Екст - Геннадій Обушній
Але розум все-таки взяв гору і криза розв’язана. 1945 і 1962 роки багато чому навчили людей. Хоча від ядерної зброї ніхто й не подумав відмовитися, рівновага страху стала більш керованою. Техніка постійно вдосконалювалася, але більшість уже розуміла, що цей арсенал ніколи не буде використаний на Землі.
Були і події, що вселяли віру в людство. Наприклад, липень 1969 року. Старт «Аполлона-11».
— Семмі, з людей все ж буде щось путнє. Мільйон глядачів біля старту!
— Ще б пак, вони зібралися на Місяць! Між іншим, телебачення дивиться зараз мільярд — п’ята частина землян. Непогано. Це обнадіює.
Потім багато років Кет і Семмі займалися цікавою роботою, яка не давала нудьгувати. Комп’ютерна революція і створення світової мережі значно полегшили збір інформації. Кет ставало незатишно на геостаціонарній орбіті, де тіснилися вже сотні супутників. Доводилося постійно міняти свою позицію.
У вільний час Кет любила дивитися хороші бойовики і спорт, а Семмі мультики, казки та історичні фільми. І музика, земна музика, на будь-який смак! У катері постійно був присутній неголосний музичний фон. Але тут смаки розділилися. Кет більше імпонував чіткий ритмічний малюнок і мінімум слів, а Семмі — навпаки. Кет не залишала колишніх наземних уподобань, але займатися ними ставало все важче. Вільного простору на планеті не залишилося, а люди поголовно ідентифіковані паспортами й базами даних. Якщо до XX століття можна було в будь-якій частині світу купити пару коней і розважитись непоміченою, то потім стало складніше. Але безвихідних ситуацій не буває. Тим більше, що пристойні документи — не проблема. Просилася на ночівлю десь на віддаленій фермі, платила готівкою. Що треба? Кінь та вітер. Хто вона? Завжди жінка-загадка. У Мексиці — на кшалт баронеси, хоча мексиканці не ставлять зайвих запитань. А, зрозуміло, сеньйорито, немає питань, сеньйорито. У Штатах — дещо шукаю. В інших місцях — жінка-воїн, яка прийшла і за тиждень пішла, розпитавши про місцеві справи і персонажів.
Однак немає лиха без добра, а світу без всюдисущих діточок. Спілкуючись з ними, Кет вчилася розуміти людей, бачити вогник захоплення в дитячих очах. А приводи для захоплення були. Відточена століттями виїздка та рубка лози, стрільба з лука на скаку, діти закидали всі свої іграшки і просили навчити їх теж. І Кет робила це з задоволенням. Семмі не жартував з цієї педагогічної практики, бо сам пройшов через таку школу. Але Кет вчила діточок ще й грамоті. Причому дуже швидко, граючись.
Будь-яке навчання — взаємний процес, і за століття діти теж багато чому навчили Кет. Чому саме? Багато чому, але посиденьки навколо багаття треба виділити окремо. Як виявилося, саме вогнище створює найдовірливішу атмосферу, під його полум’я і потріскування слова оповідача вбираються мозком назавжди. А Кет виявилася чудовим оповідачем. Вона годинами могла говорити про героїв і тиранів, країни і народи, честь і підлість, драконів і собак. Коли батьки приходили заганяти дітей додому, то самі мимоволі засиджувалися біля вогнища. Якщо діти розходилися сонно-збудженими (швидше б завтра!), то батьки йшли додому тихими, задумливими. Світ великий і гарний, Міллі! Так, Боббі, і Бог все-таки є!
Виглядала Кет завжди по-різному, з урахуванням епохи та країни. Це міг бути і бойовий обладунок, і простий дорожній костюм, і вишукане вечірнє плаття. Неодмінним атрибутом був широкий пояс, хоч утилітарно військовий, хоч просто побутовий, хоч зухвало ошатний. І головний убір, що пройшов у Кет еволюцію від шолома до демократичної бейсболки або аристократичного капелюшка залежно від обставин. Повного інкогніто дотриматися неможливо, хоча Кет ніколи не бувала в одному місці два рази. І сімейні перекази про мандрівну дівчину-воїна досі є в багатьох країнах.
Іграшки Кет
А в кінці XX століття Кет знайшла собі нову неординарну розвагу. Десь наприкінці вісімдесятих вони дивилися Формулу-1, і Семмі жартома запитав, чи змогла б Кет виграти гонку. Вона відмахнулася, але... За кілька днів опустилася десь у фавелах Ріо, нарвалася на неприємності з місцевими, побилася і на правах переможця попросила навчити її пристойно їздити на байку та машині. Навчилася і завела собі друзів.
Семмі спостерігав цей бойовик і був шокований:
— Чому Ріо, а не Штати?
— Там менше запитань, братику.
— А навіщо тобі кримінальні зв’язки? Навіщо було битися з десятком головорізів? А потім читати їм лекції з історії?
— Ці хлопці теж частина людства, і не така вже й пропаща. А як вони слухають! Так що нема чого гарчати на даму, зубатий. До того ж зайвого сліду я не залишила. І навіть заробила деякий авторитет.
Потім опустилася в Штатах і купила «Харлей» 1965 року. Два тижні не злазила з байка, зупинялася тільки на заправку і щоб дати відпочинок мотоциклу. Але й це ще не все.
Її наступним кроком стали стрітрейсери міста Ангелів. Приїхала вночі на «Харлеї» якраз до початку перегонів. Скромно припаркувалася, зняла шолом, випустивши пишну каштанову гриву. Одягнена неяскраво: картата сорочка з засуканими рукавами, джинси, хитромудрі сталеві браслети. Як завжди, широкий шкіряний пояс із масивною бляхою. Простенько, як для цієї тусовки, але цим і виділялася. Пройшлася між машинами, погладивши кожну. Через якийсь час на неї зволили звернути увагу. Підкотився ставний темношкірий коротун, що відблискував перснями й ланцюгами, і заторохтів без угаву:
— Привіт, крихітко. Мене звати Букс, і я тут головний. Що тут робить дитячий садочок? На чому приїхала, на байку? На якому? Не супер, але вже непогано. А ти звідки? З Монтани? Прямо з ферми? Та ні, нічого, у нас тут демократія. Скво? Ні? А схожа, щось індіанське є. Хочеш поганяти? А де ганяла раніше? Ніде? Перший раз, чи що? Тоді придивляйся, а то у нас ігри платні. Гроші є? Слухай, руда, ми новачків не ображаємо. Не руда? Добре, будеш... мм... Шато. Точно. Зрозумій, Шато, все одно програєш. Хочеш позбутися грошей, то купи краще всім пива. Ні? Ну ти й зануда. Гаразд, хто хоче отримати грошенята Шато? Давай, Душогубе, і сам гроші здавай! Шато, у нього Барракуда, червоненька ота! Ще не передумала? Ні? Хлопці, хто дасть машинку новенькій? Є навіть дві. Обирай, Шато.
Кет тицьнула пальцем у непримітний «Крайслер». Букс знову заторохтів:
— Бебі, вона ж важенна! Хоча тобі видніше. Правила знаєш? Добре. Гроші віддай
