Українська література » Фантастика » Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду

Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду

Читаємо онлайн Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду
вціліле вдвічі більше тішитиметься тією, що дотримала клятви, і кохає вас так, як ви кохаєте її! Слава Богу! Заспівайте і більше не плачте.

У такий спосіб він щовечора розраджував Слава-Богу-Гокінса, запевняючи, що команда почуватиметься нещасною, якщо не почує його пісень, і щоночі, коли залишався на самоті з непритомним мілордом, перечекавши кілька хвиль, нишпорив по капітанській каюті, шукаючи схованки.

— Чоловік не побудує каюти лишень з однією схованкою, але щонайменше з двома або ж навіть з трьома, — міркував він, і до часу, коли на горизонті з’явився порт Діу, він обдер лорда Гоксбанка як липку, знайшовши сім схованок у розсувних стінах, а всі самоцвіти з усіх дерев’яних скриньок тепер лежали в іншому місці — в плащі Шалаха Корморано, так само як сім золотих зливків, проте плащ видавався легким, наче пір’я, бо зеленоокий Мавр з Венеції знав, як надати плащеві легкости, хоч би якими важкими були предмети, що ховалися в тому магічному предметові одягу. Що стосується інших «предметів доброчесности», то вони не цікавили крадія. Він залишив їх у гніздах висиджувати своїх пташенят. Але навіть під кінець свого шахрайства «Уччелло» був незадоволений, оскільки від нього вислизав найбільший скарб. Усе, що він міг зробити — це приховувати своє хвилювання. Проте йому випала нагода, і він не мав права не скористатися нею чи змарнувати її. Але ж де лежала так потрібна йому річ? Він оглянув кожен дюйм капітанських кают, але все надаремно. Прокляття! А може, скарб перебував під охороною чарів? Може, він став невидимим для сторонніх?

Після короткої стоянки Скатач в Діу корабель узяв курс на Сурат[72] (нещодавно сам Акбар здійснив каральний візит до Сурата), з якого лорд Гоксбанк мав намір вирушити у подорож до столиці Могола. В ніч, коли вони досягай Сурата (який лежав у руїнах, усе ще димлячи гнівом імператора), коли Слава-Богу-Гокінс співав від щирого серця, а команда впивалася ромом і веселилася з нагоди закінчення довгої морської подорожі, нишпорка нарешті знайшов під підлогою те, що так уперто шукав: восьмий сховок — наступний за черговістю після магічного числа сім, тобто, як цього й очікував грабіжник, існував ще один сховок. За тими останніми дверима таки була річ, яку він так довго шукав. Тоді він одразу приєднався до гуляк на палубі й співав, і пив так щиро, як ніхто інший на облавку. Позаяк він володів даром довго не спати і ніхто інший не міг з ним у цьому змагатися, то слушний час настав одразу після півночі, коли він зміг прокрастися на берег в одному із корабельних яликів і, як фантом, зник на просторах Індії. Задовго до того, як Слава-Богу-Гокінс здійняв тривогу, виявивши лорда Гоксбанка Гоксбанського з посинілими губами в його останньому підвісному ліжку і назавжди звільненого від болючих прагнень його ковбаси finocchiona, «Уччелло ді Фіренце» вже був далеко, залишивши по собі тільки своє ім’я, як покинуту зміїну шкуру. До грудей безіменний подорожній притискав скарб із скарбів, лист, написаний рукою Елізабет Тудор і скріплений її ж печаткою, себто послання королеви Англії імператорові Індії, яке було вірним засобом, його перепусткою до двору Могола. Наразі він став послом Англії.

3. НА СВІТАНКУ В НОВОМУ

«МІСТІ ПЕРЕМОГИ» АКБАРА ВЕЛИКОГО

На світанку в новому «місті перемоги» Акбара Великого величні палаци, збудовані із червоного пісковику, видавалися червоним димом. Більшість міст справляють враження вічних уже від самого народження, а Сікрі завжди здаватиметься міражем. Сонце — в зеніті, і велика палиця денної спеки б’є по каменю-плитняку, заглушуючи чутливість людського вуха до всіх звуків, змушуючи повітря тремтіти, як перелякана чорна антилопа, і послаблюючи межі між свідомістю та маренням, між уявним та реальним.

Навіть імператор не встояв перед спокусою пофантазувати. У його палацах, наче привиди, плавали його дружини-королеви, бавилися у квача раджпутські й турецькі султани. Одного з цих королівських персонажів насправді не існувало. Вона була уявною дружиною, вигаданою Акбаром, так само як самотні діти вигадують собі уявних друзів; імператор, незважаючи на присутність багатьох живих, навіть якщо і плаваючих, дружин, вважав справжніх королев привидами, а неіснуючу кохану цілком реальною. Він назвав її Джодгою, бо так йому захотілося, і жоден чоловік не міг йому суперечити. В жіночих палатах, у самотніх шовкових коридорах палацу її вплив і влада дедалі міцнішали. Тансена вона надихала на пісні, також її вроді віддавали шану, малюючи портрети, а в палаті для переписування рукописів на її честь складали вірші. Портрет роботи перського майстра Абдуса Самада, намальований з пам’яті чи, радше, так, як вона йому вимріялася (насправді він навіть мигцем не бачив її обличчя), настільки сподобався імператорові, що він аж у долоні заплескав, захоплений красою, що сяяла з полотна.

— Вийшла як жива, — вигукнув Акбар, й Абдус Самад одразу розслабився, а неприємне відчуття, ніби голова надто слабо тримається на шиї, вмить залишило його; після виставлення твору уявного мистецтва майстра імператорської студії для загального огляду весь двір заговорив про реальність Джодги, а найвидатніші придворні, себто Навранта, або ж Дев’ять Зірок, одностайно визнали не тільки її реальність, але також висловлювали захват від її вроди, розуму, величі її рухів та ніжносте її голосу. Акбар і Джодгабай? Аго-го-го! Любовна історія всього століття!

Будівництво міста завершилося до імператорового сорокаріччя. Минуло дванадцять гарячих років надсадної праці, але в імператора вже давно склалося враження, ніби місто зводиться само собою, рік за роком, ніби за помахом чарівної палички. Адже діяла заборона міністра праці на здійснення найменших будівельних робіт під час перебування імператора у новій столиці. Тож навіть упродовж дуже короткого візиту імператора у свою резиденцію раптом замовкали інструменти каменярів, теслі навіть не торкалися цвяхів, а художники, майстри мозаїчних робіт, оббивальники та різьбярі перегородок просто кудись зникали. Тоді, як то кажуть, наступав час оксамитової насолоди. Лунали лишень звуки радости. Ледь чутно побрязкували дзвіночки на щиколотках танцівниць, хлюпотіли водою фонтани, а над ледь відчутним вітерцем витала ніжна музика геніального Тансена. До імператорового вуха мусив долинати шепіт поезії, а в четвер у дворі на підлозі з квадратами довго грали у пачизі[73] живими фігурами, себто дівчатами-рабинями. В тиху післяполудневу пору віконниці зачинялися, і під розсувними віялами наступав тихий час кохання. Чуттєва міська тиша навіювалася всемогутністю монарха і денною спекою.

Однак місто — це не тільки палаци. Справжнє місто, зведене з дерева, глини, гною та цегли, а також з каменю, тиснулося за мурами з червоних камінних цоколів, де стояла королівська резиденція. Визначальним для околиць була расова належність,

Відгуки про книгу Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: