Господиня - Стефані Маєр

— Піду по Джареда, — сказала я. — Зробимо коротку вилазку і роздобудемо кріоконтейнери. Притримайте інших. Скажіть їм… скажіть їм правду. Скажіть, що я допоможу вам витягнути шукачку з тіла.

Джаред і Джеймі були у спальні, на їхніх обличчях застигла тривога. Джаред, мабуть, уже встиг побалакати з Джебом.

— Усе гаразд? — запитав Джаред, а Джеймі підскочив й обхопив мене руками за талію.

Я не була певна, як відповісти на це запитання. Не знала відповіді.

— Джареде, мені потрібна твоя допомога.

Я ще не замовкла, а Джаред уже скочив на ноги. Джеймі відхилився назад і зазирнув мені в обличчя. Я не зустрілася з ним очима — не була певна, що витримаю його погляд.

— Що я маю зробити? — запитав Джаред.

— Я планую вилазку. Мені б не завадили… зайві м’язи.

— По що йдемо? — Джаредів голос був серйозний — він уже переключився на робочий лад.

— Дорогою поясню. У нас обмаль часу.

— Можна й мені з вами? — мовив Джеймі.

— Ні! — вигукнули ми з Джаредом одностайно.

Джеймі насупився й відпустив мене; він осів на матрац і схрестив ноги. Опустив обличчя на руки й похмуро мовчав. Задкуючи з кімнати, я не наважувалася поглянути на нього прямо. Я вже тягнулася до нього — сісти якнайближче, міцно обняти його й забути всі негаразди.

Джаред ішов за мною по південному тунелю.

— Чому ми обрали цей шлях? — запитав він.

— Я… — якщо я спробую збрехати або ухилитись од відповіді, він миттю зауважить, — не хочу на когось наскочити. Особливо на Джеба, Аарона чи Брандта.

— Чому?

— Не хочу пояснювати їм усе сама. Не зараз.

Джаред замовк, намагаючись збагнути, що я маю на увазі.

Я змінила тему:

— Ти знаєш, де Лілі? Її не варто залишати саму. Здається, вона…

— З нею Іян.

— Чудово. Він найдобріший.

Іян допоможе Лілі — він саме те, що їй зараз потрібно. А хто допоможе Іянові, коли?.. Я потрусила головою, проганяючи цю думку.

— В чому така нагальна потреба? — запитав Джаред.

Перш ніж відповісти, я глибоко вдихнула:

— В кріоконтейнерах.

У південному тунелі було темно, тому я не бачила його обличчя. Кілька хвилин Джаред мовчав, відлунювали тільки його кроки. Коли він зрештою заговорив, то, здавалося, був повністю зосереджений на вилазці — цікавість відійшла на задній план, поступившись місцем місії, яка насправді планувалася заради нього.

— Де їх можна дістати?

— Порожні кріоконтейнери зберігаються біля цілилень — вони там лежать, поки не знадобляться. Якщо прибуває більше душ, ніж відлітає, залишаються зайві контейнери. Їх ніхто не охороняє, і ніхто не помітить зникнення кількох штук.

— Ти впевнена? Звідки в тебе ця інформація?

— Я бачила цілі стоси у Чикаго. Навіть у невеличкій цілильні в Тусоні був запас — кілька коробок у ніші для сміття.

— Якщо вони були в ящиках, то звідки тобі знати…

— А ти ще досі не помітив, як ми обожнюємо етикетки?

— Я не сумніваюся в тобі,— мовив він. — Просто хочу переконатися, що ти все як слід обміркувала.

Я вловила в його словах підтекст.

— Обміркувала.

— Тоді гайда.

Дока в лікарні не було — мабуть, одразу ж помчав на пошуки Джеба. Цікаво, як усі інші сприйняли новину. Сподіваюся, їм вистачило здорового глузду не обговорювати її при шукачці. Чи зруйнує вона мозок свого носія, здогадавшись, що я замислила? Чи вважатиме мене зрадницею, бо я даю людям те, що їм потрібно, не беручи нічого навзамін?

А хіба я не це збиралася зробити? Чи дотримає Док слова, коли мене не стане?

Так, він спробує дотримати слова. В це я вірю. Просто мушу вірити. Однак самотужки він не впорається, а хто йому допоможе?

Ми протиснулися невеличким отвором і вишли з південного боку кам’янистого пагорба, приблизно на півдорозі до виходу, яким ми зазвичай користувалися. Виднокрай на сході вияснився, між камінням і небом пролягла кривава смуга.

Я спускалася, уважно дивлячись під ноги: стежини тут не було, а каміння постійно зсувалось. Однак навіть якби переді мною вибрукували гладку дорогу, я все одно не змогла б підвести очей. Мої плечі зігнулися, немов на мене тиснув непосильний тягар.

Зрадниця. Не мантелепа, не вандрівниця — зрадниця. Я віддавала життя своїх тендітних братів і сестер у злопам’ятні, жорстокі руки своєї прийомної сім’ї.

Люди мають повне право ненавидіти душі. Це війна, а я даю їм зброю. Тепер люди можуть убивати безкарно.

В світлі ранкового сонця ми бігли — бігли, тому що вдень не можна довго перебувати на поверхні, нас можуть знайти шукачі.