве не загинув. Я зразу ж повернув йому нормальний стан.

— Значить, ваш винахід — тільки теоретичне досягнення? — розчаровано сказав Алессандро.

— Ні, — жваво заперечив професор. — Ви не дослухали до кінця. Я не зупинився на цьому. Я пішов далі.

Тенк тихо засміявся в темряві. Було чутно, як він потер долоні.

— Я все-таки досяг свого… І знаєте як? О, навіть не догадаєтесь. Я почав шукати таку формулу препарату, яка б змінювала мікроструктуру простору. Не розумієте? А це дуже просто. Я завжди вірив у багатомірність простору. Мої думки стверджувались і теорією відносності й численними дослідами світових учених. Ви, напевне, читали статті про так зване зникнення часток, або виникнення їх із нічого. На таких роботах паразитують містики й шарлатани від науки. Але я вважав і вважаю, що нічого містичного нема в явищах зникнення часток або їх виникнення. Що тут? Крах закону збереження