Поєдинок на астероїдi - Олександр Павлович Бердник
Навколо снувала юрба космонавтiв та проводжаючих. Назустрiч Гаррi з диспетчерського пункту вийшов огрядний сивий чоловiк — начальник експедицiї.
— Мiстер Бор, — окликнув вiн, — негайно займайте своє мiсце, бо через пiвгодини вилiтаємо!..
— Гаразд! — вiдповiв Гаррi.
Начальник попрямував до одного з ракетних апаратiв.
Бор повернувся до Елiзабет, мовчки притиснув її до грудей. Вона, сховавши в його пiджак заплаканi очi, мовчала, схлипуючи. Потiм, нарештi, перемогла себе, пiдняла погляд догори.
— Жди! — сказав Гаррi, поцiлувавши її в чорнi заплаканi очi. — До щасливої зустрiчi!..
Вiн побiг до ракети, а Елiзабет здавалося, що то вiдiрвався у неї шматок серця.
Зачинилися дверцi в ракетi. Проводжаючi вiдiйшли. Велетенський снаряд, гримлячи дюзами, пiдскочив у повiтря i, обдавши гарячим подихом людей, з кожною секундою зменшуючись, зник мiж хмарами…
Волосся, пишно розсипане по плечах Елiзабет, звихрилося i знову впало… I все!.. I бiльше нiчого нема!..
…Пiлот, вивiвши ракету в мiжпланетний простiр, виключив двигун. Тепер все зроблять автомати. Незабаром апарат буде бiля пояса астероїдiв, де експедицiя розпочинатиме роботу.
Гаррi, вiдстебнувшись вiд крiсла, пiдiйшов до iлюмiнатора, милувався зоряним краєвидом. Поряд з ним зупинився Генрi Скеч, теж космофiзик, який мусив разом з Гаррi висадитися на астероїдi. Гаррi косо поглянув на нього. Сухе обличчя Генрi з стальними холодними очима не подобалося йому, чомусь не хотiлося бути разом з ним в експедицiї, але призначав членiв експедицiї не вiн, а начальник, i треба було мовчати…
— Ви вперше в Космосi? — запитав Гаррi супутника.
— Вдруге, — вiдповiв Генрi.
— Перший раз не страшно було? Сподобався вам простiр?..
— Менi вiн подобається остiльки, оскiльки пригодиться для бiзнесу, сухо вiдповiв Скеч.
Гаррi було неприємно слухати такi слова, i навiть його власнi мрiї про небесне багатство чомусь тепер поблiдли i стали не такими значними. Обличчя Елiзабет випливло на фонi зiрок, усмiхалося заплаканими очима, кликало назад…
Гаррi стрiпнув головою, вiдмахнувся вiд неприємних думок. Потiм, випивши гарячий чай, лiг в м'яке крiсло вiдпочити…
…Через кiлька годин з ракети мала вийти перша група експедицiї — Бор i Скеч.
Пiлот — молодий бiлявий хлопець — тепер сам сiв до пульта i вводив ракету в потiк астероїдiв, зменшуючи швидкiсть апарата до швидкостi астероїдного рою. Всi напруженно ждали.
В темнiй глибинi простору далеко збоку блиснули брили небесних уламкiв. Ще. Ще. А в передньому iлюмiнаторi сяяв у променнi Сонця великий астероїд, не менше нiж 500–600 метрiв в дiаметрi. До нього i взяв напрям пiлот.
До каюти зайшов начальник експедицiї.
— Бор i Скеч! Прошу вас приготуватися! — сказав вiн. — Скеч буде старшим групи! Постарайтеся за 24 години повнiстю обслiдувати астероїд. За цей час ми повернемось!..
Гаррi i Генрi одягнули скафандри i через п'ять хвилин стали схожими на велетенських пуголовкiв. До скафандрiв були приєднанi балони з їжею, твердим киснем, атомнi батареї для освiтлення i обiгрiвання та портативнi радiоприймачi… Людина, одягнена в такий скафандр, могла бути в Космосi бiльше десяти дiб…
Ракета легко здригнулася. Поверхня астероїда була бiля самого iлюмiнатора — апарат летiв поряд з небесним каменем. Бор i Скеч попрощалися i вийшли в перехiдну камеру. Дверi зачинилися за ними. Вiдкрився люк. Перед ними була нерiвна скеляста поверхня маленької планетки. Гаррi ступив на камiнь, обережно, тримаючись за виступи, зробив кiлька крокiв i прив'язав себе довгим синтетичним мотузком до скелi, щоб не вiдлетiти в простiр. Таким же чином вийшов на астероїд i Скеч.
Люк закрився. Ракета, що, здавалося, висiла, торкаючись до виступу гострої скелi, вiддiлилася вiд планетки i, розвиваючи швидкiсть, помчала до другого астероїда.
Гаррi оглянувся. Вони залишилися з Генрi вдвох серед неосяжного океану простору на шматочку каменю…
…Скеч повернувся до Бора.
— Тепер ми розiйдемось, — сказав вiн. — Зiйдемось на цьому ж мiсцi… вiн поглянув на хронометр в спецiальнiй прозорiй камерi на руцi… — через п'ять годин! Будьте уважним! Шукайте особливо алмазiв… Попереднi експедицiї передавали, що якраз в цьому поясi астероїдiв зустрiчаються великi гнiзда самоцвiтiв…
— Гаразд! — вiдповiв Гаррi. Вiн був радий скорiше вiдокремитися вiд Скеча, бо взагалi не любив компанiї, та ще й таких неприємних людей, як цей… бiзнесмен!..
Скеч, перевiривши, чи мiцно прив'язана вiрьовка до скелi, кивнув Гаррi i, повернувшись, поволi пiшов, а вiрнiше, поповз мiж химерними нагромадженнями камiння i скоро зник з очей Бора…
Гаррi полегшено зiтхнув i оглянувся навкруги. Страшно, але разом з тим i красиво…
Мертва порожнеча навколо, засiяна золотими вогниками далеких свiтiв.
Десь далеко-далеко — за тисячi кiлометрiв вiд Гаррi — видно блискучi цятки неправильної форми. То освiтленi Сонцем камiнцi — рiднi брати цього астероїда, на якому стоїть тепер Бор. Пiд ногами — темний базальт. Мiж камiнними пiками, що хаотично пiднялися з планетки, сяє Сонце, яке тут разiв у чотири менше, нiж на Землi…
Гаррi вiдвiв погляд вiд незвичайного краєвиду.
— Пора братися за роботу, — подумав вiн.
В телефонi почувся голос Скеча:
— Мiстер Бор! Я знайшов супутника алмазiв. Уважно перевiряйте всi породи на своєму шляху… Ми мусимо їх тут знайти!..
— Гаразд! — сухо вiдiзвався Бор. — Починаю розшуки…
Вiн витягнув з спецiальної кобури високочастотний атомний пiстолет, призначений для роздроблення породи, i почав поволi пробиратися мiж скелями.
Сонце зникло за нагромадженнями камiння, i стало вiдразу темно, як в герметично закритiй кiмнатi. Гаррi включив прожектор. Вiн почав уважно дивитися навкруги. В ясному колi електричного пучка заблищали жили металiв. Гаррi включив портативний радiоспектроскоп. На руцi — бiля хронометра спалахнув маленький зелений екран, на ньому забiгала вогняна змiйка. Гаррi повiв розтрубом радiоспектроскопа по тих мiсцях, де блищали жили. Змiйка на екранi застрибала. Бор незадоволено покрутив головою:
— Залiзо, нiкель, мiдь… Дрiбницi!.. — пробурмотiв вiн.
— Зачекайте!
