Господиня - Стефані Маєр

Приборкувачу Світла знадобилося кілька хвилин, щоб проникнути в пазурзвіра — на такій великій території йому, певно, довелося попрацювати. Але зрештою звір був приборканий. Він був збентежений і загальмований, адже у пазурзвірів — маленький мозок, проте мій друг таки впізнав мене.

Я доїхала верхи на Приборкувачі Світла до самого кришталевого міста — слід було стискати рану на шиї, поки ми не дісталися до цілителя. Ото галасу було! Деякий час мене так і називали — Верхи На Звірі. Мені ім’я не сподобалося, і я попросила називати мене, як раніше…

Я дивилася просто себе, на вікна лікарні, де горіло світло і мелькали постаті. Вперше за увесь час я поглянула на Джареда. Він сидів, роззявивши рота, й не зводив із мене очей.

Це була справді одна з найкращих моїх історій. Я навіть змусила Мелані дати обіцянку, що вона розкаже її Джеймі, коли я…

— Здається, завантажувати коробки вже закінчили, — мовила я. — Швиденько беремо контейнери — і додому.

Джаред іще якусь мить не зводив із мене очей, а тоді повільно кивнув.

— Так, гаразд, Вандрівнице, Живе На Зорях, Верхи На Звірі. Крадіжка кількох ящиків, які ніхто не охороняє, не здатна злякати тебе, авжеж?

Щоб доправити трофеї в печери, ми скористалися південним отвором, хоча це й означало, що до світанку нам треба ще перегнати джип в інше місце. Найбільше мене хвилювало те, що коли б ми зайшли в печери через головний вхід, шукачка почула б шум нашого повернення. Гадки не маю, чи здогадується вона про те, що я збираюся зробити, а мені зовсім не хочеться, щоб вона вбила свою носительку і себе заодно. Мене переслідувала розказана Джебом історія про одного з полонених — просто упав, і зовні не було й знаку, що в нього вже не мозок, а домашній сир.

В лікарні світилося. Коли я протиснулася крізь вузький прохід, щоб нарешті опинитися на майдані, виявилося, що Док готується до операції. Стіл уже підготували, на ньому кріпився пропановий світильник — найяскравіше джерело світла в печерах — і чекав на свою чергу. В тьмяному світлі сонячної лампи поблискували численні скальпелі.

Я знала, що Док пристане на мої умови, але від усіх цих приготувань мені стало зле. Можливо, так подіяв на мене спогад про той день, коли руки Дока були вимащені срібною кров’ю.

— Повернулися, — мовив він полегшено. Ну звісно, він хвилювався за нас, як завжди всі хвилюються, коли хтось залишає безпечні печери.

— Ми принесли тобі подарунок, — мовив Джаред, пролазячи крізь отвір. Він потягнувся назад і дістав коробку. Простягнув її Докові навмисно ярликом угору.

— «Зцілення!» — вигукнув Док. — Скільки вам удалося роздобути?

— Два ящики. А ще ми знайшли новий спосіб, щоб поповнювати наші запаси; Ванді більше не доведеться калічитися, — пожартував Джаред.

Док не засміявся на жарт. Натомість пильно поглянув на мене. Мабуть, ми обоє думали те ж саме: «Дуже зручно, адже Ванди більше не буде».

— Ви дістали кріоконтейнери? — запитав Док тихо.

Джаред зауважив і погляд Дока, і напругу. Зиркнув на мене — з виразу обличчя не можна було вгадати його думки.

— Так, — відповіла я. — Десять штук. Більше не помістилося в машину.

Поки я говорила, Джаред смикнув за шнурок. З торохкотінням до ніг Джареда підтягнувся другий ящик «Зцілення», а за ним і контейнери. Вони дзвеніли як метал, хоча й були зроблені з речовини, якої на Землі не існувало. Їх можна кидати, товкти, волочити по землі; вони створені, щоб витримувати ще не такі навантаження. Тепер контейнери виблискували на долівці — ні подряпини.

Док узяв один контейнер і покрутив у руках.

— Десять? — здається, кількість його здивувала. Цікаво, він вважає, що це забагато? Чи замало? — Складні у використанні?

— Ні, прості. Я покажу.

Док кивнув, його очі невідривно вивчали інопланетний прилад. Я відчувала, що Джаред досі дивиться на мене, але навмисно не зводила очей із Дока.

— Що вирішили Джеб, Аарон і Брандт? — запитала я.

Док підвів погляд і зустрівся зі мною очима.

— Вони… пристають на твої умови.

Я кивнула. Мені досі не вірилося.

— Я не покажу, як це робити, поки на переконаюсь остаточно…

— Справедливо.

Джаред розгублено дивився на нас.

— Що ти сказала йому? — запитав Док обережно.

— Що я збираюся врятувати шукачку.

Я обернулася до Джареда, старанно уникаючи його погляду.

— Док пообіцяв: за умови, що я покажу йому, як робити операцію, вилучені душі безпечно полетять на іншу планету, де на них чекає нове життя. Більше жодних убивств.

Джаред задумливо кивнув. Його погляд знову ковзнув на Дока.

— Я також пристаю на ці умови й обіцяю, що простежу за тим, аби їх виконали. Я припускав, що ти захочеш